Структура моральної свідомості.
У різні історичні епохи існують різні структури моральної свідомості. Особливий уклад життя викликав у людини й особливий склад моральної свідомості, у якому виражалося його відношення до соціального середовища, самому собі, до усього світу. Різним типам особистості, що виражали своєрідні соціальні відносини свого часу, були властиві свої норми, заборони, ідеали специфічного морального змісту. Розходження в змісті моральної свідомості обумовлювали й розходження в його побудові, у способах регулювання поводження людей. Проте можливо говорити про деякі загальні риси структури моральної свідомості, які відрізняють його від інших видів свідомості (наукового, художнього й т.п.). Це самі широкі абстрактні характеристики моралі, такі її соціально-психологічні механізми, які, будучи за формою схожі в людей різних епох, затверджували найчастіше різний нормативний зміст.
113. Виділення структури моральної свідомості, загальної для людей різних епох і суспільств, представляє серйозні методологічні труднощі й відноситься до числа спірних, що перебувають у стадії розробки питань етики. Але без абстракції загальної структури моральної свідомості не можна обійтися: у противному випадку мораль виявилася б розірвана па не зв'язані один з одним етапи, не можна було б зрозуміти розвиток моральності як однотипного явища, що має й свою наступність у зміні якісно своєрідних форм. Однак виділити цю загальну структуру можна, лише опираючись на аналіз історично змістовних систем моральності, а не шляхом умоглядного виведення однієї категорії моралі з іншої.
Моральні норми — це елементи моральної свідомості, що складаються в ньому складені елементи структури в певну систему взаємозалежності моральної супідрядності. Це стійка, що затвердилася в суспільній свідомості розміщення вузлових моральних цінностей, що втілюється — з тими або іншими варіаціями — верб свідомості індивідуальному. Людям взагалі властиво оцінювати навколишні соціальні відносини, спостережувані вчинки через призму сформованих моральних норм, що регулюють їхнє поводження.
У моральних нормах, як регуляторах громадського життя, особливо чітко виступає їхня особлива властивість — владність (імперативність). Інтереси соціальних общностей (колективів, груп, класів, суспільства), суспільна необхідність погодженого, упорядкованого поводження людей наділяються в нормах у моральну вимогу: «надходь так, тому що це добро» (або: «повинне», «справедливо» і т.п.), «не роби так, тому що це зло» (або: «несправедливість», «підлість» і т.п.). Та сама норма, скажемо вимогу правдивості, може бути виражена одночасно й у формі заборони, і як позитивне приписання: «не бреши» і «говори тільки правду». У нормах як би акумулюється у вигляді веління корисний соціально-історичний досвід багатьох поколінь людей.
Такі регулятивні поняття, як «норма», «правило», «заборона», «вимога», навіть «принцип», дуже близькі функціонально й за змістом певним чином зв'язані. Вони об'єднані загальним світоглядним змістом, сполучаючись із ідеалом, уявленнями про сенс життя, щастя тощо. Усвідомлена сукупність норм і принципів інколи визначається як моральний кодекс (тієї або іншої групи, тієї або іншої соціальної спільності; наприклад, «кодекс лицарської честі». Намагання створювати письмові універсальні кодекси – показник деспотизизму, тоталітарності влади: наприклад, «моральний кодекс будівельника комунізму».
Супідрядність, ієрархія норм особливо ясно виявляється в конфліктних ситуаціях, коли вимоги однієї норми заходять у суперечність із іншої (наприклад, вимога говорити тільки правду й міркування гуманності стосовно безнадійно хворої людини, тому що знання правди про хворобі може не тільки отруїти свідомістю безвихідності останні місяці його життя, але й передчасно звести в могилу). Саме гострі, хворобливі конфлікти виявляють у вільному виборі індивіда підпорядкованість (перевага) однієї норми іншої, перевага одного принципу над іншим, тобто ієрархію вимог того або іншого морального кодексу.
При всій значеннєвій близькості прийнято, однак, розрізняти моральні норми й моральні принципи. Під нормами (а також правилами) розуміються такі приписання, які регулюють якусь особливу сторону поводження («говори правду», «не заздри», «піклуйся про батьків» і т.п.), а під принципами - більше загальні моральні вимоги, що ставляться до всієї лінії поводження людини, так чи інакше цементуючі в єдине ціле його моральна свідомість і моральні якості. Так, принципами в цьому змісті можуть бути названі «справедливість», «колективізм», «патріотизм» і т.п.
