3. Правове регулювання попередження аварій і

ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

ТЕХНОГЕННОГО І ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ

У спеціальній літературі під аварією на технічних об'єктах розуміється порушення нормальної роботи технічних пристроїв внаслідок їхнього пошкодження, що виникло по конструкційних, технологічних, експлуатаційних причинах чи внаслідок помилки оператора (людський фактор), у результаті чого виникла аварія, вибух, неконтрольовані викиди і скидання шкідливих, у тому числі отрутних і радіоактивних речовин, що можуть спричинити, або які спричинили людські жертви, шкоду здоров'ю людей і навколишньому природному середовищу, матеріальні втрати суспільства і порушення умов життєдіяльності людей.

На території України, незважаючи на відносну стабілізацію, зберігається високий рівень техногенної і природної небезпеки. Основними причинами виникнення техногенних аварій і катастроф та збільшення негативного впливу природних надзвичайних ситуацій в Україні є:

• послаблення механізму державного регулювання безпеки у виробничій сфері, зниження стійкості виробництва до аварій внаслідок тривалої структурної перебудови економіки;

• недосконалість законодавчої бази, що в нових економічних умовах не забезпечує сталості функціонування виробництва, стимулювання заходів щодо зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій, пом'якшення їх наслідків, а також відповідальності власників об'єктів підвищеної небезпеки за додержання режиму діяльності;

• технічна складність виробництва, великий обсяг транспортування, зберігання й використання небезпечних (шкідливих) речовин, матеріалів та виробів, накопичення відходів виробництва, що є загрозою для населення і довкілля;

• зношеність основних виробничих фондів, особливо на підприємствах хімічного комплексу, нафтогазової, металургійної і гірничодобувної промисловості, одночасне зниження, а у деяких випадках і припинення оновлення цих фондів;

• зниження вимогливості й ефективності роботи органів державного нагляду за станом техногенно-екологічної безпеки;

• припинення внаслідок фінансових ускладнень реалізації державних програм, що стосувалися реагування на надзвичайні ситуації;

• зниження кваліфікаційного і професійного рівня персоналу об'єктів підвищеної небезпеки.

За оцінками спеціалістів максимум аварій, що є першопричиною виникнення екологічно небезпечних надзвичайних ситуацій техногенного характеру, в Україні повинний спостерігатися в 2005 році.

З метою попередження виникнення аварій і катастроф як природного, так і техногенного характеру, а також забезпечення більш ефективного здійснення ліквідації їхніх негативних наслідків, в Україні розробляються і приймаються відповідні нормативно-правові документи. Зокрема, у ст. 66 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” мова йде про те, що при проектуванні й експлуатації господарських та інших об'єктів, діяльність яких може шкідливо впливати на навколишнє природне середовище, розробляються і здійснюються заходи щодо запобігання аваріям, а також ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків.

У зазначеній статті також підкреслюється, що державні органи по нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості і атомній енергетиці разом із спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів систематично проводять перевірки стану екологічно небезпечних об'єктів та виконання відповідних заходів і вимог щодо їх безпечної експлуатації.

Перелік екологічно небезпечних об'єктів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

У разі аварії, що спричинила забруднення навколишнього природного середовища, підприємства, установи, організації зобов'язані негайно приступити до ліквідації її наслідків. Одночасно посадові особи або власники підприємств, керівники установ і організацій зобов'язані повідомляти про аварію і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, виконавчому комітету місцевої Ради, органам охорони здоров'я, спеціально уповноваженим державним органам управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та населенню.

Одним з нормативно-правових актів, який повинен врегулювати вищевказані відносини, є прийнята Кабінетом Міністрів України 22 серпня 2000 р. Програма запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру на 2000-2005 роки. Метою Програми є комплексне розв'язання проблеми захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру в інтересах безпеки окремої людини, суспільства, національного надбання і довкілля.

Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішити такі основні завдання:

1. Виявлення небезпеки, оцінка ризику і прогнозування надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру передбачає:

• удосконалення науково-методичного та нормативно-правового забезпечення заходів у сфері запобігання та реагування на надзвичайні ситуації;

• проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень щодо оцінки ризику та прогнозування виникнення надзвичайних ситуацій;

• удосконалення класифікації надзвичайних ситуацій та визначення категорій територій за видами небезпеки;

• розроблення та вдосконалення інформаційно-аналітичних систем з питань надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру;

• удосконалення систем моніторингу виникнення надзвичайних ситуацій на об'єктах і територіях;

• забезпечення ефективного функціонування системи інформування органів виконавчої влади, громадських організацій та населення з питань виникнення надзвичайних ситуацій.

2. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру та захист населення і територій передбачає:

• удосконалення та створення нових телекомунікаційних мереж та систем зв'язку і оповіщення щодо надзвичайних ситуацій;

• розроблення комплексної схеми інженерно-технічного захисту територій та об'єктів;

• ефективну діяльність систем життєзабезпечення населення у надзвичайних ситуаціях;

• удосконалення системи взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади з питань реагування на надзвичайні ситуації.

3. Впровадження системи державного регулювання та розвитку економічних важелів управління у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації передбачає:

• удосконалення економічних механізмів запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та підвищення рівня захищеності об'єктів підвищеної небезпеки;

• розроблення нормативно-правового забезпечення системи економічного регулювання запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

• обґрунтування допустимого для населення ризику виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаного з об'єктами підвищеної небезпеки.

4. Розвиток і вдосконалення сил реагування на надзвичайні ситуації, їх технічне оснащення та підвищення ефективності управління передбачає:

• розроблення типових процедур дій щодо запобігання, реагування і локалізації надзвичайних ситуацій (за їх видами), включаючи регламент дій сил реагування;

• удосконалення методів проведення рятувальних та інших невідкладних робіт під час ліквідації надзвичайних ситуацій (за видами робіт);

• поліпшення форм і методів оцінки обстановки та управління під час надзвичайних ситуацій, дослідження шляхів підвищення ефективності систем управління;

• поліпшення матеріально-технічного забезпечення аварійно-рятувальних служб;

• створення ефективної системи документування під час надзвичайних ситуацій.

5. Підготовка населення і фахівців до дій щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації включає:

• розроблення та вдосконалення сучасних методів комплектування, навчання і тренування аварійно-рятувальних формувань для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт;

• навчання персоналу об'єктів підвищеної небезпеки та населення, що проживає навколо них, діям під час надзвичайних ситуацій;

• удосконалення системи підготовки керівного складу органів управління;

• створення методичної та тренувальної бази з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення для навчання керівного складу органів управління, персоналу об'єктів підвищеної небезпеки та населення;

• випуск підручників, посібників, наочного приладдя, тренажерів та імітаторів для учбових і тренувальних занять.

Реалізацію зазначеної Програми планується здійснити у два етапи. На першому етапі (2000 - 2001 роки) головна увага повинна приділятися створенню наукових, організаційних, економічних та правових засад реалізації Програми, в тому числі:

• ідентифікації і оцінці природно-техногенної небезпеки території України;

• поділу території України на категорії за ступенем ризику виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження, закріпленню за населеними пунктами відповідних груп з цивільної оборони, проведенню відповідної оцінки господарських об'єктів за ступенем природно-техногенної небезпеки;

• розробленню і впровадженню механізму державного регулювання у сфері аварій, катастроф і екологічного лиха;

• розвитку систем моніторингу, прогнозування і оцінки надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру;

• розробленню і реалізації комплексу невідкладних заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій в регіонах;

• удосконаленню нормативно-правового забезпечення функціонування сил і засобів реагування, приведенню їх до стану постійної готовності.

На другому етапі (2002 - 2005 роки) передбачається практична реалізація комплексу програмних заходів, у тому числі:

• практичне впровадження результатів наукових досліджень в єдиній державній системі запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру;

• здійснення комплексу заходів із зниження ризику виникнення надзвичайних ситуацій;

• розвиток матеріально-технічної бази та переоснащення підрозділів єдиної державної системи запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру;

• налагодження комплексної системи підготовки спеціалістів та населення до дій у надзвичайних ситуаціях;

• повномасштабне введення в дію єдиної державної системи запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру.

У результаті виконання Програми буде забезпечено повноцінне функціонування єдиної державної системи запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру. Внаслідок цього буде реалізовано державну політику в цій сфері, яка спрямована на максимально можливе, системне та економічно обґрунтоване зниження негативного впливу надзвичайних ситуацій на населення, об'єкти господарювання та довкілля.

Запровадження ефективної системи спостереження за об'єктами підвищеної небезпеки техногенного характеру, небезпечними природними процесами та явищами дозволить:

• адекватно та оперативно оцінювати тенденції розвитку несприятливих явищ та процесів;

• підвищити оперативність та якість інформаційного обслуговування національних сил реагування на надзвичайні ситуації;

• зменшити втрати від наслідків надзвичайних ситуацій.

Реальна оцінка ризику виникнення надзвичайних ситуацій та створення сучасних прогнозно-моделюючих систем зможуть забезпечити формування системи нормативів та показників допустимого техногенного та природного ризику. Проведені розрахунки ризику дозволять здійснити перехід на нормування допустимого ризику та зниження його рівня в особливо небезпечних районах на 40-50 відсотків. Таким чином буде забезпечено контроль за техногенно-екологічною безпекою відповідно до нормативів, встановлених світовим співтовариством.

Реалізація запланованого комплексу заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру забезпечить зменшення кількості надзвичайних ситуацій техногенного характеру на території України на 30 відсотків, зменшення бюджетних витрат на ліквідацію надзвичайних ситуацій та їх наслідків на 50 відсотків (майже 0,5 млрд. гривень) та зменшення середньорічних втрат населення від негативної дії

надзвичайних ситуацій на 50 відсотків. Досягнення цих цілей сприятиме реальній суспільній підтримці ідеї пріоритетності заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, насамперед за рахунок обґрунтування її економічної доцільності.

Впровадження державного регулювання в сфері надзвичайних ситуацій забезпечить застосування ринкового механізму впливу на системи реагування всіх рівнів - від загальнодержавного до об'єктового. Використання в повній мірі страхових механізмів, ліцензування, особливих умов кредитування, державного нагляду тощо дозволить знизити на 20-30 відсотків витрати бюджетів всіх рівнів на запобігання та реагування на надзвичайні ситуації.

Реалізація передбачених Програмою заходів, спрямованих на технічне переоснащення сил реагування, дозволить оптимізувати їх чисельність та відповідно зменшити витрати бюджету на їх утримання. Одночасно таке переоснащення сприятиме розширенню діапазону дій аварійно-рятувальних служб, підвищенню оперативності та ефективності проведення першочергових аварійно-рятувальних робіт, наслідком чого має стати зменшення втрат від надзвичайних ситуацій.

Поліпшення підготовки та інформування населення щодо правильних дій при виникненні надзвичайних ситуацій дозволить істотно скоротити втрати населення, особливо в гострий період розвитку надзвичайних ситуацій. Реалізація цього напрямку дозволить зменшити витрати бюджету на компенсацію шкоди населенню, яке потерпіло внаслідок надзвичайних ситуацій.

Реалізація Програми, на думку законодавців, дозволить використати науковий, технічний та організаційний досвід, необхідний для практичного запровадження єдиної державної системи запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

Поряд з цим, на думку автора, при оцінці масштабу надзвичайної екологічної ситуації з метою вироблення адекватних заходів для усунення її наслідків чи попередження її виникнення уявляється досить обґрунтованим використання запропонованої в п'ятій темі семибальної шкали рівнів екологічної небезпеки.

Також слід зазначити, що Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру” передбачає основні заходи в сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, до числа яких можна віднести наступні:

1. Інформування та оповіщення. Згідно зі ст. 8 зазначеного Закону інформування та оповіщення у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є основним принципом та головним і невід'ємним елементом усієї системи заходів такого захисту. Інформацію у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру становлять відомості про надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також способи та методи реагування на них.

