§ 7.5. Управління радіаційною безпекою
1. Управлінням радіаційною безпекою називають процес розрахунку й аналізу радіаційних ризиків з подальшим прийняттям рішень, спрямованих на мінімізацію негативних наслідків радіаційного опромінення або зменшення імовірності радіаційного опромінення людини до прийнятних значень.
2. У світовій практиці при виборі контрзаходів протидії радіаційній небезпеці у кожній радіологічній ситуації прийнято оцінювати співвідношення „користь - шкода”:
шкода визначається, виходячи з економічних оцінок суми витрат на певний спосіб захисту (евакуація, контроль якості і чистоти продуктів харчування тощо) й оцінки соціальної шкоди;
ефективність заходу визначається шляхом розрахунку зменшення отриманої колективної дози опромінення і вартості економії через вартість одного людино-зіверта.
Зверніть увагу! У Європі та США мінімальна вартість 1 людино-зіверта колективної дози опромінення становить 800-1000 доларів США. Жодна із країн колишнього СРСР такого показника для себе ще не ввела.
3. Дослідним шляхом установлено, що ефективність засобів радіаційного захисту зростає зі збільшенням еквівалентної дози опромінення (крива 1 на графіку залежності ефективності радіозахисних заходів від величини індивідуальної дози опромінення).
4. Доведено також, що вартість заходів радіаційного захисту зростає із зменшенням індивідуальної еквівалентної дози опромінення (крива 2 на графіку залежності вартості радіозахисних заходів від індивідуальної дози опромінення).
5. Поєднання цих двох оцінок (крива 3 є результатом підсумовування, додавання даних, репрезентованих кривими 1 і 2) дозволяє виявити оптимальну еквівалентну дозу опромінення НОПТ. Очевидно, що засоби захисту є ефективними, коли йдеться про захист від доз опромінення Н, більших за оптимальну величину: Н > НОПТ. Але при дозах опромінення Н НОПТ використання засобів захисту є малоефективним і недоцільним з економічної точки зору.
ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ! Відповідні оцінки, зроблені в Україні, довели, що за сучасних умов розвитку науки і техніки оптимальне значення індивідуальної еквівалентної дози опромінення становить НОПТ = 1 мЗв на рік.
6. На законодавчому рівні (Закон України „Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань”, від 14.01.98 р. зі змінами 2001 р.) встановлено, що основна дозова межа індивідуального опромінення населення не повинна перевищувати 1 мЗв еквівалентної дози опромінення, а для персоналу об’єктів, де використовуються джерела радіоактивного випромінювання не повинна перевищувати 20 мЗв на рік. За перевищення річної основної дозової межі опромінення встановлюється компенсація у розмірі 1,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний мілізіверт перевищення встановленої цим Законом допустимої межі опромінення.
Зверніть увагу! За розрахунками спеціалістів, колективна еквівалента доза опромінення для території України, забрудненої радіонуклідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, становить 2·104 людино-зіверта на рік. Виходячи з цього, для населення, що мешкає в зоні впливу залишкових факторів аварії (а це близько 30 млн. осіб) річні втрати від опромінення можуть збільшити природну смертність на 1200 осіб. Природна ж смертність для такої кількості осіб становить 300 тисяч осіб на рік. Таким чином, чорнобильське "збільшення" складає лише 0,03% від природної смертності, тож виявити статистичну закономірність «радіаційне забруднення – смертність» просто неможливо.
7. В Україні створена певна нормативна база організаційно-технологічного забезпечення радіаційної безпеки.
8. Державні будівельні норми України (ДБН В.1.4-1.01.97) вимагають, щоб при здачі будівельного об’єкта в експлуатацію у кожному приміщенні до закінчення опоряджувальних робіт була виміряна потужність експозиційної дози (ПЕД) гамма-випромінювання, а результати цих вимірювань були оформлені у вигляді акта і занесені в пам’ять ЕОМ для подальшого збереження.
9. Державні будівельні норми вимагають, щоб при введенні в експлуатацію новозбудованих, реконструйованих та капітально відремонтованих об’єктів житлово-цивільного, промислового або іншого призначення ПЕД гамма-випромінювання в них не перевищувала 30 мкР/год.
10. Державні будівельні норми допускають, щоб в об’єктах, уведених в експлуатацію до 01 січня 1992 року, ПЕД гамма-випромінювання була дещо вищою, але не перевищувала 50 мкР/год.
11. Якщо в житлових будинках ПЕД перевищує 50 мкР/год, Державні будівельні норми вимагають проведення спеціальних додаткових протирадіаційних заходів. Серед них: нанесення на стіни будівлі захисної плівки, нанесення будівельних сумішей із радіозахисними властивостями тощо.
12. Державні будівельні норми встановлюють також обмеження в приміщеннях концентрації радіоактивного газу радону, котрий виділяється переважно з будівельних конструкцій об’єкта і ґрунту, на якому стоїть будинок. Еквівалентна рівноважна концентрація (ЕРК) радону-222 має становити не більше 50 Бк/м3 і документально фіксується в кожному приміщенні при здачі об’єкта в експлуатацію.
13. Державні будівельні норми (ДБН В.1.4-1.01.97) установлюють 3 класи будівельних матеріалів, класифікуючи їх за радіаційними властивостями й обмежуючи сферу їх використання.
14. Будівельні матеріали 1 класу мають питому активність до 370 Бк/кг. Ці матеріали можуть використовуватися без обмежень для всіх видів будівництва.
15. Будівельні матеріали 2 класу мають питому активність від 370 Бк/кг до 740 Бк/кг. Ці матеріали можуть використовуватися тільки для дорожнього та промислового будівництва.
16. Будівельні матеріали 3 класу мають питому активність від 740 Бк/кг до 1350 Бк/кг. Ці матеріали можуть обмежено використовуватися 1) на об’єктах, де виключено перебування людей; 2) на будівництві доріг поза населеними пунктами; 3) на будівництві доріг у населених пунктах, якщо ці матеріали будуть вкриті шаром ґрунту товщиною не менше 0,5 м.