2. Інноваційний потенціал підприємства як складна економічна категорія .

«Потенціал (лат. Potentia- сила) у широкому змісті- засоби, запаси, джерела, що маються в наявності і здатні бути використаними, приведеними в дію для досягнення визначеної мети, здійснення плану, рішення якої-небудь задачі, можливості якої-небудь соціальної системи і визначеної області».

Сучасне економічне знання запозичало «потенціал» з фізики, де воно визначає кількість енергії, що нагромадила система і яку вона здатна реалізувати в роботі. У наукознавстві зберігають значимість погляди Г. М. Доброва на науковий потенціал, що виділив групи конкретних показників набагато потенціалу (забезпеченість кадрами, матеріально-технічна й інформаційна забезпеченість, оптимальна організація наукової системи). Науковий потенціал — це єдність якісної (наукові ресурси) і кількісної визначеності (рівень розвитку науки), міра єдності дійсного, тобто досяжного наукою, і можливого, тобто досяжного за умови повного використання якісного і кількісного параметрів науки.

Визначення наукового потенціалу Г. М. Добровым збагачувалося за рахунок включення нових структурних елементів (наприклад, накопичені знання й ін.), а також представленнями про необхідність співвіднесення досягнутого рівня потенціалу науки країни зі світовим рівнем. Ведучі вітчизняні вчені, розглядають основу потенціалу суб'єкта, що хазяює, як «млосна єдність засобів і предметів праці, самих працівників і відносин між ними, їхніх навичок, мотивів і стимулів, що склалися за багато років трудових традицій».

Поняття «інноваційний потенціал» стало концептуальним відображенням феномена інноваційної діяльності, воно розгорталося й уточнювалося в ході методологічних, теоретичних і емпіричних досліджень і одержало розвиток з початку 80-х років.

Останнім часом це поняття знаходить усе більше поширення, з'являються самостійні дослідження, присвячені аналізові різних аспектів цієї дефініції. Порівняно недавно поняття «інноваційний потенціал» стало вводиться в число понять економічної науки як економічна категорія. Однак у наукових працях воно вживається, як правило, операційно при рішенні інших науково-пізнавальних задач.

У багатьох дослідженнях автори концентрують свої зусилля на дослідженні окремих сторін інноваційного потенціалу, тому в літературі представлені його специфічні визначення, що слабко співвідносяться між собою. В економічній літературі поняття інноваційний потенціал найчастіше ототожнюють з поняттями наукового, інтелектуального, творчого і науково-технічного потенціалів.

В даний час немає єдиного представлення, яка економічна сфера фіксується в даному понятті. Аналіз економічних аспектів поняття «інноваційний потенціал» виявляє широкий спектр підходів до її вивчення. До розгляду сутності інноваційного потенціалу варто підходити як до економічної категорії, що є ієрархічно організованою системою понять, що знаходяться в різному ступені наближення до сутності потенціалу. При цьому в розглянутому понятті розкривається не сукупність родоположеноных категорій, а логічно випливають, тобто субординованных і координованих друг щодо друга в залежності від економічних відносин, що вони відбивають, що і характеризує багаторівневу сутність інноваційного потенціалу.

Економічні відносини з приводу формування ресурсної бази інноваційного потенціалу, створення продукції інноваційної діяльності і формування її кінцевих результатів безпосередньо у виробничій сфері характеризують відповідно ресурсний потенціал інноваційної діяльності, сам інноваційний процес (другий рівень) і матеріальне виробництво (третій рівень економічних відносин).

Вищевикладений підхід найбільше адекватно відбиває виконання інноваційною діяльністю посередницької функції. Стан інноваційного потенціалу будь-якої країни можна правильно оцінити лише в тому випадку, якщо інноваційна діяльність розглядається в нерозривній єдності з науково-технічної і з виробничою діяльністю, тобто наука, інновації і виробництво — це єдина органічна система. Перетворення цих трьох видів діяльності в цілісну систему «наука — інновація — виробництво» є наслідок і умова розгортання науково-технічної революції. Потенціал кожного з ланок цієї системи здатний досягти максимальної ефективності не сам по собі, а лише в тісній взаємодії з іншими, що в рамках цієї системи наука функціонує як безпосередня сила.

