13. Громадянське суспільство і держава

Якщо держава виникла усього лише шість тисячоліть тому і в глобальному плані являє собою порівняно молоде утворення, то суспільство нараховує вже понад півтора мільйони років, а за деякими теоріями і набагато більше. Разом з тим, громадянське суспільство порівняно нове явище суспільства, що відбиває якісно інший стан, обумовлений правовим статусом людини і її соціальних зв'язків у сучасному демократичному світі, інший характер відносин між суспільством і державою.

Уперше цей термін використаний Аристотелем, що мав на увазі під громадянським суспільством співтовариства вільних і рівних громадян, пов'язаних між собою певною формою політичного устрою. Основою громадянського суспільства він називав приватну власність, що сприяє тому, що громадянин стає незалежним і діяльним. Пізніше Цицерон, обґрунтовуючи правову рівність людей, писав: «...закон є сполучна ланка громадянського суспільства, а право, встановлене законом, однакове для усіх”. Джон Локк стверджував, що основу громадянського суспільства складає приватна власність, що є священною і недоторканною.

Однак сам термін «громадянське суспільство» став стійко вживатися лише з ХVIII в. До цього наукова думка ним практично не користувалася, тому що держава і суспільство розглядались як єдине ціле, оскільки держава виступала як форма організації суспільства. Знадобився час, щоб теоретики побачили поділяючі їх грані.

Під громадянським суспільством стали розуміти особливу сферу відносин, головним чином майнових, ринкових, сімейних, моральних, котрі повинні знаходитися у відомій незалежності від держави. У цьому значенні громадянське суспільство тлумачилося і як цивільне, приватне, особисте, тобто таке, у якому крім офіційних інститутів існує непідконтрольний їм уклад життя - область реалізації інтересів окремих індивідів і їхніх об'єднань. Мова йшла про невтручання влади в “громадянські справи” особистості, приватне життя людей. Малося на увазі відособлене соціальне середовище вільного підприємництва, ініціативи, підприємливості, де держава повинна була виконувати роль “нічного сторожа”, ”арбітра”.

Значний внесок у формування уявлень про громадянське суспільство вніс Г.Гегель. У його роботі «Філософія права» громадянське суспільство визначається як зв'язок (спілкування) осіб через систему потреб і поділ праці, правосуддя (правові установи і правопорядок/. За Гегелем, громадянське суспільство — це насамперед система потреб, заснована на приватній власності, а також релігія, родина, стани, державний устрій, право, мораль, обов’язок, культура, освіта, закони і взаємні юридичні зв'язки, що випливають з них, суб'єктів, суспільство, в якому сполучаються приватні і загальні інтереси. Головним елементом у вченні Гегеля про громадянське суспільство виступає людина - її роль, функції, становище. «У громадянському суспільстві, - пише Г. Гегель, - кожний для себе - ціль, всі інші для нього ніщо. Але без співвідношення з іншими він не може досягти всього обсягу своїх цілей».

Уявлення про громадянське суспільство як про систему зв'язків індивідів через економічні, правові й інші відносини одержали відображення й у працях К. Маркса та Ф. Енгельса.

Таким чином, питання про громадянське суспільство було історично поставлене як питання про найбільш розумний і доцільний устрій людського буття. В усіх пропонованих концепціях чітко домінував головний лейтмотив — власність і відмова держави від претензій на роль єдиного організатора і координатора громадського життя, від прагнення тримати у своїх руках усі соціальні нитки і зв'язки.

Громадянське суспільство - відносно незалежна від держави галузь життєдіяльності людей, сфера суспільних відносин (в першу чергу власності), у які вступають вільні, рівноправні індивіди, а також різні форми їх об'єднань, що переслідують свої приватні цілі й інтереси.

