Тема 14. Правовий режим охорони атмосферного повітря 201

1. Атмосферне повітря як об’єкт еколого-правового регулювання. Правовий режим його використання 201

2. Правове регулювання управління в галузі охорони атмосферного повітря 204

3. Правові заходи охорони атмосферного повітря 207

4. Правопорушення в галузі охорони атмосферного повітря і відповідальність за їх вчинення 212

Тема 15. Правовий режим використання і охорони територій і об’єктів природно-заповідного фонду 216

1. Поняття і склад природно-заповідного фонду України 216

2. Загальна характеристика правового режиму використання й охорони територій і об’єктів природно-заповідного фонду 219

3. Правові мири охорони територій природно-заповідного фонду 222

4. Управління в галузі використання й охорони територій і об’єктів природно-заповідного фонду 224

5. Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд 227

Тема 16. Правова охорона курортних, лікувально-оздоровчих і рекреаційних територій 230

1. Поняття і загальна характеристика курортних, лікувально-оздоровчих і рекреаційних територій 231

2. Правовий режим охорони курортів і лікувально-оздоровчих зон 235

3. Правовий режим охорони рекреаційних територій 241

Тема 17. Правовий режим охорони довкілля у населених пунктах 245

1. Особливості правового регулювання довкілля у населених пунктах 245

2. Правові заходи охорони довкілля у населених пунктах 252

3. Відповідальність за порушення законодавства про охорону довкілля у населених пунктах 259

Тема 18. Правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій 263

1. Поняття екологічних надзвичайних ситуацій, зон та їх класифікація 263

2. Особливості регулювання правового режиму і управління зон надзвичайних екологічних ситуацій 270

3. Правове регулювання попередження аварій і ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру 275

4. Відповідальність за порушення законодавства про надзвичайні ситуації 288

ДОДАТКИ (ДЕЯКІ ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА)

1. Розвиток наукових досліджень в галузі правового забезпечення екологічної безпеки 285

2. Екологічний ризик в системі відношень екологічної безпеки 297

3. Правове регулювання екологічної безпеки в процесі господарської діяльності підприємств, пов’язаних із використанням ядерної енергії 305

4. До проблеми забезпечення екологічної безпеки: розвиток галузевого підходу в екологічному законодавстві 322

5. Регіональний аспект забезпечення екологічної безпеки 329

6. Правова охорона довкілля в деяких промислово розвинутих державах 340

7. Проблема забезпечення екологічної безпеки промислово розвинутого регіону (на прикладі Донецької області) 362

8. Міжнародне співробітництво в галузі екології 374

9. Основні напрями державної політики України в галузі екології і використання природних ресурсів 381

10. Заповіт екологам [Олег Степанович Колбасов]…… 405

ВСТУП

У процесі розвитку науково - технічного прогресу відбувається видозміна й ускладнення взаємовідношень людського суспільства і навколишнього його природного середовища. Практично всі створені людиною технології характеризуються, з одного боку, споживанням ресурсів біосфери, а з іншого боку – збільшенням обсягів промислових відходів, що повертаються в навколишнє середовище. Рівень розвитку продуктивних сил у даний час став настільки високим, що можна з повною підставою говорити про визначальний вплив техногенної діяльності людини на стан навколишнього природного середовища. Класичними прикладами такого негативного впливу в глобальному масштабі є руйнування озонового шару планети і парниковий ефект, що по своїй суті є результатом техногенної діяльності людини.

Погіршення якості навколишнього середовища в результаті економічної діяльності людини послужило підставою для виникнення цілого ряду концепцій, домінантою яких є не тільки гальмування темпів науково-технічного прогресу чи обмеження економічного розвитку, але і, більш того, робляться заклики до невтручання в природу. Слід зазначити, що автори зазначених концепцій «забувають» одну непорушну істину: основною метою економічного розвитку цивілізації є забезпечення безпеки людства.

Історія свідчить про катастрофічні масштаби загибелі людей у результаті голоду і хвороб, про низьку тривалість життя і практичної безпорадності людей перед стихійними лихами. Сучасні досягнення науково-технічного прогресу дозволяють не тільки підвищити рівень захищеності від погроз природного характеру, але і дають можливість більш повно розкрити творчий потенціал людини.

Боротьба людства з погрозами природного характеру породила погрози техногенного характеру. Спільна дія цих двох факторів визначає основну вимогу розвитку цивілізації: її несуперечливий гармонічний розвиток повинне забезпечувати еколого-економічну безпеку людини.

Видатний вчений В.І. Вернадський вже в першій половині XX століття передбачав, що людський фактор стане домінуючим у розвитку біосфери, а людська діяльність - в еволюції Землі. Він висунув ідею існування ноосфери – гармонічної планетарної біосфери, сполученої з інтелектуальним потенціалом людства, становлення якої повинно відбутися через досягнення органічної відповідності між соціальними і планетарними процесами.

Вирішенню дилеми економіка-екологія на міжнародному рівні була присвячена конференція у Ріо-де-Жанейро (1992 р.), на якої була прийнята Концепції сталого розвитку. Сталий розвиток у ній визначається, як: задоволення дійсних потреб суспільства і відсутність погрози здатності майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. У даній Концепції навколишнє природне середовище розглядається як одночасна умова, що сприяє породженню і перешкоді для економічного росту, а екологічні цілі суспільства не протиборствують економічним цілям і навпаки.

Зміни навколишнього природного середовища, які обумовлені господарською діяльністю людини, спостерігаються у всіх масштабах — локальному, регіональному і глобальному, і характерні для всіх середовищ — літосфери, гідросфери, атмосфери і ближнього космосу. Особливо результати шкідливого впливу господарської діяльності виявляються в промислово розвинутих регіонах, насичених підприємствами металургійної, паливно-енергетичної і хімічної промисловостей. Багато регіонів стали зонами екологічного нещастя.

