Рекомендована література

1. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України: прийняти 25.06.1991 // Відомості ВР України.-1991.-№ 41.-Ст. 546.

2. Про основи містобудування: Закон України № 2780-12 від 14.11.1992 р.

3. Про планування та забудову територій: Закон України від 20.04.2000 р. № 1699-14.

4. Про Генеральну схему планування території України: Закон України від 07ю02.2002 р. № 3059-ІІІ / Відомості ВР України.-2002.-№ 30.-Ст. 204.

5. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України № 4004-12 від 24.02.1994 р.

6. Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування: Закон України № 208/94-ВР від 14.10.1994 р.

7. Про основні напрямки державної політики України в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки: Постанова ВР України від 05.03.1998 // Відомості ВР України. – 1998. – № 38-39. – Ст. 248.

8. Концепція сталого розвитку населених пунктів: Постанова ВР України від 24.12.1999 р. № 1359-14.

9. Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів. Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 173 від 19.06.1996 р.

10. Боголюбов С.А. Экологическое право.-М.: НОРМА-ИНФРА·М, 1999.-С. 372-394.

11. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части учебных курсов. Учеб. Пособие под общей ред. А.А. Погребного.-Харьков: ООО «Одисей», 2001.-С. 427-455.

12. Екологічне право України (Загальна частина) / В.К. Попов, А.П. Гетьман, С.В. Разметаєв та ін. – Харків: Право, 2001. – С. 391-411.

Тема 18. Правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій план

1. Поняття екологічних надзвичайних ситуацій, зон та їх класифікація.

2. Особливості регулювання правового режиму і управління зон надзвичайних екологічних ситуацій.

3. Правове регулювання попередження аварій і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

4. Відповідальність за порушення норм законодавства про надзвичайні ситуації.

1. Поняття екологічних надзвичайних ситуації,

ЗОН ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Регіони України розрізняються різними природнокліматичними умовами і рівнем концентрації промислових підприємств, серед яких особливе місце займають екологічно небезпечні підприємства гірничо-металургійної, паливно-енергетичної, хімічної і ядерної галузей промисловості. Внаслідок цього різними по ступеню сприятливості стану навколишнього природного середовища будуть і різними умови проживання населення на даних територіях. Слід зазначити, що навіть на екологічно безпечних територіях внаслідок причин техногенного чи природного характеру може виникнути надзвичайно небезпечна з екологічної точки зору ситуація. Такі, несприятливі з екологічної точки зору території, вимагають встановлення у відношенні них спеціального правового режиму.

У цьому зв'язку варто усвідомити сутність основних понять і термінів:

Зоною надзвичайної екологічної ситуації визначається окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація внаслідок причин техногенного або природного характеру.

Надзвичайна екологічна ситуація - надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави.

Надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру - порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

Негативні зміни в навколишньому природному середовищі – це втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.

Об'єкт підвищеної небезпеки - об'єкт, який згідно з законом вважається таким, на якому є реальна загроза виникнення аварії та/або надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

У даному випадку особливе значення має поняття «надзвичайна екологічна ситуація техногенного чи природного характеру», що приведено в Законі України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру». Зі змісту пропонованого визначення випливає, що всі надзвичайні екологічні ситуації підлягають класифікації, причому вищевказаний Закон встановлює, що під класифікацією надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру слід розуміти систему, згідно з якою надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру поділяються на класи і підкласи залежно від їх характеру.

Таким чином, всі екологічні ситуації можна класифікувати на два типи:

• надзвичайні екологічні ситуації, які виникли внаслідок природних причин;

• надзвичайні екологічні ситуації техногенного характеру.

До надзвичайних екологічних ситуацій природного характеру варто віднести:

• небезпечні явища метеорологічного (у тому числі й агрометеорологічного) характеру;

• небезпечні явища геологічного характеру;

• небезпечні явища геофізичного характеру;

• небезпечні явища космічного характеру;

• гідрологічні (у тому числі і морські) небезпечні явища;

• пожежі;

• масова загибель об'єктів флори або фауни й ін.

До надзвичайних екологічних ситуацій техногенного характеру варто віднести:

• зміст у навколишнім середовищі внаслідок господарської діяльності людини шкідливих речовин (у тому числі і радіоактивних речовинах) у кількостях, що перевищують гранично припустиму концентрацію;

• аварії на електроенергетичних системах;

• транспортні аварії;

• аварії на системах життєзабезпечення, у тому числі і комунальних системах;

• аварії на очисних спорудженнях;

• гідродинамічні аварії;

• пожежі і вибухи на промислових підприємствах;

• аварії з викидом чи погрозою викиду сильно отруйних речовин або радіоактивних речовин з високою активністю й ін.

Слід зазначити, що класифікація виникаючих надзвичайних ситуацій на природні і техногенні у визначеному змісті є умовної. Про це, зокрема, свідчать досить часто виникаючі в Україні надзвичайні ситуації. Приведемо в підтвердження зазначеному ряд найбільш характерних прикладів.

Катастрофічні повені, зв'язані з розливом рік у Закарпатті придбали в останні роки регулярний характер. Дослідження фахівців-екологів показали, що основною причиною виникнення повеней у цьому регіоні є залісення гірських схилів внаслідок тотальної вирубки лісів. Таким чином, в основі природного явища кліматичного характеру, що призводить до виникнення надзвичайної екологічної ситуації, лежить господарська діяльність людей.