Все різноманіття моральних норм, правил, принципів, закріплених у суспільній свідомості людей тієї або іншої епохи, того або іншого суспільства, певним чином упорядковано. Всі структурні елементи моральної свідомості перебувають у взаємному підкоренні стосовно один одного. І незважаючи на своєрідність, неповторність індивідуальної моральної свідомості, існує щось загальне (однотипність) у побудовах, зв'язках складових його норм. Приналежність моральної свідомості до того або іншого типу визначає той стрижневий принцип, що характеризує структуру моральної свідомості як якісну цілісність. Наприклад, моральна свідомість соціалістичного типу ґрунтується на стрижневих принципах: відданість справі комунізму, колективізм, працьовитість. І незважаючи на різноманіття індивідуальних втілень, основні лінії супідрядності норм у ньому будуть схожі, одне-характерні, однотипні.
Своєрідною цілісністю, співпідпорядкованістю негативного значення може володіти й структура моральної свідомості осіб з аморальним, злочинним поводженням, хоча розміщення цінностей у ній різко відрізняється від загальновизнаної. Подібні системи «антинорм» у свідомості людини складаються, як правило, в умовах злочинних груп, аморальних компаній і т.п. У звичайних умовах спостерігаються більше приватні й менш стійкі відхилення й деформації структури моральної свідомості.
Від структурної супідрядності, ієрархії норм у чималій мері залежить їхній зміст. Візьмемо, скажемо, таку норму, як ощадливість. У структурі буржуазної моральної свідомості періоду первісного нагромадження капіталу й вільної конкуренції їй належало видне місце. 115. Ощадливість служила збільшенню капіталу, нагромадженню багатства й тому перебувала в безпосередній близькості від таких якостей особистості, як скнарість, егоїзм, холодна байдужість до потреб інших людей. Ощадливість як норма соціалістичної моралі сприяє зовсім іншим соціально-моральним процесам: служить множенню загального надбання, поліпшенню умов життя, здійсненню цілей всіх трудящих. От чому вона прямо пов'язана з повагою результатів праці кожної людини, із чуйним відношенням до його інтересів і інтересів колективу; ця норма не роз'єднує людей, стимулюючи ненаситну спрагу багатства, а поєднує спільною справою, що дозволяє безупинно поліпшувати умови життя й творчості кожного. Таким чином, та сама, здавалося б, норма одержує різне значення залежно від того, у якій системі моральної взаємозалежності вона перебуває, з якими функціями моральної свідомості зв'язана.
Історично своєрідні структури моральної свідомості відрізняються, як правило, іншим складом і супідрядністю своїх елементів - норм, тими заголовними, стрижневими принципами, які забезпечують цілісність моральної свідомості. Так, у соціалістичній моральній свідомості вперше затверджуються остаточно такі принципи, як соціалістичний колективізм, справжній гуманізм і т.д.; частина старих норм наповнюється новим змістом (чесність, честь, борг, ощадливість і ін.); деякі моральні встановлення різко, стрибкоподібно міняють весь свій старий зміст (наприклад, подання про справедливість, патріотизм, особисте достоїнство, сенсі життя, щасті, ідеалі суспільства й людини); ряд правил і норм, що мали загальнолюдський зміст, збагачуються й зміцнюють (співчуття, подяка, правдивість скромність, увічливість, дружелюбність, щирість, великодушність, делікатність). Коротше кажучи, відбувається прогресивна зміна складу й супідрядності елементів структури моральної свідомості - його норм і принципів.
Сукупність норм, принципів, навіть узята в їхній цілісності, певній ієрархії, дає нам статичний «зріз» побудови моральної свідомості. Щоб побачити систему елементів моральної свідомості в їхньому русі, у дії, потрібно проаналізувати ряд функціональних його механізмів, найважливішим з яких є ціннісна орієнтація.
