17. .”Нова наукова історія” у Великій Британії.

18..”Усна історія” у Великій Британії. Пол Томпсон.

Значного розвитку набула "усна історія ", яка апелювала до історичної пам'яті. Вона з'явилася у Великій Британії після 1968 р. в результат зацікавлення дослідників історією "простих людей". Молоді історики лівої орієнтації з "Історичної робітні" Оксфорда почали збирати свідчення учасників історичних подій недавнього минулого, які пізніше систематизували і опрацьовували. Згодом інтерес поширився на різні соціальні групи і спільноти, заторкнув не тільки минулі події, а й історичну пам'ять, повсякденне життя. Завдяки праці добровольців з любителів і фахівців доволі швидко були створені великі архіви усної історії в Національній бібліотеці Лондона й університеті Ессекса.

Ініціатором інституціоналізації і теоретиком усної історії у Великій Британії став Пол Томпсон, який створив Товариство усної історії та часопис "Усна історія". У книжці "Голос минулого: усна історія" (1978) він намагався довести, що матеріали усної історії, одержані шляхом опитування (інтерв'ю) безпосередніх учасників подій, містять менше суб'єктивізму, ніж праці істориків, засновані па "писаних" джерелах. Проте надто оптимістичні оцінки матеріалів усної історії згодом були піддані критиці, в той час як згромаджені в процесі роботи документальні свідчення послугували й слугують доброю підставою для вивчення індивідуальної та колективної свідомості різних соціальних середовищ. У 1975 р. П. Томпсон опублікував працю "Едвардіанці. Перетворення британського суспільства", яка базувалася на понад 400 інтерв'ю з особами, котрі народилися до 1906 р. Аналіз інтерв'ю повинен був допомогти реконструювати стан і зміни британського суспільства на поч. XX ст., але замість цього автор одержав цікавий зріз соціальної свідомості цього суспільства.

У 80-ті роки історики "Групи народної пам'яті'" бірмінгемського Центру сучасних культурних студій (Р. Джонсон, Г. Доусон, Б. Вест, Д. Гард, II. Райт) запропонували нову модель усної історії дослідження взаємодії індивідуальної і колективної пам'яті ("Роблячи історію", 1982). Вони показали результат такої взаємодії на прикладі пам'яті британців про Другу світову війну. Внаслідок тривалих дискусій з приводу різних підходів до усної історії скристалізувалася спільна позиція стосовно того, що кожна історія - і усна, і писана - нерозривно пов'язана з переплетінням об'єктивних і суб'єктивних джерел, які відображалися в історичній пам'яті. Метафори індивідуальної пам'яті неминуче творять міфи — фунда-ментальні компоненти людської свідомості. Розкриття цих міфів і стереотипів є головним завданням істориків.

19. Наукова творчість Нормана Дейвіса.

Норман Девіс (8 червня 1939 Болтон, Ланкашир) - британський історик.

Навчався в коледжі Святої Магдалини в Оксфорді, потім в аспірантурі Ягеллонського університету , де займався дослідженням радянсько-польської війни. З 1971 викладав польську історію в Лондонському університеті . У 1981 році вийшла його книга «God's Playground» («Боже ігрище») про історію Польщі, а в 1984 році - книга «Heart of Europe» («Серце Європи») про роль польської історії в її теперішньому.

Деякі історики звинувачували Девіса в «полонофільстві» в описі польсько-німецьких, польсько-російських і польсько-єврейських конфліктів. Особливо гострій критиці він піддавався з боку єврейських істориків Люсі Давидович і Абрахама Блумберга. Ймовірно, це було однією з причин, по якій Девісу в 1986 році відмовили в постійній професорській ставці в Стенфордському університеті . Девіс подав до суду за порушення контракту, але суд вирішив, що у нього немає юрисдикції у вирішенні академічних суперечок.

У 1990-х роках Девіс написав дві свої великі книги. У них, зокрема з історії Європи (1996) та Британських островів (1999) намагається показати важливість європейської «периферії». У праці «Острови» («англ. The Isles») розвінчує міф про «британську національність», позитивно оцінює можливу незалежність Шотландії та Уельсу.

2004 року міжнародна спільнота з зацікавленням сприйняла його книгу «Повстання 44-го року», яка описує Варшавське повстання.

Отримав численні нагороди й титули, в тому числі почесний докторський ступінь Люблінського і Ґданського університетів, членство в Польській Академії Наук та в англ. Academia Scientarium і англ. Artium Europea, членство в Британській Академії та Королівському історичному товаристві. Він також почесний громадянин міст Любліна й Кракова.