5. Метод розрахунку коефіцієнта ефективності інвестиції.

Цей метод має дві характерні риси: він не припускає дисконтування показників доходу; дохід характеризується показником чистого прибутку PN (балансовий прибуток за вирахуванням відрахувань до бюджету). Алгоритм розрахунку виключно простий, що і зумовлює широке використовування цього показника на практиці: коефіцієнт ефективності інвестиції (ARR) розраховується розподілом середньорічного прибутку PN на середню величину інвестиції (коефіцієнт береться у відсотках). Середня величина інвестиції знаходиться розподілом початкової суми капітальних вкладень на два, якщо передбачається, що після закінчення терміну реалізації аналізованого проекту всі капітальні витрати будуть списані; якщо допускається наявність залишкової вартості (RV), то її оцінка повинна бути виключений.

ARR = _____PN______

1/2 (IC - RV)

Даний показник порівнюється з коефіцієнтом рентабельності авансованого капіталу, що розраховується розподілом загального чистого прибутку підприємства на загальну суму коштів, авансованих в його діяльність (підсумок середнього балансу нетто).

2. Обгрунтування норми дисконту для розрахунку показників ефективності інноваційних проектів.

Істотним фактором, що впливає на економічну оцінку, є розмір процентної ставки, на підставі якої дисконтуються грошові потоки. З огляду на, що вітчизняний ринок капіталів перебуває у фазі утворення, певного орієнтира для вибору дисконтної ставки не існує. Тому часто використається ставка відсотка по державних облігаціях, середні процентні ставки по кредитах, среднерыночные ставки альтернативних вкладень. Більшість фахівців уважають вибір дисконтної ставки складним і неоднозначним. При правильному виборі досягається точність оцінки проекту й навпаки, що впливає на управлінські рішення.

Рушійні мотиви фінансування інвестиційної діяльності істотно залежать від того, чи реалізується проект на свої або притягнуті кошти. Однак для більшості інвестицій у випадках фінансування й за рахунок власних коштів, і за рахунок залучення фінансових ресурсів в основі лежить показник ціни капіталу. Ціна капіталу (cost of capinal) - відношення загальної суми платежів за використання фінансових ресурсів до загального обсягу цих ресурсів.

Ціна власного капіталу визначається дивідендною політикою інвестора (ціна притягнутого акціонерного капіталу) пропорційно частці акціонерного капіталу у власних коштах організації [64].

, (3.1)

де Cs - ціна власного капіталу;

p - відношення суми дивідендів до ринкової капіталізації компанії (p/e-ratio);

U - акціонерний капітал;

А - амортизаційний фонд;

М - прибуток;

У - безоплатні надходження.

Ціна власного капіталу для самофінансування є нижньою межею рентабельності: рішення про реалізації проекту при прибутковості менш ціни капіталу може серйозно погіршити основні фінансові показники компанії, привести до неплатоспроможності й банкрутства.

Ціна притягнутого капіталу розраховується по формулі 3.2 як середньозважена процентна ставка по притягнутих фінансових ресурсах [64]:

, (3.2)

де C inv - ціна притягнутого капіталу;

ki - ставка залучення фінансового капіталу (ki = 0 для безоплатних позичок), % річних;

Vj - обсяг притягнутих коштів;

m - число джерел притягнутих коштів.

Ціна кредитного капіталу залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів. До внутрішніх факторів у першу чергу ставитися ділова репутація позичальника. На ділову репутацію фірми впливають не тільки фінансові показники її діяльності, але й авторитет вищих менеджерів, що зложилася система взаємин з партнерами й конкурентами, політична підтримка.

Зовнішні фактори, що впливають на ціну капіталу, визначаються макроекономічною ситуацією (рівні інфляції, ставкою рефінансування Центрального банку, темпами росту ВНП), державною інвестиційною політикою й ситуацією на фінансовому ринку.

Ціна капіталу - співвідношення загальної суми платежів за використання фінансових ресурсів до загального обсягу цих ресурсів. Розрахунок ціни капіталу представлений у формулі 3.3.

, (3.3)

де WAСС - середньозважена ціна капіталу;

ki - ціна i-го джерела;

di - частка i-го джерела в капіталі компанії.

Ціна капіталу визначає нижню границю прибутковості проекту - норму прибутку на інвестицію. Таким чином, ухвалюючи рішення щодо реалізації проекту, необхідно враховувати наступні фактори:

- ціну власного капіталу;

- ціну притягнутого капіталу;

- структуру капіталу (співвідношення власних і притягнутих коштів).

Як інвестор, так й инноватор зіштовхуються із проблемою визначення нижньої границі прибутковості інвестицій, у якості якої, як правило, виступає норма прибутку.

Норма прибутку визначається инноватором й інвестором з різних точок зору. Організація, що реалізує інвестиційний проект, виходить із внутрішніх обмежень, до яких у першу чергу ставитися ціна капіталу, внутрішні потреби виробництва (обсяг необхідних власних коштів для реалізації виробничих, технічних, соціальних програм), а також зовнішні фактори, до яких ставитися ставка банківських депозитів, ціна притягнутого капіталу, умови галузевої й міжгалузевої конкуренції.