Ціннісна орієнтація. Історії відомі люди, що підкоряли всі свої задуми, надії, почуття якоїсь однієї високої мети: звільненню своєї батьківщини від чужоземного ярма (Дмитро Донськой, Жанна д'Арк, Кузьма Минин і Дмитро Пожарський, Лайош Кошут, Богдан Хмельницький, Джузеппе Гарібальді й ін.), революційній боротьбі проти нерівності й гноблення (Н. Э. Бауман, И. В. Бабусин, Ф. Э. Дзержинський, Г. М. Димитров, Че Гевара, Э. Тельман і ін.), полегшенню страждань хворих, вихованню підростаючого покоління (Р. Кох, А. Швейцер, Я. Корчак, В. Сухомлинский і ін.).
116. Цілеспрямованість всього життя цих людей чітко говорить про ті моральні цінності, якими був пронизаний їхній духовний мир, та й про те, що таке ціннісна орієнтація, що морально підкорила собі свідомість, волю й почуття людини. Втім, кожна людина спостерігала в повсякденному житті людей, що цілком присвятили себе якоїсь мети: або оволодінню таємницями своєї професії, або досягненню можливо більше високого добробуту, або творчим пошукам у рішенні науково-технічної проблеми, або досягненню суспільного престижу, або завоюванню «влади», або пошукам такої сфери життєдіяльності, де б оптимально розкрилися його особисті таланти. За кожною із цих цілей ховається та або інша моральна цінність, на яку особистість орієнтується -у своїй життєдіяльності як на вищу (причому різні практичні орієнтації, наприклад професійні — стати геологом, льотчиком, педагогом, лікарем,— можуть приховувати в собі ту саму загальну моральну цінність — служити людям, випробувати й виявити свої здатності; і, навпроти, та сама практична орієнтація, скажемо по придбанню тієї або інший професії, може приховувати різні ціннісні орієнтації: на приношення найвищої користі людям через реалізацію свого покликання, на досягнення популярності й престижу, на нагромадження матеріальних благ). Здатність моральної свідомості постійно, у всіляких ситуаціях направляти помисли й дії людини на досягнення тієї або іншої моральної цінності й може бути охарактеризована як ціннісна орієнтація. Іншими словами, це загальна оціночно-імперативна спрямованість моральної свідомості, що забезпечує єдність його дії, цілеспрямованість регуляції поводження. Це як би своєрідний «локатор», спрямований у певному ракурсі й пристосований до знаходження певного ціннісного змісту в моральному виборі. Ціннісна орієнтація забезпечує імперативну єдність всієї структури моральної свідомості особистості. Вона конкретизує й виражає в певній спрямованості моральної свідомості його стрижневі принципи й вся сукупність норм.
Звичайно число моральних цінностей, на які орієнтується окрема людина, не зводиться тільки до якоїсь одної-єдиної. Швидше за все, це комплекс декількох цінностей, тісно взаємозалежних. Тим більше широкий діапазон ціннісних орієнтації, фактично прийнятих людьми: їх майже стільки ж, скільки проголошуваних у суспільстві цінностей. Однак у типовій для людей того або іншого суспільства структурі моральної свідомості можна виділити одну пануючу ціннісну орієнтацію, що визначає загальну цілеспрямованість їхнього поводження. У феодальному суспільстві це була ціннісна орієнтація на високий становий статус, на досягнення «гідного» місця в станово-корпоративної ієрархії. У буржуазному суспільстві це орієнтація на багатство як на вищу суспільну й особисту мету життєдіяльності. Зміна ціннісних орієнтації означає як би зміну всієї спрямованості моральної свідомості, поява здатності до вловлювання нових цінностей і несприйнятливість до цінностей старим, віджилим.
117. Загальна ціннісна орієнтація, типова для соціалістичної моральної свідомості, спрямована на гуманні, історично прогресивні цінності. Різноманіття, внутрішнє багатство духовного миру людей у соціалістичному суспільстві виражається й у розмаїтості конкретних життєвих орієнтації, їм властивих. Індивідуальні особливості людей, їхньої схильності, таланти, надії, мрії — все це викликає їхні конкретні переваги: професійні, трудові, сімейно-побутові й т.д. Всі ці переваги поєднуються спільністю вищих моральних цінностей. Різноманіття втілення загальної ціннісної орієнтації сприяє всесторонности, багатству її індивідуальних виражень, духовному розвитку особистості, її самобутності. Всебічний особистісний розвиток через реалізацію колективного інтересу — от основний зміст ціннісної орієнтації, що виявляється втіленої в суспільній свідомості соціалістичного суспільства. Служіння суспільству, що будує комунізм, виявляється вищою цінністю для окремої особистості, що затверджує своє достоїнство й честь через суспільно корисну діяльність. У діалектику ціннісних орієнтації, втілених у суспільній і індивідуальній свідомості, закладені могутні стимули й можливості гармонійного розвитку особистості, що виступає при соціалізмі не тільки як вища мета, досягти якої дозволить побудову комунізму, але і як щоденний, повсякденний процес росту духовного багатства особистості, розквіту й реалізації її талантів і творчих устремлінь.