У Постанові Верховної Ради України «Про основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки» (1998) екологічна ситуація в Україні охарактеризована як кризова, що стало можливим «у результаті тривалої зневаги об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу країни».

Задача забезпечення екологічної безпеки громадян України від негативного впливу техногенної діяльності є в даний час однієї з найважливіших соціальних потреб суспільства. Центральне місце в її рішенні приділяється екологічному праву – комплексної галузі права, що регулює взаємовідношення людини з навколишнім природним середовищем.

Основою для написання дійсного підручника послужили наукова діяльність автора в галузі екологічного права і матеріали лекцій, прочитаних відповідно до програми курсу “Екологічне право” для студентів вузів України, різних форм навчання.

При написанні підручника автор керувався наступними трьома основними критеріями.

1. Внаслідок того, що екологічна складова на сучасному етапі розвитку суспільства стала невід'ємним елементом практично всіх сфер людської діяльності, автором при написанні підручника екологічного права свідомо зведені до мінімуму питання, що відносяться в першу чергу до біології, політології, соціології і різним технічним дисциплінам.

2. Автор думає, що в силу своєї специфіки юридичні дисципліни мають багато ознак точних наук. У педагогічному аспекті ця теза виглядає так: студенти повинні в досконалості пізнати внутрішню структуру курсу екологічного права, вивчити нормативну базу предмета, щоб у наступній практичній діяльності використовувати отримані знання з найбільшою ефективністю. Недосконалість деяких нормативно-правових актів не є підставою для їхнього невиконання. Тільки за умови безумовного виконання законів можна побудувати правову державу.

Реалізація даного критерію знайшла своє відображення при написанні загальної і спеціальної частини підручника в лекціях за курсом екологічного права.

Структурно, наприкінці кожної теми лекційної частини підручника, приводяться основні нормативні акти і додаткова література, які відносяться до досліджуваної теми, що, на думку автора, істотно полегшить засвоєння теоретичного і практичного розділів курсу.

3. Екологічне право є відносно новою галуззю права і для неї, як і всякої нової галузі науки, характерні свої «витрати росту». Це стосується концептуальних основ розвитку екологічного права в Україні, його структури, понятійного апарата і т.д. Дискусійним питанням екологічного права в даний час є необхідний рівень централізації державного менеджменту в сфері охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування. Викладу даних питань присвячений третій розділ підручника.

Присутність даного розділу, що носить деякою мірою аналітичний і дослідницький характер, у підручнику екологічного права дозволяє, на думку автора, істотно активізувати творчі здібності студентів і більш ефективно вирішувати проблему формування їхнього наукового світогляду. Саме творчі здібності людини багато в чому визначають її цивільну позицію в рішенні проблеми забезпечення в Україні безпечного (здорового) стану навколишнього середовища.

Логічним уявляється присутність у даному розділі матеріалу, що містить інформацію про основні напрямки розвитку природоохоронної діяльності світового суспільства й України, що дозволяє істотно розширити кругозір студентів.

Формування позиції автора по даній проблемі відбувалося під впливом робіт таких відомих вітчизняних і закордонних вчених, як: В. І. Андрейцев, Г. І. Балюк, Ю. О. Вовк, С. Б. Гавриш, А. П. Гетьман, М.І. Долішній, М. І. Єрофеєв, Г. Л. Знаменський, І. І. Каракаш, В. В. Костицький, С. М. Кравченко, В.В. Круглов, В.О. Чуйков, Н. Р. Малишева, В. К. Мамутов, В. Л. Мунтян, О. О. Погрібний, В. К. Попов, Б. Г. Розовський, В.І. Семчик, О. В. Сурилов, М.Г. Чумаченко, Ю. С. Шемшученко, В. З. Янчук (Україна), М. М. Бринчук, О. Л. Дубовик, Є. М. Лисицин, О. С. Колбасов (Росія), У. О. Дуглас, Б. Келлман, М. Портер, Н. А. Робінсон (США) та інших.

Автор чітко усвідомлює, що його позиція по цілому ряді питань має своїх опонентів і сподівається, що можлива критика і дискусія окремих ідей автора будуть носити доброзичливий характер і послужать стимулом подальшого розвитку однієї з найважливіших галузей права – екологічного права.

Автор дякує завідуючого відділом з аграрних і екологічних питань та природокористування Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, кандидату юридичних наук М.І. Єрофеєва і начальника відділу економіки природокористування Держуправління екології та природних ресурсів України в Донецької області, доцента кафедри “Природоохоронна діяльність” Донецького національного технічного університету, кандидата економічних наук І. А. Карагодова за зацікавленість роботою і доцільні пропозиції.

Особливу подяку автор виражає рецензентам завідувачеві відділом економіко-правових проблем екології регіону Інституту економіко-правових досліджень НАН України, доктору юридичних наук, професору Б.Г. Розовському і заступнику держсекретаря Міністерства охорони навколишнього середовища, кандидату економічних наук, академіку Екологічної академії наук України С.С. Куруленку за увагу до роботи і цінні зауваження, які автор постаралася врахувати при написанні даної роботи.

На закінчення автор вважає своїм обов'язком відзначити щиру подяку академіку НАН України, доктору юридичних наук Ю.С. Шемшученку, чл.-кор. НАН України, доктору юридичних наук В.І. Семчику, чл.-кор. АПрН України, доктору юридичних наук Н.Р. Малишової і всім співробітникам відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права імені В.М. Корецького за постійну увагу і підтримку наукової діяльності автора в галузі екологічного права.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА