Періодизація італійського Ренесансу

Батьківщиною Ренесансу і класичним зразком його стала Італія, тому що там зв’язок з римською (а це означає і з грецькою) культурою був органічним і ніколи не переривався. Саме тут у другій половині ХІІІ ст. і з’являються ознаки нового світогляду і культури.

Періоди розвитку італійського Ренесансу визначені послідовною відмовою від принципів і норм Середньовіччя.

Передвідродження (Проторенесанс) – ІІ пол. ХІІІ – ХІV ст. – дучченто (двохсоті роки) і триченто (трьохсоті, починаючи з тисячного року).

Найвидатніший мислитель цього періоду, періоду переходу від Середніх віків до Ренесансу, періоду, що поєднує в собі риси Середньовіччя і нового погляду на світ – Данте Аліг’єрі (1265 – 1321 рр.). Його збірка сонетів та прози “Нове життя” (1293 р.) – перший автобіографічний твір у європейській літературі. Саме тут з’являється образ, який став символом кохання – Беатріче. Написано твір “новим сладісним стилем” (dolce stil nuovo) – італійською літературною мовою, на базі народної мови (не однієї якоїсь провінції, а вульгарної латині).

Найвидатніший твір Данте – “Божественна комедія” (1307 – 1321 рр.), видана в 1502 р., яку Белінський назвав “Іліадою Середніх віків”. Тут поєднується середньовічна картина світу (його структура), середньовічні символи і новий погляд на людину. “Комедією” твір назвав сам Данте (бо так у той час називали всі твори, що мали гарний кінець), “божественною” – його сучасник Боккаччо, оцінюючи її художній рівень.

Сюжетом поеми є мандри Данте по Пеклу, Чистилищу і Раю в супроводі спочатку Вергілія, а потім, у раю, де не місце язичнику-римлянину, – Беатріче. Числова і образна символіка поеми, втілює, з одного боку, середньовічний культурний код, а з іншого – є відображенням особистої символіки Данте – людини Ренесансу, для якої земне щастя і кохання є найважливішим.

Ще дві фігури цього періоду: “перша людина Відродження”, поет Франческо Петрарка (1304 – 1374 р.) – автор збірки “Канціоніере”, яка об’єднує 360 віршів, з них 317 – сонети, присвячені його коханій Лаурі.

Третя фігура – Джованні Боккаччо (1313 – 1375 рр.) – автор відомого “Декамерона” – десятиденника (1348 – 1351 рр.), де виявився гедоністичний, новий погляд на природу людини.

Р.І. Хлодовський зазначає, що в “Декамероні” не тільки горезвісна готична вертикаль змінюється на ренесансну горизонталь, а людина переходить від трансцендентної думки середньовічного християнства до думки іманентної: людина відкриває і по-новому дивиться на світ, сприймаючи його красу і гармонію не як спокусу Диявола, а як “ясність Божого обличчя” (Блок). При цьому Хлодовський не погоджується з М.М. Бахтіним, що в “Декамероні” торжествує матеріально-тілесний низ: справа в тому, що людина починає бачити промисел Божий в усьому.

В образотворчому мистецтві Проторенесансу великого значення набуває живопис: монументальний, а не станковий. Змінюється метод зображення і місце мистецтва взагалі. В епоху Відродження починається процес відокремлення художніх цінностей від релігійно-етичних. Ренесансний гуманізм висунув ідею самостійності світа людини, який існує поряд із небесним і янгольським. Ось чому і мистецтво почали розглядати як самостійну галузь, частину світу, створеного людиною, світу, який має свої закони, що не можна підвести під надприродні закони.

Художники почали не тільки спостерігати і відтворювати природу, але й відкривати її закономірності. Художник і зодчий стали й філософами, що було неможливо у Середні віки з їх традиційною, канонічною і анонімною культурою, головною метою якої було слідування вічним істинам і зразкам, обумовленим Біблією.

Найважливішим відкриттям епохи Відродження в образотворчих мистецтвах стає відкриття перспективи. Якщо в Середні віки художній метод був побудований на зворотній перспективі, коли масштаб кожного окремого зображення залежав від ступеня його значення для розуміння внутрішнього смислу цілого (тобто вічних істин), то мистецтво Відродження прагнуло надати таке бачення, яке охоплює простір у цілому. Це привело до відкриття перспективи (спочатку лінійної, а потім і повітряної), коли з’являється єдина точка зору, з котрої й сприймається вся композиція.

Змінюється метод зображення. Якщо в Середні віки треба було розуміти мову символів (яка мала багатовікову традицію, через яку мистецтво було зрозумілим для обраних), то в епоху Відродження мистецтво було адресовано будь-якій людині, яка бачила й розуміла красу світу й людини. Мова мистецтва стала зрозумілою масам. Виникає атмосфера естетизму, і Відродження називають “золотим віком” європейського мистецтва.

Джотто ді Бондоне (1266/67 – 1337 рр.) – центральна фігура цього періоду – збагачує живопис мистецтвом світлотіні, завдяки якій фігури починають сприйматися як об’ємні, рельєфні. Він уводить елементи пейзажу та лінійної перспективи.

Сюжети фресок Джотто ді Бондоне взято здебільшого з Біблії, міфології (історичний, міфологічний жанри – головні), але вони вирішуються як сцени з сучасного життя (жанровий живопис). Фрески для капели дель Арена в Падуї – 1303 – 1305 рр. У різних жанрах відчувається реалістичне начало і Джотто називають родоначальником реалістичного напряму в мистецтві Відродження (“Втеча до Єгипту”, “Поцілунок Іуди”).

Див.: слайди 1, 2

Другий період – Ранній Ренесанс – ХV ст. – кватроченто.

В архітектурі народжується суто ренесансний стиль – римський, або пластичний, який замінив “німецьку”, або “сучасну”, манеру, тобто готичний стиль, що домінував в Середні віки. Творцем нового стилю був Філіппо Брунеллескі (1377 – 1446 рр.). Він розпочав використовувати традиції римської архітектури, ордерну систему в рішенні інтер’єру: коринфський портик, античний ордер усередині капелли (Капелла Пацци в церкві Санта Кроче у Флоренції. 1425 р.).

Див.: слайд 3

Найвідомішим твором Ф. Брунеллескі є купол собору Санта-Марія дель Фьоре у Флоренції. Діаметр купола – 42 м. Покритий червоною черепицею, з’єднаний 8 білими ребрами і прикрашений біломармуровим світловим ліхтарем, цей купол сприймався як величний символ Флоренції й став предтечею багатьох купольних храмів Італії та інших європейських країн.

Див.: слайд 4

Палаццо Пітті – ще один шедевр Брунеллескі, де впроваджено руст (рустична кладка блоками), який використовує й учень Брунеллескі Мікелоццо да Бартоломео.

Див.: слайд 5

Леон Батіста Альберті (1404 – 1427 рр.) запровадив ордерне декорування фасаду (Палаццо Ручеллаї у Флоренції – 1446 – 1451 рр.).

Див.: слайд 6