Розкриємо докладніше економічний зміст понять, що утворять комплексну економічну категорію «інноваційний потенціал». Економічне поняття господарських ресурсів інноваційної діяльності виражає корисність як родова ознака ресурсів, споживаючу вартість ресурсу — як суспільну форму корисності, ресурсний потенціал як єдність споживаючої і мінової вартості ресурсів.

Так, у цілому ряді літературних джерел інноваційний потенціал трактується як «сукупність ресурсів" — умовно назвемо це ресурсним підходом. Однак зведення розглянутого поняття до «набору ресурсів» виправдано лише і тім випадку, якщо досягнуто розуміння природи і границь інноваційного потенціалу, оскільки інноваційний потенціал не зводимо до ресурсів цілком уже тому, що в різних умовах використання рівні господарські ресурси не є гарантією однакових економічних результатів. Випливає разом з тим відзначити, що визначення інноваційного потенціалу через сукупність ресурсів, доцільно як початкова стадія емпіричного узагальнення.

Інноваційний потенціал містить невикористані, приховані можливості накопичених ресурсів, що можуть бути приведені в дію для досягнення цілей економічних суб'єктів.

На нашу думку, плідна точка зору Миско К. М. на потенціал не як на досягнуту перспективну можливість, а як реалізовану і нереалізовану[8]. Він використовує поняття ресурсного потенціалу як сукупну величину реалізованих і нереалізованих можливостей використання ресурсів у процесі задоволення суспільних потреб, і робить висновок, що нарощування потенціалу лежить не в площині збільшення його об'ємних характеристик, а в глибокому структурно-компонентному аналізі ресурсів. Автор орієнтує на пошук потенції в сфері науково-технічного і соціального прогресу в оптимальному сполученні умов і ресурсів господарської діяльності.

Ресурсна складового інноваційного потенціалу залежить від можливостей використання кожного одиничного господарського ресурсу в інноваційному процесі. Інтенсифікація інноваційної діяльності дозволяє підвищити ефективність використання - ресурсної складової, а, отже, і інноваційний потенціал у цілому.

Основним принципом виділення ресурсних елементів інноваційний потенціал є їхня функціональна роль в інноваційному процесі. Крім кадрового, техніко-технологічного, інформаційного, організаційного складового інноваційного потенціалу немаловажне значення в умовах ринкової економіки мають фінансові ресурси, що забезпечують умови реалізації інших елементів і виконуючу роль їхньої кількісної оцінки.

Фінансові ресурси інноваційного потенціалу

виконують функції:

— забезпечення надходжень фінансових засобів для виконання інноваційних процесів;

— реалізації необхідної еластичності надходжень фінансових ресурсів відповідно до протікання етапів інноваційного процесу;

— впливу на здійснення інноваційних процесів:

— створення стимулів і умов для розробки інновацій;

— впливу на вибір тематики інноваційних проектів відповідно до потреб функціонування і розвитку самої інноваційної сфери;

— сприяння ефективному формуванню витрат на інновації.

Матеріально-технічні ресурси відіграють найважливішу роль у процесі формування інноваційного потенціалу. Вони є його речовинною основою, визначають техніко-технологічну базу потенціалу, впливають на масштаби і темпи інноваційної діяльності. Матеріально-технічні ресурси створюються в галузях, що виготовляє засоби виробництва. Ці галузі повинні мати високий технологічний рівень, (як використовуваних технологій, так і продукції, що випускається,). Інноваційний потенціал, у свою чергу, впливає на галузі, що забезпечують його матеріально-технічними ресурсами. Це відноситься, перш за все, до наукомістких галузей, що використовують високі технології, що самі бідують при створенні і застосуванні нової техніки в пропозиції нових технологічних рішенні.

Формування інноваційного потенціалу ускладнено наявними можливостями одержання матеріальних ресурсів. Тому він повинен бути орієнтований на створення нематеріаловміських нововведень, що дозволяють максимально комплексно використовувати наявну в національної економіки сировинну базу, нові види матеріалів, утилізацію відходів відповідно до екологічних вимог, пропоновані суспільством до виробників.

