6. Функції держави

Функції держави - головні напрямки її діяльності, що виражають сутність і призначення держави.

Функції держави встановлюються залежно від основних завдань, що стоять перед державою на тому чи іншому етапі її розвитку і являють собою засіб реалізації цих завдань. Зміст завдань держави визначається різними внутрішніми і зовнішніми факторами. Так, явища в економічному житті країни вимагають концентрації зусиль держави, усіх її органів на рішенні економічних завдань. Ріст злочинності змушує державу своєчасно починати серйозні практичні дії з посилення боротьби з нею, виявлення й усунення причин і умов, що її породжують. Погроза зовнішньої агресії мобілізує державний механізм на підготовку населення країни до її відбиття.

Функції держави прийнято класифікувати за різними підставами. За соціальним значенням державної діяльності виділяють основні функції, що безпосередньо характеризують соціальну сутність держави і неосновні — що не розкривають соціальної сутності держави. За територіальною спрямованістю виділяють внутрішні і зовнішні функції. За сферами громадського життя виділяють гуманітарні /соціальні/ і політичні функції. За часом дії розрізняються постійні та тимчасові функції.

Функції держави не є чимось раз і назавжди даним, застиглим і незмінним. З часом можуть відмирати одні функції, змінювати зміст інші, з'являтися треті. Так, при характеристиці соціалістичної держави виділялися наступні внутрішні функції (тобто такі, здійснення яких відбувалося усередині країни): господарсько-організаторська, культурно-виховна, регулювання міри праці і міри споживання, соціального обслуговування населення, правоохоронна, природоохоронна. Вказувалося і на те, що до початку 30—х років існувала функція придушення опору експлуататорських класів, що надалі відмерла в зв'язку з ліквідацією цих класів. Активне вторгнення людини в навколишнє природне середовище обумовило появу природоохоронної функції. До зовнішніх функцій соціалістичної держави (тобто таких, здійснення яких пов'язане з діяльністю держави на міжнародній арені відносили: підтримку миру, оборону країни, співробітництво з іншими соціалістичними країнами, допомогу країнам, що розвиваються, зовнішні зносини з капіталістичними країнами.

У навчальній літературі з теорії держави і права найчастіше аналізувалися внутрішні і зовнішні функції держави. Однак, розподіл функцій на внутрішні і зовнішні багато в чому є умовним. Адже діяльність держави усередині країни — у сферах економіки, політики й інших залежить, а нерідко й у значній мірі від зовнішніх умов, від зовнішньоекономічних і культурних зв'язків. І, навпаки, ступінь обороноздатності країни, рівень її відносин з іншими країнами багато в чому пов'язані з розвитком економіки й інших внутрішніх факторів. Крім того, такий підхід значною мірою відбиває ідеологію «залізної завіси», розколу світу на дві ворогуючі системи.

Більш важливою уявляється класифікація функцій держави за сферами громадського життя, в яких вони здійснюються. Виходячи з цього, можна виділити наступні функції:

економічні (забезпечення нормального функціонування і розвитку економіки, організація суспільних робіт, планування виробництва, організація зовнішньоекономічних зв'язків та ін.);

політичні (забезпечення державної і суспільної безпеки і національної згоди, охорона суверенітету держави й ін.);

соціальні (охорона прав і свобод громадян, здійснення заходів для задоволення соціальних потреб людей, підтримки необхідного рівня життя населення, забезпечення належних умов праці, його оплати і т.д./;

культурні (організація освіти, підтримка науки, культури і т.д.) ;

природоохоронні (охорона природи та раціональне використання природних ресурсів).

7. Форма держави та її структура. 8. Форма державного правління. 9. Форма державного устрою. 10. Державний режим.

Форма держави — це спосіб (порядок) організації та здійснення державної влади.

Форма держави — складне суспільне явище, що включає в себе три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і державний режим.

Форма державного правління — організація верховної державної влади, що характеризується її джерелом і принципами взаємовідносин органів влади між собою і з населенням.

За формою правління всі держави поділяються на монархії та республіки.

Монархія — це така форма правління, за якої верховна влада здійснюється однією особою царюючої династії і, зазвичай, успадковується її представниками.

Основними ознаками класичної монархії є: існування одноособового глави держави, який користується своєю владою довічно; спадкоємний порядок наступності верховної влади; відсутність юридичної відповідальності в монарха.