Ціннісна орієнтація свідомості — більше стійке, глибинне вираження його морального змісту, чим окремі спонукання, оцінки, виправдання, рішення. У загальній спрямованості свідомості вона реалізує вихідну моральну позицію, займану особистістю, проявляючись не тільки в окремих учинках і мотивах, а у всій лінії поводження й морального самопочуття особистості, виражаючи певну нормативну тенденційність цього поводження й самопочуття. У тому випадку, коли ті або інші мотиви не збігаються із ціннісною орієнтацією, поводження як цілісний ланцюг учинків, як правило, буде відповідати орієнтації, а не мотивам. Більше того, ціннісна орієнтація сама викликає ті або інші виправдувальні мотиви, оцінки поводження й заглушає інші. Вона може проявлятися не тільки у вчинках, що є результатом обміркованого рішення, але й у вчинках-поривах, у почуттях і волі індивіда. Нерідке виправдання вчинку виникає у свідомості особистості вже після його здійснення, що відбулося імпульсивно.
Пронизуючи всі поверхи психіки людини (мислення, почуття, підсвідомі спонукання), ціннісна орієнтація дозволяє людині миттєво, найчастіше інтуїтивно, вибрати вірну лінію поводження. Вона поєднує все компоненти моральної свідомості, підкоряючи їхньої єдиної мети, цементує волю людини, надаючи їй цілеспрямованість і послідовність. От отчого так велике значення усвідомленої ціннісної орієнтації. Світоглядне (у тому числі етичне) усвідомлення ціннісної орієнтації в багато крат збільшує її регулятивну міць, підвищує здатність людини до передбачення цілей свого поводження. Тут ціннісна орієнтація сполучається з вищими поданнями про належний - з ідеалом, розумінням сенсу життя й т.д.
Об'єднана в строгу, понятийно зв'язану світоглядну систему поглядів, ціннісна орієнтація стає усвідомленим вираженням змісту моральної переконаності особистості. Втілюючись у всій системі вчинків, в «стилях життя» значних мас людей, у їхніх стійких устремліннях, перевагах і оцінках, ціннісна орієнтація персоніфікує моральну регуляцію в єдності її суб'єктивно-вольових і об'єктивно-ціннісних факторів. Тим самим ціннісна орієнтація як суб'єктивний момент входить у загальну систему моральних відносин.
Ціннісні орієнтації можуть бути спрямовані як на цінності справжні, високі, так і на помилкові, низинні, навіть на «антицінності» (в осіб злочинного або стійкого асоціального поводження). Особистість може з тим або іншим ступенем глибини усвідомлювати (або взагалі не усвідомлювати) свою ціннісну орієнтацію. Трапляється, що дійсні орієнтації, що направляють поводження, прикриваються декларативними, покликаними виправдати поводження особистості. Буває й так, що людина щиро приймає зовнішню орієнтацію, що прикриває його реальні егоїстичні ціди, за справжню, за свій дійсний намір у поводженні. Крім того, особистість найчастіше засвоює деякі соціально важливі цінності формально; у цьому випадку й орієнтація на них буде носити формальний, словесний характер. Таким чином, установити справжню ціннісну орієнтацію свідомості людини досить складно, нерідко її можна визначити лише по поводженню протягом ряду років, а те й етапів людської біографії.
Ступінь моральності особистості багато в чому залежить від укорінення в її психіці стійких орієнтації на позитивні цінності життя (причому орієнтації справжніх і діючих, а не декларативних, формальних). Тільки тоді, коли в людини викувані такі ціннісні орієнтації, можна вважати, що забезпечено його загальну моральну надійність, у тому числі у важкі (наприклад, конфліктних) ситуаціях. Марксистсько-ленінська етика, розкриваючи регулятивну роль і зміст різних соціально-моральних орієнтації, покликана допомогти людям у вірному виборі їх «плану життя» (А. С. Макаренко), у яснім розумінні високих мета їхнього буття. Вона прищеплює людям культуру усвідомлення й обґрунтування свого поводження - культуру моральної мотивації.