Керівництво компанії - инноватора зіштовхується, як мінімум, з однією альтернативою інвестицій - вкласти тимчасово вільні кошти в банківські депозити або державні цінні папери, одержуючи гарантований доход без додаткової высокорисковой діяльності. Тому норма прибутковості інновацій повинна перевершувати ставку по банківських депозитах.

Інвестор, визначаючи норму прибутку інвестиційного проекту, як правило, керується альтернативними вкладеннями коштів. При цьому порівнюється ризик вкладень й їхня прибутковість: як правило, інвестиції з меншим ризиком приносять інвесторові менший доход. Тому ухвалення рішення про фінансування інвестор погодить зі своєю фінансовою стратегією (схильність до ризику, не прийняті ризики). Ризик інвестицій у фінансові інструменти оцінюють фінансові менеджери. Інвестори, що прийняли рішення про фінансування інвестиційних проектів, рівень ризику закладають як надбавку до норми прибутку (див. табл. 3.1)

Якщо визначати коефіцієнт дисконтирования, виходячи з таблиці 3.1, як необхідну норму прибутку для різних груп інвестицій, то не враховується, як мінімум, інфляція. Цей метод досить прийнятний й узагальнений.

Таблиця 3.1

Вимоги до норми прибутку для різних груп інвестицій

№ п/п	Групи інвестицій	Необхідна норма прибутку
1.	інвестиції, Що Заміщають, - категорія I (нові машини або встаткування, транспортні засоби й т.п., які будуть виконувати функції, аналогічні заміщає оборудованию, що)	Ціна капіталу
2.	інвестиції, Що Заміщають, - категорія II (нові машини або встаткування, транспортні засоби й т.п., які будуть виконувати функції, аналогічні заміщає оборудованию, що, але є технологічно більше зробленими, для їхнього обслуговування потрібні фахівці долее високої кваліфікації, організація виробництва вимагає інших рішень)	Ціна капіталу + 3%
3.	інвестиції, Що Заміщають, - категорія III (нові потужності допоміжного виробництва: склади, будинки, які заміщають старі аналоги; а також, заводи, розташовувані на новій площадці)	Ціна капіталу + 6%
4.	Нові інвестиції – категорія I (нові потужності або зв'язане встаткування, за допомогою якого будуть провадитися раніше, що випускалися продукти)	Ціна капіталу + 5%
5.	Нові інвестиції – категорія III (нові потужності або машини, які тісно связанны з діючим устаткуванням)	Ціна капіталу + 8%
6.	Нові інвестиції – категорія II (нові потужності або машини, або поглинання й придбання інших фірм, які не связанны з діючим технологічним процесом)	Ціна капіталу +15%
7.	Інвестиції в науково – дослідницькі роботи – категорія I (прикладні НИР, спрямовані на певні специфічні цілі)	Ціна капіталу +10%
8.	Інвестиції в науково – дослідницькі роботи – категорія II (фундаментальні НИР, мети яких точно не визначені й результат заздалегідь невідомий)	Ціна капіталу +20%

Узагальнивши існуючі методи визначення норми дисконту, можна сказати, що підприємство зіштовхується із проблемою вибору даної ставки, тому що кожен проект індивідуальний і відповідно метод розрахунку дисконтної ставки теж. На наш погляд, найбільш докладним методом можна назвати метод, пропонований Устиновим В.А. [64] , тому що із всіх розглянутих методів, він дає більше комплексну оцінку.

r* = WACC + P + I, (3.4)

де WACC - прийнята ціна капіталу ( очищена від інфляції) або чиста прибутковість альтернативних проектів вкладення фінансових коштів;

P - рівень премії за ризик для проектів даного типу;

I - рівень інфляції.

Цей метод, у певній мері, також не позбавлений недоліків, тому що така модифікація знижує точність оцінки. Тому доцільно запропонувати наступний метод розрахунку коефіцієнта дисконтирования, що більшою мірою дозволить здійснити точність оцінки.

r* = [ [1 + WACC]*[ 1 + P]*[ 1 + I] ] - 1 (3.5)

Обґрунтування даного методу обумовлене тим, що він дозволяє комплексно враховувати інфляцію й ризикові ситуації проекту, не знижуючи точності оцінки показників економічної ефективності проекту, тобто він є мультиплікативним. Не зовсім правильно просто додавати до ціни капіталу інфляцію й премію за ризик. Інфляція виконує функцію множника, тому що грошові потоки повинні щороку збільшуватися на (1 + ставка інфляції), відповідно й (1 + ціна капіталу), і (1 + премія за ризик), щоб платоспроможність залишалася на одному рівні.

При розрахунку норми дисконту для будь-якого інвестиційного проекту необхідно враховувати його ризик. У самому загальному виді під ризиком розуміється можлива небезпека, що випливає зі специфіки тих або інших явищ природи й видів діяльності. Небезпека може виражатися в погрозі здоров'ю людини, втраті фінансової вигоди, знищенні майна. З погляду менеджера ця небезпека виражається в можливому не досягненні поставлених цілей або додаткових, непередбачуваних витратах ресурсів для її досягнення.

