4. Захист права власності на природні ресурси

Для ефективного здійснення власником своїх повноважень по володінню, користуванню і розпорядженню природними ресурсами державою визначена і законодавчо зафіксована система засобів захисту прав власності на природні об'єкти. Зазначені засоби являють собою урегульовану еколого-правовими нормами сукупність заходів, спрямованих на забезпечення всебічної реалізації повноважень власниками природних ресурсів.

Охорона права власності на природні ресурси здійснюється шляхом встановлення відповідних правових норм і застосуванням санкцій до осіб, що порушують вимоги, які містяться в еколого-правових нормативних актах.

Ст. 13 Конституції України проголошує, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і що усі вони рівні перед законом. У ст. 14 цього ж нормативно-правового документа підкреслюється, що право власності на землю гарантується і реалізується громадянами, юридичними особами і державою виключно відповідно до закону.

Захист права власності на природні ресурси здійснюється також відповідно до положень Закону України «Про власність». Зокрема, у ст. 48 мова йде про те, що Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям і іншим власникам рівні умови захисту права власності, а захист права власності здійснюється судом або державним господарським судом.

Одним із засобів захисту права власності на природні ресурси є право власника вимагати приналежне йому майно (природний ресурс) із чужого незаконного володіння. Якщо індивідуально визначений природний ресурс, який був придбаний за плату у особи, що не мала права на його відчуженість, про що набувач не знав і не міг знати (так називаний сумлінний набувач), то власник управі вимагати це майно від набувача у випадку, коли майно (природний ресурс) було втрачено власником або особою, якій воно було передано власником у володіння, або викрадено в того або іншого, або вибуло з їхнього володіння будь-яким іншим шляхом крім їх волі.

При витребуванні природних ресурсів із чужого незаконного володіння власник управі також вимагати від особи, що знало або повинна була знати, що її володіння даним майном є незаконним (несумлінний власник), повернення або відшкодування всіх прибутків, які ця особа витягла або повинна було витягти за той час, коли вона здійснювала експлуатацію природного об'єкта. Зазначені правовідносини урегульовані нормами Цивільного Кодексу України.

У свою чергу Закон України «Про власність» також містить норми, що передбачають наявність вищевказаного засобу захисту права власності на природні ресурси. Зокрема, у ст. 50 мова йде про те, що власник має право потребувати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння. І далі підкреслюється: на вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна позовна давність.

Ст. 51 Закону України «Про власність» присвячена захисту прав власників земельних ділянок. Зокрема проголошується, що громадянин не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку крім його волі, інакше як на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавчими актами України. У випадку вилучення за рішенням суду земельної ділянки для задоволення суспільних або державних потреб колишньому власнику передається замість інша, рівноцінна по якості земельна ділянка. Далі мова йде про те, що збитки, заподіяні власнику землі, підлягають відшкодуванню на загальних засадах. Власник земельної ділянки має право на компенсацію, пов'язану зі зниженням якості землі, викликаним діяльністю підприємств і організацій, що призвела до зниження рівня екологічної захищеності території. Суперечки з приводу підстав виникнення права на компенсацію і її розмір вирішуються судом.

У якості ще одного засобу захисту права власності на природні ресурси можна назвати право власника на подачу так називаного негаторного позову, тобто власник управі потребувати усунень будь-яких порушень його права, якщо навіть ці порушення не були пов'язані з позбавленням володіння, і відшкодування заподіяних цим збитків. Як приклад зазначеного засобу захисту можна призвести факт порушення правил добросусідства з боку власника земельної ділянки стосовно інших осіб, що здійснюють повноваження володіння, користування і розпорядження суміжними земельними ділянками.

Крім перерахованих вище засобів захисту права власності на природні ресурси, держава встановлює і законодавчо закріплює додаткові методи, за допомогою яких забезпечується ефективна реалізація й охорона прав осіб, що здійснюють повноваження володіння, користування і розпорядження індивідуально визначеними природними об'єктами. До таких методів можна віднести наступні:

• економіко-правові (встановлення розміру плати за користування природними ресурсами, а також за забруднення навколишнього природного середовища);

• еколого-правові (ліцензування, лімітування, нормування, попередження, обмеження, зупинення і припинення діяльності підприємств, що здійснюють екологічно небезпечну діяльність);

• цивільно-правові (відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного забрудненням навколишнього природного середовища і погіршенням якості природних ресурсів);

• адміністративно-правові (накладення штрафних санкцій, позбавлення права займатися визначеною діяльністю, конфіскація предмета, що явився знаряддям правопорушення та ін.);

• кримінально-правові (накладення штрафних стягнень, притягнення до виправних робіт, позбавлення волі, позбавлення права займатися визначеною діяльністю та ін.).