Іншим прикладом, що підтверджує висловлену точку зору, є зрушення відвалів Інгулецького хвостосховища в Широківському районі Дніпропетровської області в 2001 році, у результаті чого виникла загроза життю для населення, що проживає поблизу зазначеного хвостосховища.

Масовий характер закриття нерентабельних шахт у Донецької і Луганської областей без проведення необхідних природоохоронних заходів привів до підтоплення і руйнування житлових і господарських будівель у населених пунктах зазначених областей.

У відношенні надзвичайних ситуацій, які виникли внаслідок дії стихійних сил природного характеру основне завдання суспільства полягає насамперед у тім, щоб вчасно пророчити зазначені події, спрогнозувати характер їхнього розвитку і, з огляду на економічні можливості держави, належним чином підготуватися до них з метою мінімізації можливого матеріального збитку і запобігання або мінімізації людських жертв.

Основна задача суспільства у відношенні виникнення надзвичайних екологічних ситуацій техногенного характеру, що є наслідком господарської діяльності підприємств, полягає в тому, щоб вчасно оцінити екологічно небезпечний характер цієї діяльності, встановити масштаб загроз екологічного характеру і визначити по можливості імовірність їхнього настання. Результатом такої оцінки повинна бути вироблення необхідних заходів щодо захисту життя і здоров'я населення від загроз екологічно небезпечної діяльності, охороні навколишнього природного середовища, мінімізації матеріальних втрат і екологічної шкоди.

Статтею 65 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлюється, що рішенням Верховної Ради України окремі території республіки можуть оголошуватись зонами екологічної катастрофи, зонами підвищеної екологічної небезпеки чи відноситись до інших категорій зон надзвичайних екологічних ситуацій.

Зонами екологічної катастрофи оголошуються території, де внаслідок діяльності людини чи руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі або необоротні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності.

Зонами підвищеної екологічної небезпеки оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи в навколишньому природному середовищі на тривалий час виникли негативні зміни, що ставлять під загрозу здоров'я людини, збереження природних об'єктів і обмежують ведення господарської діяльності.

Класифікація цих зон, їх статус та правові наслідки, що випливають з факту віднесення територій до встановлених категорій, в тому числі щодо компенсацій і пільг громадянам, які проживають чи перебувають тимчасово в їх межах, визначаються законодавством України.

У свою чергу, Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» встановлює підстави і порядок оголошення окремої місцевості такою зоною. Зокрема, ст. 5 зазначеного Закону встановлює, що підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації є:

• значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством;

• виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших факторів;

• негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави;

• негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можливість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території;

• значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі.

Порядок оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації регламентується статтею 6 Закону України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”, яка передбачає, що окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. Указ Президента України про оголошення окремої

місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

Також зазначена стаття вказує на те, що Кабінет Міністрів України вносить подання про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації на підставі пропозицій центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екологічної безпеки, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або за власною ініціативою. Оголошення окремої місцевості Автономної Республіки Крим зоною надзвичайної екологічної ситуації або окремих її місцевостей може ініціювати Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Далі слід відзначити, що в Указі Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації зазначаються, зокрема:

• обставини, що стали причиною оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;

• обґрунтування необхідності оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;

• межі території, на якій оголошується зона надзвичайної екологічної ситуації;

• заходи щодо організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в зоні надзвичайної екологічної ситуації;

• основні заходи, що запроваджуються для подолання наслідків надзвичайної екологічної ситуації;

• обмеження на певні види діяльності в зоні надзвичайної екологічної ситуації;

• час, з якого окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації, і строк, на який ця територія оголошується такою зоною.

Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації негайно доводиться до відома населення через засоби масової інформації та систему оповіщення цивільної оборони.

Поряд з цим, стаття 7 Закону України “Про надзвичайні екологічні ситуації” встановлює, що межі території, на якій оголошується зона надзвичайної екологічної ситуації, можуть бути змінені з дотриманням вимог, встановлених статтею 6 зазначеного Закону.

Особливе місце в історії України займає Чорнобильська катастрофа, яка торкнулася долі мільйонів людей у всім світі. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів.

Метою та основним завданням Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Для територій, які були радіоактивно забрудненні внаслідок Чорнобильської катастрофи, залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, міри перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих і соціально-побутових відносин, встановлений таки зони забруднення:

1. зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2. зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км² та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км² та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км² та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3. зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

4. зона посиленого радіоекологічного контролю - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км², або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км², або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км² за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Додаткові критерії забрудненості ґрунту радіонуклідами можуть встановлюватись Національною комісією радіаційного захисту населення України з наступним затвердженням Верховною Радою України.

Критерії, за якими провадиться розмежування категорій зон, встановлюються Національною комісією по радіаційному захисту населення України.

Умовою проживання і трудової діяльності населення без обмежень за радіаційним фактором є одержання додаткової за рахунок забруднення території радіоактивними ізотопами дози, яка не перевищує рівня опромінення 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік.

В'їзд у зони відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення для постійного проживання забороняється. Проживання населення у цих зонах дозволяється лише до завершення відселення.