Рекомендована література

1. Декларація про державний суверенітет України // Відомості ВР України. – 1990. – № 31. – Ст. 429.

2. Конституція України // Відомості ВР України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

3. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України: прийнятий 25.06.1991 // Відомості ВР України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.

4. Андрейцев В.І. Екологічне право (Загальна частина). – К.: Вентурі, 1996. – С. 31-53.

5. Андрейцев В.І. Екологічне право та проблеми екологічної безпеки // Радянське право. – 1990. – № 4. – С. 32-36.

6. Андрейцев В.І. Новації еколого-правової освіти в Україні // Право України. – 1998. – № 5. – С. 44-49.

7. Баб’як О.С., Беленчук П.Д., Чирва Ю.А. Екологічне право України.-К.: Атіка, 2000.-С. 30-34.

8. Боголюбов С.А. Экологическое право. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – С. 92-157.

9. Бринчук М.М. Охранять окружающую среду или обеспечивать экологическую безопасность // Государство и право. – 1994. – № 8-9. – С. 118-127.

10. Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды). – М.: Юристъ, 1999. – С. 131-163.

11. Розовский Б. Г., Виленская Э.В., Дидоренко Э.А. Правовая охрана человека в окружающей среде.-Луганск: ЛИВД, 1998.

12. Тарнавский А.Г. Право граждан на благоприятную окружающую среду // Советское государство и право. – 1989. – № 8. – С. 107-109.

13. Шемшученко Ю.С. Человек и его право на безопасную (здоровую) окружающую среду // Государство и право. – 1993. – № 10. – С. 120-125.

14. Екологічне право України (Загальна частина) / В.К. Попов, А.П. Гетьман, С.В. Разметаєв та ін. – Харків: Право, 2001. – С. 67-82.

15. Экология / С.А. Боголюбов, Е.М. Биленков, М.А. Геталов и др. – М.: Знание, 1997. – С. 220-226.

Тема 3. Право власності на природні ресурси План

1. Поняття та зміст права власності на природні ресурси.

2. Форми, суб'єкти та об'єкти права власності на природні ресурси.

3. Підстави виникнення і підстави припинення права власності на природні ресурси.

4. Захист права власності на природні ресурси.

1. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

Відношення власності мають домінуючий характер серед усієї сукупності суспільних відносин, які регулюються правом. Особливо дане твердження стосується власності на природні ресурси, оскільки зазначені об'єкти є надбанням народу України і складають її національне багатство.

Право власності на природні ресурси являє собою сукупність правових норм, що регулюють правовідносин на землю, надра, водні і лісові ресурси, тваринний світ, об'єкти і території природно-заповідного фонду, а також тих, що забезпечують реалізацію повноважень власників по володінню, користуванню і розпорядженню приналежними їм природними ресурсами.

Прийнято розмежовувати поняття права власності на природні ресурси в об'єктивному і суб'єктивному змісті.

В об'єктивному змісті право власності на природні ресурси являє собою систему правових норм, що регламентують правовідносини власності на земельні, гірничі, лісові, водні, фауністичні й інші природні ресурси.

В суб'єктивному змісті право власності на природні ресурси - це сукупність повноважень різноманітних суб'єктів еколого-правових відношень по володінню, користуванню і розпорядженню приналежними їм природними ресурсами.

Право власності на природні ресурси володіє рядом характерних рис, що відрізняють його від інших інститутів екологічного права. До них належать такі особливості:

• право власності не є всеосяжним у зв'язку з тим, що не всі природні ресурси по своїх властивостях можуть знаходитися в колективній або приватній власності, а тільки ті з них, що, володіючи відповідною стабільністю, підлягають індивідуалізації (земля, надра, водні і лісові ресурси і тваринний світ). Інші елементи природного середовища в силу об'єктивних причин не можуть виступати в якості об'єктів власності (наприклад, атмосферне повітря, вітрова або сонячна енергія і т.д.);

• оскільки природні ресурси являються самостійними об'єктами права власності вони знаходяться в нерозривному екологічному взаємозв'язку один з одним, у зв'язку з чим не припускається їхнє відділення від природного середовища;

• право власності виникає в зв'язку з придбанням або передачею у власність відповідних природних ресурсів;

• свідченням про наявність у особи права власності на природні ресурси є державний акт на право власності або цивільно-правова угода про придбання (купівля-продаж, обмін і т.д.);

• право власності на природні ресурси абсолютизовано, тобто в наявності виключна приналежність повноважень по володінню, користуванню і розпорядженню природними ресурсами їх власнику, а з іншого боку - наявність загального обов'язку всіх інших суб'єктів еколого-правових відношень утримуватися від порушення зазначених прав.

Під змістом права власності на природні ресурси слід розуміти сукупність повноважень суб'єктів даного права по володінню, користуванню і розпорядженню природними ресурсами.

Право володіння означає наявність фактичної належності індивідуально визначеного природного об'єкта конкретній особі. Дане право може належати не тільки власнику, але й особі, із якою власник уклав договір про передачу її приналежного власнику природного об'єкта на праві користування. Право володіння також означає юридично гарантовану стабільність і невід'ємність від власника без наявності відповідного волевиявлення з його боку.

Право користування являє собою законодавчо закріплену можливість власника за допомогою відповідного природного ресурсу задовольняти свої потреби. Органи державної влади і місцевого самоврядування реалізують зазначене право шляхом одержання диференційованої ренти від юридичних і фізичних осіб за здійснення платного користування природними ресурсами.

У свою чергу, фізичні і юридичні особи здійснюють право користування за допомогою самостійного господарювання на землі й ефективного використання інших природних ресурсів шляхом витягу з них їх корисних властивостей із метою задоволення економічних, екологічних, культурно-естетичних та інших потреб обумовлених законодавством.

Право розпорядження припускає наявність у власника юридично гарантованої можливості здійснювати дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення або стану приналежних їм на праві власності природних об'єктів, а також на визначення їх юридичної долі.

Держава здійснює зазначене право шляхом визначення правового режиму відповідних природних ресурсів, встановлення загальних основ природокористування, порядку і розмірів плати, розподілу і перерозподілу природних ресурсів, передачі їх у власність і передачі у користування фізичним і юридичним особам.

Органи місцевого самоврядування, поряд із розподілом і перерозподілом природних ресурсів, здійснюють визначення середнього розміру земельних ділянок та інших природних ресурсів, що підлягають передачі у власність юридичним і фізичним особам, а також здійснюють надання у користування зазначених природних ресурсів, здійснюють їхню відчуженість на користь інших осіб, відповідно до умов чинного законодавства.

Фізичні і юридичні особи здійснюють право розпорядження природними ресурсами шляхом самостійного їх використання відповідно до їх цільового призначення, а також володіють особливим правом надання приналежних їм природних ресурсів у користування і відчуженість іншим особам на договірних засадах.