Лекція 3. Структура етики.
1. Сфери діяльного і свідомого в моралі й етиці.
2. Елементи моральної діяльності: особливості їх взаємодії.
3. Моральна свідомість. Сфери буття людського сумління.
4. Моральна диспозиція особи. Переконання та позиція.
1 Сфери діяльного і свідомого в моралі й етиці.
Може здаватися, що положення про безпосередність зв'язку моральної свідомості з практичною діяльністю легко спростовується фактом існування моральної уяви, коли найрізноманітніші моральні колізії наче „програються” у свідомості, не одержуючи ніякого „опредметнення” у вчинках. Людина може уявити чи помислити якесь бажане зло своєму недругу, однак нікому не спаде на думку поставити це їй у провину, якщо мстиві плани не знайшли втілення в реальних діях. Але цей аргумент не спростовує зв'язку моральної свідомості з поведінкою.
По-перше, діяльність навіть самої буйної уяви генетично породжується чужими чи власними, попередніми їй учинками., а у більш широкому плані – усім духовно-практичним досвідом суспільства, засвоєним даним індивідом, тому що тільки з нього уява може черпати "конструктивний матеріал" для своїх найфантастичніших побудов.
По-друге, діяльність моральної уяви індивіда, якщо вона створює стійкі образи, що одержали внутрішнє схвалення чи згоду, рано чи пізно проявиться у вчинках. І, навпаки, якщо продукти діяльності уяви внаслідок їхнього суб'єктивного несхвалення чи неприйняття відкидаються індивідом, ця діяльність уяви здатна утримати людину від дурних учинків. Відмова від здійснення недоброго це теж свого роду гарний вчинок.
Безумовно, свідомість володіє внутрішньою відносно самостійною структурою, що дозволяє у наукових цілях вилучати свідомість, чи її окремі елементи як самостійні об'єкти дослідження. Але можливість подібного абстрагування зовсім не означає, що свідомість у дійсності існує незалежно від ставлення до неї, поруч з нею чи над нею. Ще безглуздіше надавати реальність єдино тільки свідомості, що було приводом замикати аналіз моралі винятково в її межах. Її, як умістилище "належного", протиставляли "сущому" поводженню людей. Поза поводженням немає моралі, інакше довелося б допустити існування якихось моральних феноменів (ідей, цінностей, імперативів), що мають незалежне від людей буття. Якщо під поводженням розуміти всю соціально значиму діяльність людей, то воно являє собою нерозривну єдність матеріального і духовного, об'єктивного і суб'єктивного, суспільного й особистісного.
Був і є також надмірний акцент на поведінковий аспект моральності (переважно у творах філософів-матеріалістів). Слід зазначити, що в минулому проблемою взаємозв'язку свідомості та поводження займалися не філософи, для яких предметом міркування виступає “весь світ", а переважно психологи, тобто представники науки, що має своїм предметом свідомість. Саме психологи вивчали свідомість людини в нерозривному зв'язку з її вчинками. Але метод самоспостереження мало що міг дати через незначну репрезентативність свідчень, отриманих від спостереження психіки самого себе. Психіка ж інших людей може вивчатися тільки опосередковано, через зовнішнє спостереження поведінкових актів. Навіть сучасна психологія може досліджувати явища психіки тільки за допомогою спостереження їхніх зовнішніх проявів у вчинках і діях людини. Але суть справи не тільки в засобах і способах спостереження. Психологія принципово наполягає на єдності свідомості та поводження людини.
Ми будемо розглядати людину не лише як автомат природи, а й як суб’єктивну само-детермінованість, як духовну істоту. І структурувати мораль і етику будемо з цієї позиції. Ідею О. Дробницького (1974), вичленувати в моралі три основні сфери (підсистеми): моральну свідомість, моральну діяльність, моральні відносини, сучасний провідний український етик В.А. Малахов вважає обмеженою, але приймає її як логічно чітку: дійсно, мораль не існує поза свідомістю й активністю людей, поза певним контекстом спілкування. Сучасні наукові уявлення дозволяють внести корективи у цю тричленну схему, а саме в конкретність указаного контексту.
Виділимо три підструктури (сфери) у структурі етики й естетики. Дві з них виділяють традиційно: діяльність і свідомість. Третя підструктура – це елементи єдності, які характеризують особливі настанови та переконання людини (у соціальній психології це назвали диспозиційною структурою особи), її синтетичні здібності й якості. Це підструктура реалізації й самореалізації, вже наявної готовності діяти й усвідомлювати певним чином, в якій взаємозв’язок діяльності та свідомості (моралі й етики) нерозривний і конкретно представлений. Отже, це і є реальний контекст спілкування.