Можливості застосування новацій у великому ступені залежать від енергоресурсів_; маючих стійку тенденцію до скорочення і подорожчання. Це висуває на перший план проблеми раціоналізації споживання енергії в самих інноваційних процесах і створення енергозберігаючих технологій, а також розробки нових джерел енергозабезпечення.

Серед факторів технічного характеру важливу роль грає стандартизація, що дозволяє прискорити освоєння нововведень і забезпечити їхня конкурентноздатність на світовому ринку. Стандартизація необхідна, у першу чергу, у проектах для галузей, що роблять засоби виробництва, де неможливе виготовлення всієї номенклатура складових елементів безпосереднім виробником кінцевого продукту. У галузях, що обслуговують особисте споживання, стандартизація може впливати, тому що знижує можливості відновлення асортименту продукції, що випускається.

Надходження нових знань у формі інформації в інноваційну сферу здійснюється з наукових центрів, підприємств, вищої школи, спеціальних видань.

Отже, інноваційний потенціал включає ресурсний потенціал як власну частину, у свою чергу, що є родовим поняттям щодо конкретних господарських ресурсів, застосовуваних в інноваційній діяльності і визначальній спрямованості і можливості цієї діяльності. Ресурс як поняття вже містить у собі можливості його використання у визначеній соціально-економічній формі.

Потрібно брати до уваги не тільки матеріальний аспект ресурсу, але і враховувати, що ресурси утягують у господарський оборот в умовах визначених суспільних відносин. Ресурси це «сукупність можливостей... розвитку суспільного виробництва»[5]. Наявна сукупність ресурсів інноваційного потенціалу визначає можливості майбутнього його розвитку. Ресурси, що можуть бути перероблені в інноваційному процесі, забезпечують одержання інноваційного продукту. Однак самі кінцеві результати такої діяльності у визначеному змісті стають вихідним ресурсом наступних або навіть нового інноваційного процесу. Тому вони (кінцеві результати) також можуть бути розглянуті в якості його ресурсів.

Ресурс інноваційної діяльності стає фактором, на використання якого в рамках інноваційного циклу, що визначає тривалість створення і дифузії інноваційного продукту, поширюються наступні обмеження:

— обсяг потреби і ньому зіставимо з його наявним обсягом, що мається до природи і суспільстві (у запасі);

— інтенсивність використання даного фактора залежить від обсягу його запасів і від витрат на залучення фактора в інноваційний процес.

Економічна сторона інноваційного потенціалу зв'язана з діяльністю і взаєминами утворюючих його агентів із приводу обмежених ресурсів, беручих участь в інноваційний процес. Зіставлення з масштабом потреби в ньому переводить даний фактор у категорію економічного ресурсу. Подібна обмеженість породжує проблему власності на ресурси інноваційної діяльності, оскільки відносини власності можна визначити як «фактично діючу в суспільстві систему виключень з доступу до матеріальних і нематеріальних ресурсів»[6]. В інноваційній діяльності усвідомлення обмеженості якого-небудь фактора, спричиняє вироблення юридичних норм використання ресурсів і його джерела (з персоналізацієй суб'єкта власності), юридичну кодификацію відносин власників і використання ресурсів. Таким чином, необхідною ознакою ресурсів інноваційного потенціалу стає правова регламентація їхнього використання.

В інноваційному потенціалі взаємодія цілей і ресурсів має складний взаємозв'язок. Обсяг і структура наявних і прогнозованих ресурсів визначають кількісні параметри інноваційного потенціалу і предметний зміст інноваційної діяльності. Остання, задає напрямок мобілізації і розвиткові ресурсів. Отже, мети і ресурси інноваційного потенціалу утворять нерозривна єдність інформаційних і речовинних факторів його розвитку. Безпосереднє сполучення цілей і ресурсів здійснюється в ході реалізації інноваційних потенціал проектів соціально-економічних суб'єктів.