Моральна мотивація, оцінка й самооцінка.
119. Кожній людині доводиться мотивувати свої вчинки, обґрунтовуючи, оцінюючи їх як перед особою суспільної думки, так і власної совісті. Мотивація, оцінка й самооцінка - важливі способи моральної регуляції поводження людей.
Мотив — це морально усвідомлене спонукання поводження, мотивація ж — система певним чином взаємозалежних, мировоззренчески супідрядних мотивів, що означають перевагу тих або інших цінностей, цілей у моральному виборі індивіда, свідоме визначення їм лінії свого поводження. Моральна оцінка дозволяє визначити ціннісне значення вчинку, поводження особистості (або цілих соціальних общностей), їхня відповідність певним нормам, принципам, ідеалам. Вона містить осуд або схвалення, виражає почуття вдячності, замилування або ворожості, обурення.
Самооцінка — це самостійне, «на свій страх і ризик» визначення цінності свого поводження, своїх мотивів і вчинків. Вона тісно пов'язана з почуттям совісті й боргу й виступає як важливий інструмент самоконтролю. Мотив, оцінка, самооцінка являють собою раціональні процедури мислення, за допомогою яких людина може уявити собі моральні наслідки свого поводження й контролювати стан свого внутрішнього миру.
Моральна мотивація, властивій свідомості окремої людини, визначається багатьма факторами: структурою його моральної свідомості, його ціннісними ориентациями, рівнем загальної культури, здатністю до критичного осмислення ситуації, вольовими якостями й т.п. У мотивацію вчинку входить передбачення очікуваної моральної реакції навколишніх. При позитивній реакції навколишніх людина випробовує почуття задоволення, зростає його впевненість у правильності обраної лінії поводження. Моральна мотивація постійно супроводжує спілкуванню, контактам людей один з одним, допомагаючи їм усвідомити наміри кожної людини. Вона виконує функцію раціонального обґрунтування й виправдання обраної лінії поводження в очах суспільства, соціальної групи, колективу.
120. У моральній мотивації, як би не була вона індивідуальна, завжди є присутнім суспільний момент. І не тільки тому, що мотивація зв'язує воєдино норму (заборона) суспільної моральності зі сформованою ситуацією, установлює моральну цінність учинку, але й тому, що її зміст виражає певний тип світогляду. моральні оцінки, Що Втримуються в мотивації, самооцінки, переваги тих або інших норм поводження й ідеалів, маніфестації ціннісних орієнтації, почуттів приязні або ворожості й т.п.— все це в остаточному підсумку виявляється ув'язненим у рамки певних світоглядних, соціально-класових координат. Особистість несе моральну відповідальність не тільки за те, щоб мотиви її поводження відповідали певним нормам, принципам, ідеалам. Вона відповідає й за характер обраних нею ідеалів, принципів — за їх гуманний або негуманний зміст. Іншими словами, вона відповідає за вибір тих світоглядних «крапок відліку», за допомогою яких виправдує свої вчинки. Виправдання свого поводження мотивами, що опираються на ідеї расизму, національної винятковості, морально неприйнятно вже тому, що тут за підставу мотивації беруться реакційні подання. Маючи світоглядний сенс, моральна мотивація несе в собі, отже, певне пізнавальне (вірний або помилковий, передовий або реакційне) зміст. От чому по мотивації поводження людини можна судити й про його світогляд, про ті цінності, які втілюються в його життєдіяльності.
Найбільш очевидна виправдувальна роль мотивації: адже з її допомогою люди виправдують свої вчинки в самих складних, нерідко конфліктних ситуаціях. «Ми всіляко повинні допомогти товаришеві, тому що він член нашого колективу й потрапив у лихо» — от типовий приклад моральної мотивації, що опирається на норми колективізму, вимоги взаимовыручки. Мотивація допомагає особистостей визначити своє відношення до людей, морально усвідомити (зважити на вагах боргу й совісті) свою відповідальність перед колективом, власною родиною й самим собою. Мотивація містить у собі моральну оцінку вчинків і самооцінку людини, їх здійснюючих. Таким чином, мотивація служить не тільки виправданню поводження, того або іншого вчинку особистості, визначаючи його зв'язок з моральною нормою й вимогами об'єктивної ситуації; значення її багато ширше: вона дозволяє прогнозувати моральний зміст діяльності, знаходити оптимально гуманні рішення в моральному виборі.
