4. Етика як теоретичне знання.

Пізнання світу у науці, моралі та естетичному ставленні до дійсності значно і суттєво різниться. Інша справа – теорія моралі чи естетики. Вона відноситься до науки, теоретичного вчення. Та все ж є помітна специфіка теоретичного виразу форм духовно-практичного осягнення дійсності. Етика – це й наука про людське ставлення до моралі, а отже це й духовний пошук. Естетика як теорія філософськи-духовно санкціонує чуттєвий ентузіазм людини. Етичні й естетичні вчення з часом входять в життя.

Термін мораль походить від латинського mos – характер, вдача, звичай, а також припис, правило, закон. Етос у еллінів також спочатку означав звичай, сумісне житло, гуртожиток. Від ІV ст. н.е. мораль стали позначати терміном moralitas. У російській мові термін нравственность (в обігу з 1793 року) відповідає українському моральність, німецькому Sittlichkeit (аспект нормативно-сталих проявів моралі). Мораль – це форма свідомості: сукупність принципів, правил, норм поведінки. Це орієнтири моральності як життєвого втілення цих правил і принципів у реальну поведінку та стосунки людей. Мораль – форма регулятивно-оцінного ставлення до дійсності, в якій контрольно-імперативним, внутрішнім для особистості, регулятором виступає совість. Мораль за самою своєю природою тотальна (не існує її локальних зон у суспільному житті), не інституційна, мінливо-стабільна у великому часі. Вона служить також прогностичним барометром суспільного ладу.

Національна форма моральності засвоюється нами з народження. Але яка б вона не була, зміст моралі у всіх народів приблизно однаковий. Вода скрізь мокра: і в морі, і в річці, і в склянці. Мораль скрізь займається тим самим: гуманізацією, удосконаленням особистості, створенням ідеальної перспективи розвитку спільноти. Всі народи шанують ті ж самі заповіді: не убивай, не кради, не бреши, не бажай чужого добра чи жінки, поважай батьків, старших тощо.

«Етика» – вчення про мораль, яке узагальнює велетенський історичний досвід людської життєдіяльності. Етика – жива рухома система знань, що й сама потім у різних варіантах входить у зміст моралі й моральності. Взаємний перехід моралі й етики особливо помітний у систематизації моральних норм і їхній організації у “нормативний зразок особистості” як корінну характеристику відповідних історичних типів моралі. Наслідувати ж особистісні зразки поза етикою неможливо.

Сфера етики – це, перш за все, міжособисті стосунки людей, але далеко не безпосередні. Етика не лише вчення про суще, але й про зобов’язуюче, про те що повинно бути, а не тільки вже є. І «масова» свідомість не є справжнім моральним самоствердженням. В ній майже завжди відсутня людська мірка гідності, справжнє буття. Між тим, велика справжня етика – це справжнє буття людей, онтологія, яка будується через аналіз подолання відчуження людини від людини. Головна проблема етики – це питання про місце іншої людини у людській діяльності (засіб чи мета), питання про можливості усвідомлення безпосередніх результатів і дотичних наслідків будь-якої людської дії, вчинку, питання про існування іншої людини як умови мого власного існування, питання про мотивацію, детермінацію людської поведінки, систему її значимостей. Етика – важлива передумова й чинник філософського світогляду, його соціально-ціннісна підвалина, учасниця творення норм, а отже й творення світу.

Визначення предмету етики: мораль – історичне соціокультурне явище духовно-практичного осягнення світу, яке виконує функцію регулювання стосунків і поведінки людей в полюсах добра і зла й являє складну єдність взаємообумовлених елементів моральної свідомості, моральної діяльності й особливих властивостей поведінки людини, ціннісне значення яких поєднує або роз’єднує між собою живих конкретних індивідів, утворюючи сферу небайдужого чи відчуженого ставлення їх одне до одного, причетності всіх до загальної цілісності буття.