У процесі нагромадження і використання інноваційного потенціалу окремих суб'єктів і національної економіки ресурси виконують дві основні функції:

• є матеріально-речовинною й інформаційною базою досягнення цілей плану інноваційної діяльності,

• є об'єктом керування, на розвиток якого спрямована одна з цілей інноваційної

діяльності.

Свідоме і цілеспрямоване керування розвитком інноваційного потенціалу суспільного виробництва в сучасних умовах припускає облік наступних основних особливостей:

— ускладнення змісту, структури і динаміки ресурсної бази інноваційного розвитку економічних суб'єктів;

— розширення варіантів використання ресурсів для досягнення цілей інноваційної діяльності;

— підвищення ролі можливих факторів, зв'язаних з визначенням напрямку використання ресурсів, інноваційного потенціалу;

— посилення функцій держави по мобілізації й ефективному використанні інноваційних ресурсів;

— зростаюче значення інтенсифікації використання інноваційних ресурсів і досягнень науково-технічного прогресу для забезпечення стійкого економічного росту.

Дана позиція збігається з методологічним підходом Т. С. Хачатурона, що визначав ресурс як «продуктивну силу (здатність), що мається в наявності (кінетичну) і можливу до використання (потенційну)». Потенціал — це прихована можливість використання продуктивної сили ресурсу, він «утримується» у самому «наявному ресурсі».

У літературі з проблем потенціалу велика увага приділяється станові соціально-економічного середовища, суспільних передумов, що виражають своєрідність соціально-економічного простору, створювана різними формами використання ресурсів економічними суб'єктами, і об'єднаних у більш загальне поняття — суспільні відносини. Через систему цих відносин реалізуються корисні властивості ресурсів, здійснюється вплив зовнішніх факторів на величину потенціалу.

Швидкість проходження інновацій по стадіях єдиного циклу «наука-інновація-виробництво» у промислово розвитий країні в сучасну епоху в значній мірі визначається пануючої в ній економічним ладом.

Економічні відносини в залежності від своєї відповідності або невідповідності характерові продуктивних сил можуть або прискорити, або гальмувати їхній розвиток, у тому числі і науки як безпосередньо продуктивної сили. Від міри здатності економічних відносин впливати на продуктивні сили залежить стан науки, інновацій і виробництва.

Використання соціально-культурних ресурсів інноваційної діяльності, що надходять з негосподарських суспільних сфер (ідеологія, мораль, етнічної, правової, політичної, релігійна сфери), що відбивають, у тому числі в культурних установках і орієнтаціях, нормах поводження, цінностях суб'єктів інноваційного процесу, визначає якісну різницю в способах організації інноваційної діяльності в різних національних економіках. Ці ж ресурси, розглянуті як споконвічне умов будь-якої господарської діяльності, виступають факторами, що визначають різні варіанти і, отже, різну ефективність національних способів організації інноваційної діяльності в умовах різних соціально-економічних снігом.

Однак потенціал не можна розглядати тільки як просту сукупність, ресурсів і можливостей їхнього використання. При організації виробництва ресурси не можуть знаходитися в стані простої сукупності як їхній набір. Використання ресурсів завжди цілеорієнтовано, ресурси повинні бути певним чином організовані для реалізації потреб суспільства і суб'єктів, що хазяюють.

Отже, ресурсний потенціал повинний розглядатися як ієрархічна система організації господарських ресурсів. Необхідність характеризувати:

•ресурсний потенціал не тільки сторони наявності ресурсів, але і з боку їхнього цільового призначення з'являється в зв'язку з розглядом його як частини більш загального поняття «інноваційний потенціал», взаємозалежного з більш складної суспільно-економічної

•системою розвиваючихся ринкових відносинах. Реалізація інноваційного потенціалу в ринковому середовищі залежить не стільки від матеріально-речовинної частини ресурсів, скільки від соціально-економічних форм їхнього використання в процесі визначення цілей суб'єктів,

•беручих участь в інноваційному процесі.

Ресурсний потенціал як складового інноваційного потенціалу — це сукупність ресурсів, використовуваних у визначених соціально-економічних формах для виробництва інноваційної продукції, що задовольняє суспільні потреби. Ресурсний потенціал виявляється як упорядкована система ресурсів у натурально-вартісному вираженні, використовуваних для створення матеріально-технічної бази інноваційної сфери.