Позитивна роль моральної мотивації поводження людей особливо повнокровно проявляється в умовах розвиненого соціалістичного суспільства. У ній відбиваються, з її допомогою виховуються комуністична переконаність, що відповідають комуністичної моральності подання про борг і відповідальність особистості.
121 Мотивація дозволяє особистостей не тільки свідомо регулювати своє поводження, але й здійснювати розумний самоконтроль за станом своєї моральної свідомості, допомагає особистості в самовихованні, у збереженні моральної чистоти мотивів. Ведучи внутрішню боротьбу проти невартих намірів і помислів, відкидаючи егоїстичні, низинні мотиви, людина проходить «курс» самовиховання й перевиховання. У міру розвитку й удосконалювання комуністичної моральності все більшу роль здобувають різні морально-психологічні форми самоконтролю особистості, і серед них механізм мировоззренчески обґрунтованої й гуманної моральної мотивації. Зростання її ролі - найважливіша тенденція морального прогресу нашого часу, удосконалювання особистості в соціалістичному суспільстві.
Підкреслюючи роль моральної мотивації, та й взагалі раціональних способів самоконтролю особистості (самоаналізу, самооцінки), марксистська етика проте не приписує їм абсолютного значення. Мораль не можна обмежувати сферою чисто логічних процедур свідомості, тим більше звести її до рефлексії, тобто поданням особистості пр самій себе, про моральне значення свого поводження й т.п. Мораль — цілісне явище, що пронизує з оцінно-імперативної точки зору все психічне життя людини — і на рівні підсвідомих устремлінь, і на щаблі емоційно-вольових станів, і на етапі логіко-рефлексивному.
Неразрешимая дилема відомості всієї моралі або до логіко-рефлективних процедур, особливо до раціональної мотивації поводження, або до її внемотивационным механізмів — сплескам почуттів, каяттям совісті й т.д.— властива бура«уазной етиці. У період висхідного розвитку капіталізму, коли ще живі були подання про «розумність» буржуазної моралі, ідеалістична етика, як правило, відводила раціональним способам моральної регуляції поводження безумовне і єдине значення, що гармоніювало із загальним оптимістичним раціоналізмом буржуазного світогляду того періоду. Недарма етику мислителі цього періоду прагнули ототожнити зі строгими, раціоналістичними методами природних наук. Так, Гоббс порівнював неї з математикою, Спиноза — з геометрією, Гельвеций затверджував, що її варто трактувати як експериментальну фізику, Гольбах припускав затвердити в ній точність арифметики, а Фейєрбах уподібнював її медицині. Здатність людини усвідомлювати всі свої спонукання, аж до найглибших, у цей час не піддається сумніву, а знання й чеснота, незнання й порок прямолінійно ототожнюються. Згодом розсіялися рожеві ілюзії буржуазної моральної свідомості: за «розумністю» і раціоналізмом індивідуалістичної моралі виявилася її лицемірна-егоїстична сутність. Розвінчуючи ці ілюзії, сучасна буржуазна етична думка схиляється до ірраціоналізму й волюнтаризму в трактуванні моральності, залишаючи за моральною мотивацією лише значення раціоналістичної «облицювання» схованих низинних потягів і егоїстичних страстей. Подібні коливання — від одного перебільшення до іншого, від однієї крайнощі до іншої — плід метафізичності ідеалістичної етики, не здатної побачити діалектичний взаємозв'язок різних (почуттєвих і раціональних) механізмів моральної свідомості.
