9.4. Вимерлі плазуни.

Наші знання геологічного минулого Землі неодмінно висвітлюють так звану «еру динозаврів». Найчастіше приходять на пам‘ять вражаючі розміри давніх рептилій, їх страхітливий зовнішній вигляд, надзвичайна ненажерливість та лютість. Одна з рептилій стала негативним героєм народних казок та оповідань. Це всім відомий змій Горинич - плазун з трьома головами та крилами. Звичайно такий змій це вигадка, але основні риси плазунів в ньому зберігаються.

Час рептилій починається з середини карбону, коли ще на нашій планеті панували земноводні. Перші плазуни були схожі на своїх безпосередніх предків - стегоцефалів. Найдавніша рептилія - це котилозаври - незграбні масивні тварини на товстих ногах. Їх розміри коливалися від 10 см до кількох метрів (рис. 240). Лише в пермському періоді вони досягли значного розповсюдження.

Рис.240. Котилозавр з карбонового періоду Палеозою.

Найкрупнішими представниками котилозаврів були перейазаври. Довжина їх тіла досягала 2 - 4 м. Вважається, що котилозаври дали початок всім групам плазунів. Поступово рептилії ставали більш рухливими за рахунок подовження кінцівок. Кісткові покриття шкіри та голови полегшувалися або зникали зовсім. Сам скелет ставав легшим.

Найдавнішою групою з нині існуючих є черепахи. Деякі з них зберегли риси будови голови стегоцефалів, яка вкрита суцільним панциром. Вже в тріасі черепахи склалися як група плазунів, яка дожила до наших днів.

Інша група - викопні водні рептилії - відділилися від котилозаврів і перейшли до існування у воді. Це плезіозаври та іхтіозаври (рис.241).

Рис.242. Іхтіозавр (зліва) та плезіозавр - типові вторинноводні рибоїдні рептилії.

Плезіозаври були досить різноманітною групою. Серед них були і півметрові тварини, і велетні до 15 м. Іхтіозаври набули схожості з рибами та дельфінами. Шкіра була гола, зуби багаточисельні та гострі. Розміри коливалися від 1 до 13 м. В наш час багато галасу наробила легенда озера Лох-Несс на півночі Шотландії. Тисячі очевидців начебто бачили на поверхні води голову велетенського плезіозавра (у хроніках за 1325 рік «велика риба із зміїною шиєю і головою»), якого назвали ласкавим іменем Нессі. Ящера зняли на кіноплівку, але це не додало ясності. Було зроблено спробу спіймати тварину у сітки, але все було марно. Нарешті апарати для підводних зйомок зафіксували силует подібний до плезіозавра. На жаль до нашого часу цей морський плазун, який начебто опинився в прісній воді, не спійманий і не описаний за всіма науковими правилами. А якщо не описаний, значить не є науковим фактом. Тому легенда про Нессі залишається легендою і невідомо чи дійсно вона колись оживе.

Друга група рептилій - еозухії - стала предками дзьобоголових, з яких зберігся до наших днів лише один вид - гатерія. Ще одна група - лускаті - сформувалася наприкінці юрського періоду. Це були ящірки, а пізніше, на початку крейди, від них відокремилися змії.

Вважається, що від еозухій в кінці пермського періоду відокремилися псевдозухії . Спочатку це були невеличкі рептилії з довгими задніми ногами, які і слугували для пересування (рис.243).

Рис.243. Псевдозухія - можливий предок крокодилів, динозаврів та птахів.

В тріасі від псевдозухій беруть початок крокодили, які поступово заселяють прісні водойми. Пізніше в крейдяному періоді від псевдозухій, можливо, відокремилися птахи.

Динозаври - легендарна і найбільш чисельна та різноманітна група вимерлих рептилій (гр. deinos - страшний + sauros - ящериця). За розмірами вони були дуже різноманітні. Зустрічалися тварини величиною з кішку і страшенні велетні довжиною до 30 м і вагою 40 - 50 т. Голова у динозаврів в порівнянні з тілом маленька, а мозок і зовсім крихітний. Але в крижовому відділі спинного мозку формується розширення, яке іннервувало кінцівки. Пересувалися вони стрибками, спираючись на хвіст, а інші використовували всі чотири кінцівки.

Динозаврів поділяють на дві групи: ящеротазових та птахотазових. Серед ящеротазових були переважно хижаки, які пересувалися на двох задніх ногах. Це жорстокий цератозавр та найкрупніший з хижаків. що існували в історії землі, тиранозавр (рис. 244).

Рис.244. Найлютіший хижак мезозою - тиранозавр, довжиною 14 м. На більш глибокому плані видний бронтозавр - представник травоїдних ящеротазових.

Травоїдні форми ящеротазових, які виникають пізніше, пересувалися на чотирьох кінцівках. Серед них чемпіони за розмірами, що жили будь-коли на Землі. Це бронтозаври - 20 м і вагою 30 т, диплодоки, які поступалися вагою. але переважали довжиною - до 26 м. Брахіозаври - 24 м довжиною і вагою близько 50 т. Зважаючи на таку вагу, можна припустити, що це були скоріш усього напівводяні тварини. На це вказують їх досить слабі зуби. які пристосовані до поїдання м‘яких водних рослин.

Серед птахотазових виділяють ігуанодонів, висотою 5 - 9 м. Це рослиноїдні динозаври, які мали один кістковий шип на передніх кінцівках - знаряддя захисту. Стегозаври мали подвійний ряд кісткових пластин на спині, та страшну зброю захисту - кілька гострих шипів на хвості. Трицератопси, які були ззовні схожі на носорогів.

Рис. 245. Птахотазові динозаври. Рослиноїдні трицератопс (вгорі зліва), стегозавр (внизу зліва), ігуанодон.

Повітряний простір заповнили птеродактилі, схожі більш на кажанів. Їх передні кінцівки були справжніми крилами. Між кістками кінцівок були натягнуті тонкі шкіряні перетинки. В будові скелету багато чого було загального з птахами. Живилися переважно рибою і жили на прибережних скелях, тому що піднятися в повітря із землі вони були не здатні. Про це свідчить будова задніх кінцівок. Розміри були від горобця до велетнів з розмахом крил 13 - 16 м, наприклад, як у птеранодона. Звичайно піднімати в повітря великі предмети вони були не здатні. Тому автори фантастичних фільмів завжди перебільшують, показуючи своїх героїв у кігтях птеродактилів.

Поряд з котилозаврами в середині карбонового періоду існувала ще одна група плазунів - пелікозаври. У цих рептилій були більш потужні щелепні м‘язи і більш різноманітні за будовою зуби. Свого розквіту пелікозаври набули на початку пермського періоду. Від пелікозаврів відокремилася група звіроподібних рептилій (рис.246). Поступово у них зуби набули різної будови і поділилися на різці, ікла та корінні, утворилося вторинне піднебіння. Ці плазуни наприкінці тріасового періоду дали початок найрозвинутішим на наш час хребетним - ссавцям.

Рис.246. Іностранцевія - звірозубий ящір, можливий предок ссавців.

Наприкінці Мезозойської ери “царі” юрського періоду раптово вимирають. Це відбулося приблизно 65 млн. років тому. Вимерли не лише динозаври, а цей процес торкнувся практично всіх груп тварин і рослин (морських водоростей і безхребетних, а особливо мешканців планктону). Які ж можливі причини цієї катастрофи? Є кілька гіпотез стосовно вирішення цієї проблеми. Одна з них пов‘язує ці події з раптовою космічною катастрофою, яка трапилася при зіткненні нашої планети з великим метеоритом. Час такого зіткнення вчені визначають за так званим шаром іридію – рідкого на Землі хімічного елементу. Але палеонтологічні залишки не скрізь збігаються в часі з ірідієвим шаром.

Інша гіпотеза малює картину глобальних горотворчих процесів на межі мезозою та кайнозою. В цей час утворюються сучасні гори, формуються знайомі нам обриси материків, виникає сезонність. Згідно цієї гіпотези вимирання рептилій та інших організмів протікало не так вже і швидко, протягом 500 000 років. Такі швидкості вимирання відомі в історії планети.

Частина вчених схильна припустити, що була і катастрофа, і поступова зміна клімату. Комплекс дії цих факторів і викликав досить різкі зміни рослинного (поява квіткових) та тваринного ( поява птахів та ссавців) світу.