Представлення про інноваційний потенціал тільки як сукупності ресурсів не враховує цільову характеристику цієї категорії, що виявляється в потоках інноваційної продукції, для створення якої і призначені потоки господарських ресурсів.

Усвідомлення недостатності ресурсного підходу стало поштовхом до пошуку нових дефініцій інноваційного потенціалу. Однієї з них є визначення його через аналіз «виходу» інноваційної діяльності. Цей підхід прийнятий вважати результативним. Його плідно використовували у своїх працях Л. С. Бляхман, Ф. Л. Мерсон, Э. М. Торф. Інші автори (А. Г, Краюхин і Р. Е. Лещинер) комбінують ресурсний і результативний підходи, не завжди підкріплюючи свої висновки відповідним методологічним інструментарієм. У даному випадку інноваційний потенціал — це сукупність інноваційних ресурсів, наданих у виді продукту інноваційної діяльності у виробничій сфері.

До інноваційного потенціалу також відноситься поняття, що характеризує внутрішню можливість самої інноваційної сфери здійснювати цілеспрямовану діяльність по залученню конкретних господарських ресурсів, по їх раціональній переробці для формування інноваційного продукту. Аналіз внутрішньої складового інноваційного потенціалу припускає використання структурно-інституціонального і функціонального підходів.

Структурно-інституціональний підхід вызначає структуру інноваційної діяльності з погляду системи інституціональних суб'єктів, що здійснюють інноваційну діяльність, а також економічні зв'язки з зовнішніми для неї сферами — наукою і виробництвом.

Функціональний підхід виявляє тимчасові закономірності інноваційного процесу — виробництво інноваційного продукту, його обмін, розподіл, споживання і поновлення циклу інноваційного процесу.

Методологічно важливе розмежування категорій «інноваційна сфера» і «інноваційний потенціал». Інноваційна сфера — це частина системи економічних відносин із приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання нововведень, заснованих на інтеграції участі в інноваційній діяльності підприємницьких структур і держави в умовах ринкової економіки. Здатність національної економіки технологічно і комерційно використовувати науково-технічні знання характеризує інноваційний потенціал.

Інноваційна сфера — це особлива підсистема суспільного відтворення, руху капіталу, інвестованого в специфічну форму його концентрації і функціонуванні (ризиковий, венчурный), особлива інституціональна єдність, що включає сукупність органом державного регулювання і структуроутворюючих елементів.

При аналізі інноваційної сфери акцент робиться на: специфіці руху капіталу, на тім особливому, що характеризує цю сферу як специфічну, тоді як при аналізі інноваційного потенціалу на макрорівні головним виступає його здатність до інноваційного обслуговування виробничої сфери, що забезпечує конкурентноздатність, адекватну світовим вимогам.

Інноваційний потенціал як поняття -і це концептуальне відображення спеціалізованої сфери. У реальному житті інноваційний потенціал взаємодіє з зовнішніми для нього сферами, що змушує інноваційну сферу пристосовуватися до умов функціонування соціально-політичній і економічній системам національної економіки і до вимог світової ринкової системи.

На кількісного і якісну стороны інноваційного потенціалу впливають середньо- і довгохвильові коливання циклів економічного розвитку, в основі яких лежать потреби в заміні частини основного капіталу. Послідовність зміни фаз економічного циклу детерминована структурою нагромадження основного капіталу, його організаційною структурою і коливаннями середньої норми прибутку. Об'єктивною передумовою відновлення капіталу виступає окупність ресурсів, що складають попередню «економічну комбінацію». Кожна стадія економічного циклу впливає на кількісні і якісні параметри інноваційного потенціалу. У впливі споживачів на інноваційний потенціал виявляється дія фактора попиту стосовно до створення і комерціалізації нововведення. Даний фактор визначає предметну спрямованість інновацій, ступінь економічного ризику проекту, рівень його новизни й ін.