Далі у цієї статті підкреслюється, що інформація у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад у цій сфері є гласними і відкритими, якщо інше не передбачено законом.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну і достовірну інформацію про стан захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, про виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, методи та способи їх захисту, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки.

Оповіщення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і постійне інформування населення про них забезпечуються шляхом:

• завчасного створення і підтримки в постійній готовності загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;

• організаційно-технічного з'єднання територіальних систем централізованого оповіщення і систем оповіщення на об'єктах господарювання;

• завчасного створення та організаційно-технічного з'єднання з системами спостереження і контролю постійно діючих локальних систем оповіщення та інформування населення в зонах можливого катастрофічного затоплення, районах розміщення радіаційних і хімічних підприємств, інших об'єктів підвищеної небезпеки;

• централізованого використання загальнодержавних і галузевих систем зв'язку, радіопровідного, телевізійного оповіщення, радіотрансляційних мереж та інших технічних засобів передавання інформації.

2. Спостереження. Згідно зі ст. 9 Закону З метою своєчасного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади здійснюються:

• створення і підтримання в постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереження і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю;

• організація збирання, опрацювання і передавання інформації про стан довкілля, забруднення харчових продуктів, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами, мікроорганізмами та іншими біологічними агентами.

3. Укриття в захисних спорудах. Відповідно до ст. 10 Закону Укриттю в захисних спорудах, у разі необхідності, підлягає населення відповідно до його належності до груп (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах). Створення фонду захисних споруд забезпечується шляхом:

• комплексного освоєння підземного простору міст і населених пунктів для взаємопогодженого розміщення в ньому споруд і приміщень соціально-побутового, виробничого і господарського призначення з урахуванням необхідності пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

• обстеження і взяття на облік підземних і наземних будівель та споруд, що відповідають вимогам захисту, споруд підземного простору міст, гірничих виробок і природних порожнин;

• дообладнання з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень;

• будівництва заглиблених споруд, які окремо розташовані від об'єктів виробничого призначення та пристосовані для захисту;

• масового будівництва, в період загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, найпростіших сховищ та укриттів;

• будівництва окремих сховищ та протирадіаційних укриттів.

Перелік таких сховищ, укриттів та інших захисних споруд, які необхідно будувати, щорічно визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Наявний фонд захисних споруд використовується для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, який визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до відома якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, і затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Евакуаційні заходи. Відповідно до ст. 12 Закону в умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, що мають об'єкти підвищеної небезпеки, основним засобом захисту населення є евакуація і розміщення його у зонах, які є безпечними для проживання людей і тварин.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, можливого небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах виникнення стихійного лиха, аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей).

Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:

• можливого небезпечного радіоактивного забруднення територій навколо атомних електростанцій (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей, які проживають в зоні ураження);

• виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі.

Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Евакуаційні заходи здійснюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться не зайняте у сферах виробництва та обслуговування населення: діти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, разом з викладачами та вихователями, студенти, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей.

У сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру евакуація населення планується на випадок:

• аварії на атомній електростанції з можливим забрудненням території;

• усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;

• загрози катастрофічного затоплення місцевості;

• лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Проведення організованої евакуації, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом:

• планування евакуації населення;

• визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно небезпечних зон;

• організації оповіщення керівників підприємств і населення про початок евакуації;

• організації управління евакуацією;

• всебічного життєзабезпечення в місцях безпечного розселення евакуйованого населення;

• навчання населення діям під час проведення евакуації.

Евакуація населення проводиться способом, який передбачає вивезення основної частини населення із зон надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру усіма видами наявного транспорту, а в разі його відсутності чи недостатності, а також у випадку руйнування транспортних шляхів - організоване виведення населення пішим ходом по заздалегідь розроблених маршрутах.