122. Мотивація виступає як одне з виражень самостійності, суверенності суб'єкта моралі — особистості. У різних, особливо конфліктних, ситуаціях людин прибігає до різних мотивів, які він вибирає за своїм розсудом, під свою відповідальність. Однак розвинена здатність до моральної мотивації сама по собі ще не забезпечує морально гідного поводження. Вона може, наприклад, служить прикриттям низинних, своєкорисливих інтересів і цілей. Так, буржуазна мораль, використовуючи розвитий механізм мотивації, знайшла в ньому зручне прикриття для свого лицемірства й егоїстичного розрахунку. Раціональна мотивація, властивому буржуазному розуму, часто перетворюється в цинічно-кон'юнктурну, довільну, де навіть для пороку підшукуються виправдувальні моральні мотиви, а жорстокості й своєкорисливості надається привабливий лиск. Крім того, зустрічаються люди, що вміють непогано мотивувати своє поводження, по не здатні активно діяти, перетворювати свої моральні принципи в життя. Таким чином, вся справа в суспільно-політичному змісті мотивації, у її зв'язку із соціально-історичною практикою, на ґрунті якої вона виростає і яку виправдує у свідомості людей.
Втім, моральна мотивація лише в науковій абстракції, в етичних дослідженнях структури моральної свідомості виглядає як окремий, ізольований від інших, морально-психологічний механізм регуляції поводження. У своєму реальному функціонуванні вона тісним образом зв'язана з усім ладом, всім психічним життям особистості. У психології, наприклад, давно встановлено, що, морально мотивуючи своє поводження, людина нерідко (особливо в складних, проблематичних ситуаціях) як би вступає в незримий діалог, «співбесіда» з людьми, чиї інтереси зачіпає його вчинок, чиї оцінки, моральні реакції важливі для його рішення. Особистість, вибираючи певне поводження, прибігає до уявного зіставлення (і навіть «суперечки») думок тих осіб, які можуть із боку морально оцінити його. Цей незримий «ансамбль» голосів імовірних «співучасників» морального рішення індивіда виступає як складна система моральної мотивації, що органічно включає в себе й різні оцінки, і самооцінку, і аналіз ситуації, і веління совісті, і навіть співвіднесення обираного поводження з ідеалом (от чому в якості одного з незримих «співрозмовників» може виступати й особа вигадане, і літературний герой, і збірний образ ідеальної людини, якому потрібно випливати). Подібна мотивація дозволяє врахувати всілякі сторони морального рішення – його цінність, його щирість, те, як воно буде виглядати в очах суспільної думки.
123. Мотивація сприяє вірному самопізнанню внутрішнього духовного миру особистості, свідомому самоконтролю свого поводження. Вона виявляється включеної у всілякі способи моральної регуляції, забезпечуючи її світоглядну спрямованість. І тут вона виступає в нерозривному зв'язку із загальною структурою моральної свідомості, як його найважливіший механізм. «Багатство духовного життя починається там, де шляхетна думка й моральне почуття, зливаючись воєдино, живуть у високоморальному вчинку»,- писав радянський педагог В. А. Сухомлинский. Дійсно, цілісність, гармонійність морального життя складаються при тісній взаємозалежності піднесених думок, втілених у мотивах, глибоко людяних, проникливих почуттів і практичної діяльності, що опирається на стійкість і тверду волю індивіда.
Пізнанню морального світу інших людей служить оцінка, самопізнанню — самооцінка. Оцінка дозволяє шляхом схвалення або осуду встановити відповідність або невідповідність учинку нормам суспільної моральності. На відміну від норм, які приписують людям певні правила поведінки, не зв'язуючи їх звичайно з різноманіттям конкретних ситуацій, умов і можливостей вибору, оцінка безпосередньо з'єднує нормативне веління з наявною ситуацією й мотивом поводження. Вона завжди містить і певне знання (вірну або помилкове), і певну владність (імперативність). Вона об'єктивна й одночасно суб'єктивно-упереджена, виражаючи тенденційне відношення суб'єкта моралі до подій, що відбуваються. Констатація факту аморального поводження буде тільки тоді оцінкою, коли вона містить у собі суб'єктивне відношення до цього факту, його моральне неприйняття (або прийняття). У моральній оцінці, отже, безпосередньо зливаються її пізнавальні й предписательные функції. Саме тому вона звичайно складається не тільки з опису вчинків, умов, але й з емоційно-вольових реакцій, з нормативних команд. Моральна оцінка дозволяє передавати людям специфічну інформацію про цінності їхнього поводження, змушуючи співпереживати в єдиному пориві морального осуду або схвалення.