В інноваційному процесі виявляються основні економічні закони ринкової економіки: закон норми прибутку: еквівалентного обміну; попиту та пропозиції (забезпечуючий зв'язок між виробниками і споживачами), конкуренції; циклічного розвитку.

Стан інноваційного потенціалу характеризує здатність національної економіки до створення і раціонального використання накопиченого багатства, живої й упредметненої праці, їхньому оптимальному сполученню у виробничому процесі. Масштаб і ступінь використання інноваційного потенціалу, темпи його росту, рівень використання дозволяють оцінити положення країни у світовому співтоваристві і визначити напрямку майбутнього економічного розвитку. Особливості економічної системи національної економіки обумовлюють характер економічних факторів, що впливають на інноваційний потенціал. Маються на увазі: державна інноваційна політика, політика кредитних установ, конкурентна стратегія мікросуб'єктів (постачальники, фінансові посередники, споживачі й ін.), зміна споживчих переваг і ін.

Баланс об'єктивно діючих зовнішніх факторів і свідомо сформованого зовнішнього впливу обумовлюють соціально-економічну обстановку, що створює зовнішні спонукальні мотиви інноваційної діяльності, створення й активного використання інноваційного потенціалу. Економічна система національної економіки визначає зовнішню спрямованість мотивації суб'єктів інноваційної діяльності, можливості комерційної реалізації її результатів, крім їхніх власних внутрішніх мотивів, що мають крім економічної складової, творчої, пізнавальну й інші мети.

Пристосування інститутів, що здійснюють інноваційну діяльність, до вимог зовнішньої, для: них середовища реалізується - за допомогою підприємницької активності інноваційні інститути, що очолюють, осіб.

В умовах ринкової економіки на використання інноваційного потенціалу впливає характер конкуренції, що примушує виробників до інновацій. Однак конкуренція товаровиробників не робить серйозного впливу на темпи становлення самого потенціалу. Рівень конкуренції, визначений кількістю її учасників, коефіцієнтом еластичності виробленої продукції, концентрацією підприємницької активності у визначеній сфері, сприяє прискоренню процесів становлення інноваційного потенціалу. Розширення споживчих переваг змушує фірми впроваджувати нововведення, підвищувати рівень продукції, що випускається. Для інноваційного потенціалу кращий конкурентний ринок, оскільки монополізація ринку внаслідок патентування винаходів обмежує масштаби їхнього застосування. Використання інноваційного потенціалу залежить від конкурентної стратегії фірм-новаторів.

Масштаб формування потенціалу визначається інвестиційними можливостями суб'єктів, що хазяюють, у тих випадках, коли спостерігається високий капіталовміст новацій. Неприступність фінансових джерел, негативна динаміка інвестиційних засобів в економіці, відсутність довіри до кредиторів знижує можливості використання інноваційного потенціалу навіть при явній ефективності нововведень для виробників.

Не застосовуючи суспільні критерії, не можна оцінити розвитку інноваційного потенціалу. Роль ринку, що інспірує, у формуванні інноваційного потенціалу зв'язана з активізацією виробників з метою поліпшення якості продукції, зниження витрат, зміни структури й асортименту виробів, що випускаються. У ринковій економіці до мотивів до освоєння нового відносяться пропозиції посередників, попит кінцевих споживачів, а також міжнародний поділ праці. На формирование інноваційного потенціалу впливають кінцеві споживачі засобів виробництва і предметів споживання, оскільки попит кінцевих споживачів формує попит у виробників і забезпечує фінансову базу для впровадження ними нововведень.

Ринок детермінує інноваційну діяльність у матеріальному виробництві, визначаючи:

— необхідність використання нових інноваційних рішень;

— альтернативи при виборі конкретного інноваційного проекту;

— терміни його здійснення і реалізації на ринку;

— порядок ринкової реалізації нововведення;

— масштаб поширення новації;

— терміни використання нововведення і заміни його новим,

Об'єктивні фактори внутрішнього середовища інноваційного потенціалу визначають його кількісні параметри, здатність ініціювати, поширювати нововведення, залучати ресурси на принципах комерційної результативності. До внутрішнього відносяться фактор, що визначають стан об'єктивних внутрішніх міжінституціональних зв'язків (форма власності суб'єктів інноваційної діяльності, їхня організаційно-правова структура і величина суб'єкта, його галузева приналежність і ін.).