Різновидами монархії виступають абсолютна монархія і конституційна монархія. Остання поділяється на парламентарну і дуалістичну.

В абсолютній монархії влада монарха нічим не обмежена і цілком належить монарху. У конституційній монархії влада монарха обмежена представницьким органом. Завзвичай це обмеження визначається конституцією. В даний час лише окремі монархії є абсолютними, напр., Саудівська Аравія.

Парламентарна монархія характеризується наступними основними ознаками: уряд формується з представників певної партії /партій/ голосів, що одержали більшість на виборах у парламент; у законодавчій, виконавчій і судовій сферах влада монарха фактично відсутня, є символічною; уряд несе відповідальність не перед монархом, а перед парламентом. Більшість сучасних монархій є саме парламентарними монархіями, напр., Великобританія, Норвегії, Японія.

При дуалістичній монархії державна влада носить двоїстий характер. Юридично і фактично вона розділена між урядом, що формується монархом і парламентом. Уряд формується незалежно від партійного складу в парламенті і не відповідальний перед ним. Монарху належить право абсолютного вето, тобто без його затвердження закон у силу не вступає, а головне - він може розпускати парламент. Дуалістичні монархії характерні в основному для минулого століття (напр., Пруссія, Австрія). Проте, і зараз така форма правління використовується в ряді країн, напр., у Йорданії і Марокко.

У сучасному світі виділяють і такі форми монархій, як теократичні (глава держави є одночасно главою церкви, напр., Ватикан); виборні (монарх обирається тими чи іншими суб'єктами, напр., Малайзія); формальні (держава лише за формою вважається монархією, напр., Канада чи Австралія).

Республіка — це така форма правління, за якої верховна державна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний строк.

Найважливішими ознаками республіканської форми правління є:

виборність на певний строк глави держави й інших верховних органів державної влади; здійснення державної влади не за власним правом, а за дорученням народу.

Різновидами республіки виступають: парламентарна республіка, президентська республіка, напівпрезидентська (змішана) республіка.

Головна ознака парламентарної республіки - політична відповідальність уряду перед парламентом. Глава держави в подібних республіках, зазвичай, обирається парламентом. Парламентарними республіками в даний час є ФРН, Італія й ін.

У президентській республіці і законодавча, і виконавча влада одержують свій мандат безпосередньо від народу. Главою виконавчої влади є президент, який суміщає цю функцію з функцією глави держави. Уряду як колегіального органу зазвичай немає, міністри кожен окремо призначаються президентом і підпорядковані йому. Формальною ознакою є відсутність посади прем'єр-міністра. Головна ознака президентської республіки полягає у відсутності відповідальності виконавчої влади перед парламентом за проведену політику. Приклад президентської республіки - США.

Напівпрезидентська республіка сполучає у собі ознаки і напівпрезидентської, і парламентарної республіки. Але сполучення це буває різним. Така форма правління має місце у Франції, Португалії, Росії, Україні й ін.

Форма державного устрою - це територіальна організація державної влади, що виражається в характері взаємин між державою і складовими її частинами, між центральними і місцевими органами державної влади.

Форма державного устрою характеризує державу з погляду розподілу державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях, їхнього поділу між складовими частинами держави, тобто показує, як влаштована територія даної держави, з яких частин вона складається, яке їхнє правове становище.

За формою державного устрою всі держави можна поділити на унітарні та федеративні.

Унітарна держава — це проста, єдина держава, що не має у своєму складі інших державних утворень на правах її членів. Територія унітарної держави безпосередньо поділяється на адміністративно-територіальні одиниці: області, округи, райони і т.п. Прикладом унітарних держав можуть служити Японія, Франція, Естонія. У таких державах є одна конституція, один вищий представницький орган державної влади, один уряд і т.д. В окремих випадках до складу унітарної держави можуть входити одна чи декілька територіальних одиниць, що користуються особливим статусом автономних державних утворень (напр., Великобританія, Грузія).