Своеобразие моральних оцінок знаходить своє відбиття й у мові - у судженнях, умовиводах, доказах, досліджуваних спеціальними розділами модальної логіки. Формально-логічному аналізу «моральної мови» (так називана метаэтика) особливе значення надавали представники новітнього неопозитивізму, що витлумачували його в субъєктивистськи-волюнтаристском дусі. Сам факт імперативної-оцінної функції мови не викликає сумнівів. Він проявляється досить широко, не зводиться тільки до деонтическим суджень (тобто судженням про борг), відбиваючись у загальній ціннісній структурі мови. Однак досліджена ця специфіка мови ще вкрай слабко як в етичному, так і в логіко-лінгвістичному відношенні.
124. Моральні оцінки, закріплюючись у ціннісних ориентациях, сполучаючись із принципами світогляду, дуже впливають на формування моральних якостей особистості. Різновидом моральної оцінки виступає самооцінка — визначення особистістю морального змісту, значення власних учинків і їхніх мотивів. У самооцінці людин з тим або іншим ступенем послідовності, тверезості обертає на себе ті самі оцінки, які він застосовує до інших людей. Людина, відзначав К. Маркс, «спочатку смотрится, як у дзеркало, в іншу людину. Лише отнесясь до людини Павлу як до себе подібному, людина Петро починає ставитися до самого себе як до людини». Хоча самооцінка, так само як прийняття морального мотиву, сприймається людиною як акт винятково індивідуального вибору, свідчення волі його волі, вона завжди має певне суспільно значимий зміст (недарма люди звичайно відмовляються відповідати за наслідки свого поводження, посилаючись на несприятливі обставини, але не відмовляються морально відповідати за мотиви, самооцінки, свідомо обрані ними як орієнтири цього поводження). Здатність до самооцінки формується в людини всім процесом виховання й нагромадження життєвого досвіду, у міру усвідомлення тих оцінок і моральних реакцій навколишніх, які він спостерігає. От чому особиста самооцінка завжди так чи інакше співвідноситься з тим або іншим колективним інтересом (класовим, груповим, професійним). Самооцінка, якщо вона більш-менш правильна, виступає потужним фактором самовиховання й перевиховання особистості.
Самооцінка звичайно ніколи абсолютно точно не відбиває об'єктивної цінності вчинків і моральних якостей особистості. Самопізнання людиною свого духовного миру (як і пізнання миру в цілому) протікає переважно в рамках відносних, а не абсолютних істин, воно нерідко досить складно й завжди неповно. От чому в самооцінці особливо важлива опора на науковий світогляд, що дозволяє знаходити вірні крапки відліку у визначенні моральної значимості чинених учинків. Втім, і тут можливі свої морально-психологічні труднощі й протиріччя. Так, людина може оцінювати вчинки інших людей по завищеній шкалі вимогливості (співвідносячись їх, наприклад, з ідеалом), а свої - по заниженої, поблажливо ставлячись до власних недоліків, слабостям, порокам.
У цьому випадку й формується невірна самооцінка, створюється сприятливий ґрунт для розвитку в індивіда таких якостей, як зарозумілість, зазнайство, нетерпимість до критики, зарозумілість. Це нерідко приводить до виникнення тертів, конфліктів між індивідом і колективом, створює напругу в відносинах з навколишніми (у тому числі близькими) людьми. Не менш шкідлива й занижена моральна самооцінка власних здатностей, мотивів і вчинків. Вона породжує непевність, м'якотілість, догідництво, пасивність – такі морально-вольові якості особистості, які заважають її соціальній активності, розкриттю її здатностей і талантів. Занижена самооцінка може вести також до скритності, до безпринципності у відносинах з іншими людьми, до спалахів невиправданої агресивності, прагненню силоміць або хитрістю викликати в навколишніх «повагу» до своєї персони.
Вірна самооцінка, як правило, близька тим неупередженим оцінкам, які дають поводженню людини колективи, у яких він живе й працює. От чому так важливо виховати в особистості підвищену здатність до сприйняття оцінок свого поводження з боку навколишніх, до тверезої самоперевірки своїх достоїнств і недоліків через призму суспільної думки. Моральна самооцінка тісно пов'язана з морально-психологічними механізмами самоконтролю особистості, серед яких незамінну роль грають совість і обов’язок.