Суб'єктивні фактори інноваційного потенціалу виявляються в процесі свідомого прийняття і здійснення рішень, що відносяться до нововведень з боку суб'єктів інноваційного процесу (підприємців, фахівців, менеджерів, інвесторів), що аналізують зовнішні обставини і внутрішні можливості інноваційного потенціалу. На інноваційний потенціал безпосередньо впливають сутнісна сторона інноваційної праці і закономірності його протікання. Якщо ресурсний потенціал інноваційної діяльності визначений зовнішньої для неї середовищем, а кінцевий інноваційний продукт — потребами суспільної (національної) економіки, то внутрішній потенціал інноваційної діяльності визначається її здатністю ефективно перетворювати ресурси в інноваційний продукт. Виділення рівнів інноваційного потенціалу (ресурсний, результативний, внутрішній) — логічна операція. У реальності вони співіснують, взаємно припускають і обумовлюють один одного і виявляються при використанні як триєдина сутність інноваційного потенціалу взагалі.

Інноваційний потенціал як сукупність ресурсної, результативної і внутрішньої складових визначається через сумарний показник — обсяг освоєних нововведень (або реалізованих нововведень), затратомісткість реалізованої продукції інноваційної сфери і через приватні показники — знос основних фондів, оборотність оборотних фондів, фондовіддача, частка заробітної плати в продукції й ін. Відтворення інноваційного потенціалу залежить від здатності акумулювати в рамках інноваційного процесу найважливіші ресурси і від відповідності задач інноваційної сфери інтересам суб'єктів господарювання. Саме в суспільному виробництві і науковій сфері закладаються параметри інноваційного потенціалу, споживчо-вартісна величина його ресурсів і кінцевої продукції. Сформована дійсність визначає якісно-кількісні характеристики інноваційного потенціалу, що є динамічними параметрами. Ресурсна складового інноваційного потенціалу характеризує перспективні можливості використання конкретних видів ресурсів відповідно до прогнозних чекань.

Результативна складова відбиває результат реалізації наявної можливості, той реальний фактичний інноваційний продукт, що отриманий в інноваційному процесі, тобто досягнутий рівень потенціалу, багато в чому визначений внутрішнім станом самої інноваційної сфери, її «пропускною здатністю».

Інноваційна сфера, як і інші сфери і сектори національної економіки, має у своєму розпорядженні господарські ресурси: природними, трудовими, штучними, економічними і соціокультурними. Використання ресурсів в інноваційній діяльності приносить соціально-економічний ефект — продукти інноваційної діяльності, що поповнюють ресурси виробничої сфери, де вони споживаються, або складають резерв, а визначена частина інноваційних продуктів так і залишається незатребуваної виробництвом, складаючи втрати суспільства.

Формування інноваційного потенціалу носить суперечливий характер, специфіка якого в тім, що наука і виробництво протистоять один одному у виді накопичених потенціалів, тобто всього потенціалу •економічно активної сфери науки і наявного потенціалу виробництва. Матеріальне виробництво як процес опредметчивання людських потреб — зовнішнє середовище для інноваційної сфери. Виробничий потенціал економічних суб'єктів (підприємства, галузі, регіони, національна економіка) визначає максимально можливий випуск продукції при ефективному використанні факторів виробництва. Останні мають визначені кількісні обмеження, зв'язані з досягнутими рівнями техніки і технології, організації виробництва, кваліфікації кадрів і ін. З початку першої промислової революції інновації стають резервом економічного розвитку, що дозволяє забезпечити реалізацію невикористаних раніше можливостей зростання виробництва, поліпшення показників його ефективності, розширення здатності виробництва адекватно відповідати потребам соціальних суб'єктів і суспільства.

