Лекція 2. Витоки української культури (2 год.) План

1. Український народ - автохтонне населення України.

2. Особливості трипільської та інших археологічних культур.

3. Культурний процес кіммерійського, скіфського і сарматського періодів.

4. Зарубинецька і черняхівська культура та їх місце в культурному надбанні слов'ян.

5. Венеди, анти і склавини, їх пам'ятки та матеріальна культура.

6. Духовна культура давніх слов'ян – срс.

7. Торгові й культурні зв'язки з античними містами-державами Північного Причорномор'я – срс. Література

1. Грушевицкая Т.Г., Гузик М.А., Садохин А.П. Словарь по мировой художественной культуре. – М.: Аcademia, 2001. – 403 с.

2. Ізваріна О.М. Українська та зарубіжна культура: навч.посіб. – Донецьк: ДІТБ, 1999. – С. 32-45.

3. Історія української та зарубіжної культури: збірник матеріалів і документів / За ред. С.М. Клапчука, В.Ф. Остафійчука. – К.: Вища шк., 2000. – С. 18-34.

4. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К.: АртЕк, 1998. – C. 22-55.

5. Українська та зарубіжна культура: підруч. / За ред. В.О. Лозового. – Харків: Одіссей, 2006. – С. 255-271.

6. Українська та зарубіжна культура: навч. посіб. / За ред. М.М. Заковича. – К.: Знання, 2000. – С. 352-376.

7. Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура: навч. посібник. – К.: Знання-Прес, 2002. – С. 22-29.

8. Українська і зарубіжна культура / За заг. ред. К.В. Заблоцької. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. –С. 232-237.

9. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: навч. посібник. – Київ: Центр навч. літератури, 2003. – С. 83-101.

Додаткова література

1. Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. – К., 1997.

2. Залізняк Л.Л. Походження українців: між наукою та ідеологією. – К., 2008.

3. Історія Русів. – К.: Дзвін, 1991. – 308с.

4. Новітні міфи та фальшивки про походження українців. – К.: Темпора, 2008. – 136 с.

5. Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1991. – 512 с.

6. Українська душа. – К.: Фенікс, 1992. – 128 с.

7. Шилов Ю.А. – Прародина ариев. – К.: «Синто», 1995.

1. Український народ – автохтонне населення України

На сьогодні існує декілька гіпотез етногенезу українців:

1) теорія “споконвічності” – українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30-40 тис. до 2-3 млн. років;

2) теорія автохтонності (М.Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців складало населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни та білоруси мали свою окрему етнічну основу та територію проживання;

3) теорія “єдиної колиски” (яка була загальноприйнятою в СРСР у 30-80-і рр. ХХ ст.): зародження і розвиток трьох близьких слов'янських народів з єдиної древньоруської народності;

4) теорія “незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів”, тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.

Сьогодні підкреслюється, що Київська Русь була поліетнічною, тобто багатонаціональною державою. Загалом у сучасній літературі початком націогенезису українців вважається період Київської Русі, хоч він і не досяг тоді завершення. Згодом внаслідок несприятливих історичних обставин цей процес був перерваний і поновився на повну силу в XV-XVII сторіччях. У цьому, імовірно, і полягає специфіка етногенезу українців.

Український етнос остаточно сформувався на рубежі XVI-XVII ст., причому каталізаторами цього процесу стали загроза фізичного знищення з боку Степу (утворення Кримського ханства – васала Османської імперії), національний гніт польської шляхти та перехід аристократії до католицтва й укладення церковної унії. На хвилі національної боротьби росла національна самосвідомість. Остання виявилася на побутовому рівні в усвідомленні своєї приналежності до “руського народу”, а на вищому, ідеологічному рівні - у боротьбі за національні права, за православ’я, за створення національних державних інститутів та атрибутів.

Складність етнічної історії українців відбилася і в різноманітності самоназв (етнонімів), назв з боку інших народів, а також назв країни та держави. Із моменту зародження українського етносу ключовим було поняття Русь. Причому в різні періоди домінували такі його варіанти: VI-XI ст. – Русь; із 1395 р. – Мала Русь; у XVII-XVIII ст. – Малоросія; XIX ст. – початок ХХ ст. – Україна-Русь. Визнання назви “Україна” (уперше згадане в 1187 р.) відбулося у XVII ст., але тоді воно співіснувало з іншим – “Малоросія”, яке набуло широкого розповсюдження після приєднання України до Московської держави. Тільки з початку ХХ ст. етнонім “Україна” став домінантним.

Слід виділити і таку особливість: спочатку Руссю, а потім Україною називали центральну область, тобто Київську землю, а потім звідси найменування “Русь” розповсюдилося на все східне слов'янство, а “Україна” – пізніше на все українство. Тобто назва “Русь” сформувалася як спільнослов'янський термін, і саме тому Московська держава взяла його собі в назву для утвердження концепції “Третього Риму”. Що стосується назви “Україна”, то є декілька пояснень його походження: або від “краю” – кордону зі Степом, або від слова “країна” – інша версія: “край” як батьківщина, вітчизна, та ін.

Що стосується самоназви “українець”, то вона довго була малопоширеною. Це багато в чому можна пояснити труднощами етносоціального розвитку. Синонімами виступали терміни “козак”, “козацький народ”, одночасно продовжували існувати і старі самоназви “руські”, “русини”. Тільки в умовах національного відродження у другій половині XIX ст. остаточно утвердилася самоназва “українець”.

Таким чином, в етнічній історії українців можна виділити три ключові етнооб'єднувальні самоназви:

• 1) слов'яни (словени);

• 2) руси (руські, роси, русичі, русини);

• 3) українці (козаки).

Сьогодні українці складають основне населення держави Україна. Це один із найбільших народів Європи і другий за чисельністю в слов'янському світі. Згідно з останнім переписом (1989 р.) українці в своїй країні становили майже дві третини населення (72,7%). Тут проживало 84,8% українців, які жили в тогочасному СРСР – 37,4 млн. Загалом українці рівномірно розподілені по всій території держави за винятком Криму і південного сходу. У сільській місцевості вони складають до 90% населення, у містах – до 70%.

Українці належать до слов'янської групи індоєвропейської етнолінгвістичної сім'ї. Український етнос складається з 1) основного етнічного масиву українського народу, який в основному співпадає з територією його формування і державними кордонами України; 2) етнічних груп українців за межами основного етнічного масиву в близькому та далекому зарубіжжі – діаспори; 3) субетнічних груп, тобто спільнот у середовищі українців, відмінних специфічними рисами культури (гуцули, лемки, бойки, поліщуки і т.д.).