При цьому необхідно розрізняти поняття «витрата», «збитки», «втрати». Будь-яка підприємницька діяльність неминуче пов'язана з витратами ресурсів, тоді як збитки мають місце при додаткових витратах понад передбачений прогнозами через несприятливий збіг обставин. Втратами вважаються пряме недоодержання прибутку, знищення майна або яких-небудь інших активів. Тому при ухваленні рішення про реалізації інвестиційного проекту необхідно зробити облік ризиків проекту. Розглянувши велику кількість методик визначення ризику інвестиційних проектів [22, 26, 60], автор уважає найбільш прийнятної й научно-обоснованной методику визначення ризиків запропоновану Устиновим [64]. Відповідно до цієї методики премія за ризик розраховується по формулі (3.5) виходячи із середнього класу інновації (ДО), обумовленого на основі табл. 3.2 [64].

, (3.5)

де k_i – клас складності інновацій по i – му класифікаційній ознаці (i – рядку табл. 3.2.);

n - кількість класифікаційних ознак.

Премія за ризик установлюється виходячи зі співвідношення середнього класу інновації й премії за ризик, установлюваної для інновації даного класу по таблиці 3.3.

Таблиця 3.2

Класифікація нововведень й інноваційних процесів по групах ризику (у дужках зазначений клас по ознаці)

Ознаки поділу на Групи

Значення ознак, що дозволяє визначити групу ризику нововведення й інноваційного процесу

1. По змісту (виду ) нововведення

(8) Нова ідея

(4) Нове рішення

(7) Новий продукт

(6) Нова технологія (метод)

(4) Новий регламент, структура

(5) Нова послуга

2. Тип новатора (сфера створення нововведення)

(6) Науково-технічні організації й відділення

(7) Производст-венные фірми й відділення

(4) Маркетинго-вые подразделе-ния й фірми

(3) Споживачі і їх организа-ции

3. Тип новатора (область знань і функцій)

(6) Фи-нансы й эко-номи-ка

(4) Орга-низа-ция й управ-ление

(7) Про-извод-ство

(3) Юри-спру-ден-ция

(8) Тех-ника й тех-ноло-гия

(1) Кон-суль-танты

(8) Есте-ство-зна-ние

(2) Ноу-хау

(5) Со-циаль-ные й общест-венные ланки

4. Тип инноватора (сфера нововведення: фірми, служби)

(7) Науково-технічні ланки

(6) Промыш-ленные зве-нья

(5) Фінансові, маркетингові й комерційні ланки

(4) Эксплуата-ционные й обслуговуючі ланки

Продовження табл. 3.2

5. Рівень инноватора	(7) Подразделе-ние фірми		(8) Фірма			(6) Концерн, корпорація				(5) Галузь, група галузей
6. Територіальний масштаб нововведення	(4) Район, область		(5) Область, край			(6) Україна, країни СНД і Балтії				(5) Интернацио-нализация
7. Масштаб поширення нововведення	(5) Одинична реалізація			(6) Обмежена реалізація (диффу-зия)					(7) Широка дифузія
8. По ступені радикальності (новизни)	(8) Радикальні (піонерні, базові)			(4) Ординарні (винаходи, нові розробки)					(2) Усовершенствую-щие (модернізація)
9. По глибині преоб-разований инноватора	(6) Системні			(4) Комплексні					(1) Елементні, локальні
10. Причина появи нового (ініціатива)	(7) Розвиток науки й техніки			(5) Потреби виробництва					(3) Потреби ринку
11. Етап ЖЦ попиту на новий продукт	(8) Зарожде-ние Е	(3) Ускоре-ние росту G1			(4) Замедле-ние росту G2			(5) Зрело-сть М			(7) Затуха-ние (спад) D
12. Характер кривій ЖЦ товару	(1) Типова, класична крива		(3) Крива з «повторним циклом»				(5) «Гребешко-вая» крива			(7) «Пікова» крива
13. Етапи ЖЦ товару (по типовій кривій)	(7) Виведення на ринок		(4) Ріст				(5) Зрілість			(8) Занепад (спад)
14. Рівень изменчи-вости технології	(1) «Стабільна» технологія			(5) «Плідна» технологія					(8) «Мінлива» технологія
15. Етапи ЖЦ технології	(8) Зарожде-ние Е	(2) Ускоре-ние росту G1			(4) Замедле-ние росту G2			(6) Зрело-сть М			(7) Затуха-ние (спад) D
16. Етапи ЖЦ орга-низации-инноватора	(8) Створення	(6) Станов-ление			(2) Зрілість			(3) Перес-трійка			(7) Занепад
17. Тривалість ин-новационного про-цесса	(2) Оператив-ные (до 0,5 го-да)		(4) Краткосроч-ные (до 1 року)				(6) Среднесроч-ные (2-3 року)			(8) Долгосроч-ные (більше 3 років)

Таблиця 3.3

Співвідношення середнього класу інновації й середньої премії за ризик, установлюваної для інновації даного класу.

Середній клас інновації	1	2	3	4	5	6	7	8
Премія за ризик	0,0	0,5	1,0	2,0	5,0	10,0	20,0	30,0