У господарській дійсності спостерігається неповнота використання ресурсів, можливостей споживання і виробництва. Виробнича сфера не в змозі переробити весь обсяг знаходяться в її розпорядженні ресурсів, у тому числі продуктів, що надходять з інноваційної сфери, що, у свою чергу, у неповній мері освоює накопичені в науці науково-технічні нововведення. Реальне використання ресурсів у всіх сферах національної економіки завжди менше існуючої в них можливостей використання. При цьому можна вичленувати як абсолютний потенціал конкретної сфери (сектора) національної економіки, що представляє собою сукупність наявних у її розпорядженні господарських ресурсів, так і відносний потенціал, що характеризує ефективно можливе використання ресурсів, що залежить від їхньої утилізації і споживання.

Вичерпне використання абсолютного потенціалу ресурсів недосяжно, що зовсім не характеризує господарську неефективність сфери національної економіки, у якій спостерігається досить великий ступінь недовикористання відносного потенціалу. Причини недовикористання абсолютного і відносного потенціалів інноваційної сфери (інноваційного потенціалу) можуть бути зовнішнім і внутрішнім, породжуваним самим інноваційним процесом. Інноваційна сфера в тій частині, у якій вона організована як приватне господарювання, зовсім не зобов'язане залучати в практичне використання всі науково-технічні нововведення, створені в сфері науки. Інноваційна сфера включає них в інноваційний процес в обсязі, необхідному виробничій сфері для прибуткового застосування. На реализацию інноваційного потенціалу впливають циклічність економічного розвитку національної економіки, що визначає можливості і мотивацію освоєння товаровиробниками інновацій; характер самих приваблюваних в інноваційну сферу господарських ресурсів (їхня якість, соціально-культурні особливості поводження зовнішніх підприємств, інституціональних структур і фізичних осіб — постачальників ресурсів і споживачів інноваційної продукції). Ці й інші обставини зовнішньої для інноваційної сфери середовища не залежать від поводження здійснюючу інноваційну діяльність суб'єктів, що хазяюють, що змушені до них пристосовуватися.

Інноваційний потенціал містить два види обмежень:

• функціональні, визначальні його якісний зміст;

• відтворювальні, що вказують на границі його існування, за межами яких потенціал утрачає властиві йому властивості й особливості.

В умовах ринкових відносин інноваційний потенціал національної економіки може приймати наступні стани:

•абсолютний потенціал, при якому наявні ресурси повною мірою дозволяли б реалізувати інноваційну функцію;

— максимальний реальний потенціал, при якому максимальний інноваційний продукт за рахунок додаткових витрат практично не збільшується, причому граничні витрати на його збільшення різко зростають;

— ефективний потенціал, при якому граничний доход від інноваційної діяльності дорівнює маржинальним витратам при відповідному попиті та пропозиції;

— оптимальний потенціал, при якому інноваційна діяльність досягається мінімальними витратами за рахунок короткострокових кредитних засобів.

В інноваційному потенціалі повинні накопичуватися резерви, а також підстраховочні елементи для запобігання втрат замовника інновацій. Кількісно суспільно-необхідний резерв інноваційного потенціалу являє собою різницю між ресурсами оптимального інноваційного потенціалу і їхнім фактичним рівнем використання.

Реальний інноваційний потенціал національної економіки може стабільно недовикористовуватися по внутрішніх причинах, властивому самому інноваційному процесові як різновиду специфічного господарювання.

До таких причин варто віднести розбіжність обсягу специфічного економічного ресурсу (венчурного капіталу) можливостям, накопиченим у продукті наукової сфери; завищення витрат венчурного капіталу внаслідок його неефективного перетворення в застосовувані в інноваційній діяльності господарські ресурси; неефективне використання цих ресурсів у самому інноваційному процесі, тобто їх недостатня продуктивність; недореалізація ефекту інноваційного продукту: невідшкодування використовуваного в інноваційній діяльності венчурного капіталу.

В умовах переважно приватної організації інноваційної діяльності внутрішні причини недовикористання інноваційного потенціалу є поточними і відносно короткостроковими, оскільки ціни на господарські ресурси не можуть довгочасно відхиляться в невигідну для венчурного капіталу сторону, також як і їхнє неефективне використання в самому інноваційному процесі.