У соціальній системі громадянське суспільство є керованою, а держава як організація влади керуючою підсистемою (системою). Однак, громадянське суспільство одночасно функціонує як саморегулююча система, зокрема, визначає формування керуючої системи (держави) і задає параметри державного управління. При авторитаризмі державна влада не сприймає сигнали зворотного зв'язку, що виходять від суспільства як керованої системи. В умовах тоталітарного правління відбувається політизація всіх сфер громадського життя, одержавлення суспільних відносин, згортання демократії і поглинання громадянського суспільства владою.

Створення громадянського суспільства припускає вивільнення приватного життя, родини, бізнесу з-під влади держави. При цьому людина знаходить волю віросповідання; повсякденне життя виходить з-під політичної опіки; індивідуальний інтерес, особливо в питаннях приватної власності і комерційної діяльності, одержує підтримку закону. Наявність зрілого громадянського суспільства означає дотримання невід'ємних природних прав людини. Центральним стає питання про відношення «суверенної держави» до «суверенного народу», що представляли легітимну основу державної влади. Система стримань і противаг, закріплена в конституційному праві, забезпечує баланс між галузями влади, між суспільством і державою, свободою і відповідальністю, силою і правом. Держава не просто виганяється з приватного життя, економіки, духовного життя, а навпаки, ставиться суспільством під свій контроль, що здійснюється, зокрема у питанні здатності влади забезпечити безпеку цих сфер і їхню свободу, припинити навіть за допомогою легітимного насильства будь-які домагання, вчинити на них тиск з боку також недержавних структур, наприклад, кримінальних, монополій і ін. Держава повинна відмовитися від тотального контролю і відповідальності за рішення всіх проблем, переключити свою увагу на ті галузі, де вона дійсно необхідна і де зобов'язана чітко виконувати свої споконвічні функції: охорону правопорядку, оборону, законотворчість, судочинство, захист прав особистості, зовнішню політику й ін. Сама діяльність держави повинна протікати в демократичних правових формах, носити конструктивний характер, спрямовуватися на всілякий захист прав людини, інших гуманістичних цінностей. Повинно бути по можливості ліберальне законодавство, м'які способи правового регулювання. Особливу роль покликано відігравати приватне право, що створюється і реалізується значною мірою без участі держави і служить «візитною карткою» громадянського суспільства.

У сучасних доктринах виділяється ряд ознак, без яких суспільство не може бути названо хорошим. Поняття «хороше суспільство» (Gооd сосіеtу) базується на ідеї громадянського суспільства і розширює його межі. До невід'ємних рис такого суспільства належать: свобода і права людини, здатність людини бути відповідальною у свободі, прагнути не тільки до негативної свободи - свободи «від» (примусу, залежності), але і до позитивної свободи - свободи «для» «самореалізації, самоздійснення своїх планів, постановки соціальних цілей і ін.); досяжність мінімуму соціальних і природних благ; наявність соціального порядку. При цьому ставиться питання про те, що не тільки держава береться під контроль суспільства, але і багатство країни, корпорації й ін.

Громадянське суспільство - це складне соціальне утворення, що має певну структуру й інститути.

Структурними елементами громадянського суспільства є:

1) чоловік, вільний і рівний у невідчужуваних, природжених правах з іншими людьми;

2) недержавні об'єднання людей (господарські суспільства, кооперативи, політичні партії, громадські організації, релігійні організації й ін.);

3) суспільні відносини недержавного змісту, у котрі вступають люди і різні форми їх об'єднань, причому ці відносини носять партнерський, горизонтальний, а не вертикальний характер.

Інститутами громадянського суспільства, що забезпечують умови для самореалізації окремих індивідів і колективів є: власність; вільне підприємництво; екологічна безпека; родина; охорона здоров'я; церква; освіта; культура; мистецтво; засоби масової інформації й інші неполітичні галузі життєдіяльності суспільства.

Утручання держави в життя громадянського суспільства повинно бути мінімальним, розумним з погляду самого громадянського суспільства і виявлятися тільки в рамках необхідності. Таке співвідношення держави і громадянського суспільства можливо тільки в правовій державі. Правова держава - юридична форма існування громадянського суспільства. Громадянське суспільство - неполітичний зміст правової держави.