Федеративна держава — це складна союзна держава, що виникла, як правило, в результаті об'єднання ряду держав чи державних утворень - членів федерації. Кожна федерація має своєрідність. Разом з тим можна виділити загальні риси, що характерні для усіх федеративних держав. Територія федерації складається з територій її окремих суб'єктів: штатів, кантонів, земель, республік, які у свою чергу мають власний адміністративно-територіальний розподіл. На відміну від унітарної держави федерація має дві системи вищих органів влади - федеральні органи і відповідні органи влади членів федерації, два види правових актів - федеральні і правові акти суб'єктів федерації. У більшості федерацій існує єдине союзне громадянство і громадянство суб'єктів федерації. До федеративних держав належать Російська Федерація, США, ФРН та ін.

При характеристиці державного устрою згадують також і різні форми міждержавних об'єднань (конфедерацію, співдружність, співтовариство).

Конфедерація - це об'єднання держав, створене для виконання певних завдань. На відміну від федерації, конфедерація не має своїх загальних законодавчих, виконавчих і судових органів; не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету й ін. Суверенні держави, що утворили конфедерацію, залишаються суб'єктами міжнародного спілкування, здійснюють владу самостійно, встановлюють власну конституцію і поточне законодавство. Конфедерація недовговічне утворення. Після досягнення спільних для суб'єктів конфедерації цілей, вони перетворюються на федеративні держави чи розпадаються. Напр., США (1781 – 1787), Германський Союз (1815—1867).

Ще більш аморфним об'єднанням є співдружність. Співдружність - це об'єднання держав, що характеризуються наявністю спільних ознак, певною мірою однорідності, що може виявлятися в питаннях економіки, права, мови й ін. В основі співдружності, як і при конфедерації, можуть лежати міждержавний договір, статут, інші юридичні акти. У співдружності можуть створюватися і наддержавні органи. Але, швидше всього, не для управління, а для координації дій держав. Прикладом співдружності є Британська співдружність націй і СНД (Співдружність Незалежних Держав).

Співтовариство - це об'єднання держав, утворене з метою вирівнювання економічного і науково-технічного потенціалу суб'єктів, що входять у нього, поєднання їх зусиль для досягнення глобальних цілей, спрощення митних , візових та інших бар'єрів, аж до їхнього скасування. Прикладом співтовариства є Європейський Союз.

Державний режим - сукупність прийомів і методів здійснення державної влади.

Державний режим — найважливіша складова частина політичного режиму. Політичний режим - поняття більш широке, оскільки воно містить у собі не тільки методи державного володарювання, але і характерні способи діяльності недержавних організацій (партій, профспілок і ін.). Державний режим - найбільш суттєвий елемент форми держави, що визначає становище людини в суспільстві. Він характеризує державу з погляду її демократизму чи антидемократизму. У зв'язку з цим виділяють демократичні й антидемократичні державні режими.

Ідеальних демократичних форм державного режиму в реальній дійсності не існує. У тій чи іншій конкретній державі присутні різні за своїм змістом методи державного володарювання. Однак можна виділити найбільш загальні риси того чи іншого різновиду державного режиму.

Антидемократичні режими характеризуються наступними ознаками:

придушенням особистості, обмеженням її прав;

повним контролем держави над усіма сферами громадського життя: економікою, політикою, ідеологією, соціальним, культурним і національним будівництвом;

диктатурою однієї партії;

одержавленням усіх громадських організацій;

застосуванням до інакомислячих твердих репресивних заходів;

приматом держави над правом;

мілітаризацією громадського життя;

ігноруванням інтересів національних меншин;

запереченням релігійного світогляду або перевагою однієї з релігій при забороні і придушенні інших релігійних течій.

Демократичні режими характеризуються такими методами здійснення державної влади, що реально забезпечують вільний розвиток особистості, захищеність її законних прав та інтересів. Конкретно режим демократичної держави виражається в наступному:

свободі особи в сфері економічної діяльності, що складає основу матеріального благополуччя суспільства;

реальній гарантованості особистих прав і свобод громадянина, можливості виражати власну думку про політику держави, активно брати участь у різних об'єднаннях громадян;

ефективних механізмах прямого впливу громадян на характер державної влади через вибори й інші форми народовладдя;

захисті особистості від сваволі;

врахуванні інтересів як більшості, так і меншостей;

подоланні виникаючих соціальних протиріч шляхом пошуку компромісу, згоди;

плюралізмом у всіх сферах громадського життя;

легалізації діючих опозиційних партій:

пануванні права, верховенстві закону;

приматі громадянського суспільства над державою.