2. Співвідношення понять «охорона навколишнього середовища» и «забезпечення екологічної безпеки»

У теперішній час у науковій літературі йде пожвавлена дискусія з питань співвідношення понять «охорона навколишнього природного середовища» і «забезпечення екологічної безпеки». Деякі як вітчизняні, так і закордонні вчені-правознавці ставлять під сумнів існування відношень, пов'язаних із забезпеченням екологічної безпеки. Вони вважають, що зазначені вище два визначення є ідентичними і введення поняття «екологічна безпека» не є доцільним. У якості основного доказу вони призводять твердження про те, що, здійснюючи раціональне природокористування, громадяни і юридичні особи повинні здійснювати комплекс заходів щодо зберігання в належному стані використовуваних ними природних ресурсів. Здійснення такої охорони навколишнього природного середовища створює сприятливі умови для існування людини, тобто, іншими словами, не існує принципової різниці між відношеннями, що виникають в галузі охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Інша група вчених наполягає на необхідності законодавчого врегулювання відношень, що виникають як у сфері охорони навколишнього природного середовища, так і в галузі забезпечення екологічної безпеки. Вони аргументують свою пропозицію тим, що між двома зазначеними категоріями є істотні розходження.

Для з'ясування поставленого питання необхідно розібратися в значенні понять «охорона навколишнього середовища» і «забезпечення екологічної безпеки».

Навколишнє середовище виконує в житті людини головну роль і є невід'ємним благом, яким вона управі користуватися, не порушуючи при цьому аналогічних прав інших осіб. Це благо є неоціненним і не має аналогів. У зв'язку з цим напрошується висновок про те, що навколишнє середовище в цілому не порушене виробничою діяльністю людини, підлягає охороні за допомогою державно-правових засобів.

Таким чином, під охороною навколишнього природного середовища слід розуміти систему заходів, спрямованих на попередження негативного впливу на навколишнє природне середовище. Наприклад, видача дозволів на викиди і скидання; встановлення лімітів і нормативів оплати; заборона, обмеження, зупинення і припинення діяльності, що здійснюється з порушенням вимог природоохоронного законодавства і т.д., або на забезпечення такого рівня зміни його якісного стана, наявність якого не породжувала б негативних процесів у стані природного середовища, а також максимально виключалася можливість негативного впливу на людину і компоненти біосфери (наприклад, рекультивація земель, підвищення продуктивності лісів та ін.). Охорона навколишнього природного середовища фактично припускає підтримку його стану на належному якісному рівні. Слід також відзначити, що існують так називані об'єкти особливої охорони (території природно-заповідного фонду, лікувально-оздоровчі, курортні і рекреаційні зони і т.д.), правовий режим використання й охорони яких регламентується як загальним, так і спеціальним законодавством.

У процесі здійснення непродуманої виробничої діяльності суспільства відбувається деградація навколишнього природного середовища, у результаті чого воно стає джерелом небезпеки не тільки для людини, але і для всього живого, що знаходиться в межах поширення екологічно небезпечної зони. З метою недопущення подальшого розширення сфери негативного впливу зазначених територій розробляється комплекс заходів щодо організації захисту людини, усіх живих організмів і суспільства в цілому. Результатом виникнення екологічно небезпечних об'єктів слід вважати не тільки техногенну діяльність людини. Немаловажне значення має також дія стихійних сил природи і природних явищ.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного можна зробити такий висновок: вести мову про охорону навколишнього природного середовища, що є джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дії стихійних сил природи або виробничо-техногенної діяльності людини, у даному випадку недоцільне. При сформованих обставинах необхідно розробити систему заходів, у тому числі і правового характеру, спрямованих на попередження виникнення небезпеки для навколишнього природного середовища, а також життя і здоров'ю людини. Ці заходи умовно підрозділяються на дві категорії:

1. встановлення особливого юридичного режиму використання небезпечного середовища (наприклад, обмеження і заборона різноманітних видів екологічно небезпечної діяльності);

2. здійснення комплексу відповідних заходів на території, що має потенційно небезпечні джерела негативного впливу, або на якій здійснюються екологічно небезпечні види діяльності, тобто зазначені об'єкти експлуатуються методами, що можуть спровокувати ситуацію, яка загрожує життю і здоров'ю людини, а також природним екосистемам.

При проведенні зазначених заходів необхідно також враховувати особливий статус людей, що постійно або тимчасово знаходилися в межах зони підвищеної екологічної небезпеки.

Українське законодавство не робить чітких розходжень між двома зазначеними категоріями. З одного боку, розділ 11 «Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки» Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» містить статті, у найменуванні яких зустрічається словосполучення «охорона навколишнього природного середовища». Наприклад, ст. 52 зазначеного закону називається «Охорона навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів». З іншого боку - у цьому ж законі розділ 12 «Природні території й об'єкти, що підлягають особливій охороні» регламентує основні положення правового режиму використання й охорони територій і об'єктів природно-заповідного фонду, лікувально-оздоровчих, курортних і рекреаційних зон, а також передбачає охорону рідкісних і зникаючих звидів тваринного і рослинного світу.

Норми, що регулюють забезпечення екологічної безпеки, також містяться у розділі 13 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», присвяченому зонам надзвичайних екологічних ситуацій. Зокрема, визначено, що являють собою такі зони, встановлюється правовий режим їх функціонування, а також можливі засоби попередження екологічних аварій і катастроф, ліквідації їх шкідливих наслідків.

Таким чином, на підставі вищевикладеного можна зробити висновок про те, що зазначені правові категорії, як-от «охорона навколишнього природного середовища» і «забезпечення екологічної безпеки» істотно різняться між собою по характеру і змісту регульованих відношень. Українське законодавство недостатньо чітко простежує дані розходження, зокрема, у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» відсутні норми, що регламентують на належному рівні порядок забезпечення екологічної безпеки.