5. Інженерний захист. Згідно зі статтею 12 Закону під час проектування і експлуатації споруд та інших об'єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення та довкілля, обов'язково розробляються і здійснюються заходи інженерного захисту з метою запобігання виникненню надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

6. Медичний захист, який передбачає здійснення заходів, спрямованих на запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

7. Біологічний захист, тобто захист від біологічних засобів ураження, який включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, залежно від їх виду і ступеня ураження, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

8. Радіаційний і хімічний захист. Згідно зі статтею 15 Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” Радіаційний і хімічний захист включає заходи щодо виявлення та оцінки радіаційної і хімічної обстановки, організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту, організацію та проведення спеціальної обробки.

Також законодавство України передбачає ряд заходів управлінського характеру, спрямованих на недопущення погіршення екологічної обстановки в зоні, де мала місце надзвичайна ситуація техногенного і природного характеру. До числа таких заходів можна віднести наступні:

1. Державна стандартизація з питань безпеки у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру. Відповідно до ст. 16 Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” державна стандартизація з питань безпеки у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру спрямована на забезпечення:

• безпеки продукції (робіт, послуг) та матеріалів для життя і здоров'я людей та довкілля;

• якості продукції (робіт, послуг) та матеріалів відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технологій;

• єдності принципів вимірювання;

• безпеки об'єктів господарювання з урахуванням ризику виникнення техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

2. Державна експертиза в сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Згідно зі ст. 17 зазначеного Закону державна експертиза проектів і рішень стосовно техногенної

безпеки об'єктів виробничого та соціального призначення, що можуть спричинити надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і вплинути на стан захисту населення і територій від їх наслідків, організовується і проводиться відповідно до закону.

3. Державний нагляд і контроль в сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У ст. 18 Закону мова йде про те, що державний нагляд і контроль у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру організовуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, іншими уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади.

4. Декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки. Ст. 19 Закону встановлює, що декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки здійснюється з метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків.

Порядок розроблення декларації безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, її зміст, методика визначення ризиків та їх прийнятні рівні встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Держава здійснює управління у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за допомогою спеціально уповноважених органів, до яких Закон відносить:

• Кабінет Міністрів України;

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

• інші спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади;

• місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом;

• органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Закон встановлює повноваження всіх перерахованих вище органів і визначає межі компетенції кожного з них.

Основною задачею держави є підготовка населення до дій у надзвичайних ситуаціях техногенного і природного характеру. Згідно зі ст. 33 Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру” така підготовка здійснюється на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності і господарювання, а також за місцем проживання за спеціально розробленою системою заходів захисту населення від і територій надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до закону.

Також законодавство України визначає обов’язки громадян у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Таким чином, згідно зі ст. 34 Закону громадяни України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру зобов'язані:

• дотримуватися заходів безпеки, не допускати порушень виробничої дисципліни, вимог екологічної безпеки;

• вивчати основні способи захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, надання першої медичної допомоги потерпілим, правила користування засобами захисту;

• дотримуватися відповідних вимог у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Порядок здійснення підготовки населення на підприємствах, в установах та організаціях до дій при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Поряд з цим законодавство України визначає порядок визнання фізичних та юридичних осіб потерпілими від надзвичайної екологічної ситуації та відшкодування заподіяної їм шкоди. Згідно зі ст. 14 Закону України “Про надзвичайну екологічну ситуацію” потерпілими від надзвичайної екологічної ситуації відповідно до закону визнаються юридичні та фізичні особи, яким заподіяно шкоду внаслідок виникнення цієї ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків.

У свою чергу ст. 15 зазначеного Закону визначає, що особам, які постраждали від надзвичайної екологічної ситуації, відшкодовується заподіяна матеріальна шкода та надається інша необхідна допомога на умовах і в порядку, встановлених законом. Відшкодування шкоди особам, які постраждали від надзвичайної екологічної ситуації, та громадянам, залученим до виконання заходів з ліквідації її наслідків, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, передбачених на зазначені цілі, резервного фонду Кабінету Міністрів України, а також інших, не заборонених законом, джерел.

Також у цієї статті мова йде про те, що громадянам, залученим до виконання заходів, у зоні надзвичайної екологічної ситуації, у тому числі аварійно-рятувальних робіт, у випадках, передбачених цим Законом, гарантується оплата праці відповідно до чинного законодавства.