5.Типологія держави (формаційний і цивілізаційний підхід)

Розмаїтість держав, що існували в історії людства раніше і мають місце в даний час, вимагають їх певної впорядкованості, класифікації за загальними і особливими ознаками. Найважливішою класифікацією держав є їхній поділ і об'єднання за типами, тобто сукупністю найбільш істотних ознак, що характеризують соціальну сутність і призначення держави.

Найбільш загальним критерієм типології держави донедавна виступала суспільно-економічна формація. Вона являє собою історичний тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва (системі продуктивних сил і виробничих відносин) і виступає як найважливіша сходинка поступального розвитку людства. Рівень розвитку продуктивних сил визначає матеріально-технічну базу суспільства, а виробничі відносини, що складаються на однотипній формі власності на засоби виробництва, складають економічний базис суспільства, якому відповідають певні політичні, державно-правові й інші суспільні відносини (надбудовні явища).

З погляду марксистської теорії вся історія людства являє собою послідовну зміну (від нижчих типів до вищого) суспільно-економічних формацій. Усього виділяють п'ять суспільно-економічних формацій (типів суспільного ладу): первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну (буржуазну) і комуністичну. Остання поділяється на два підвиди — соціалістичну і власне комуністичну. Типологія держави з погляду формаційного підходу спирається на типологію суспільства.

Відповідно до формаційного підходу в процесі зміни суспільно-економічних формацій у результаті соціальних революцій з об'єктивною необхідністю відбувається перехід від одного історичного типу держави до іншого, більш високого. Всього виділяється чотири типи держави: рабовласницький, феодальний, буржуазний соціалістичний. (Марксистська теорія виходить з того, що держава — це класове явище і тому її не може бути в безкласових суспільствах первіснообщинному та комуністичному).

Рабовласницький, історично перший тип держави, являє собою організацію пануючого класу в рабовласницькому суспільстві. Найбільш характерною особливістю такого суспільства і держави було рабовласництво, тобто наявність приватної власності на такий засіб виробництва, як раб. Найважливіша функція такої держави — захист власності рабовласників на засоби виробництва, у тому числі і на рабів. Членами держави визнавалася меншість населення — насамперед рабовласники і деякі представники інших шарів (селяни, ремісники, торгові люди).

Феодальний тип держави заснований на сільськогосподарському виробництві, при якому селянин визнається членом держави, але не має права власності на землю, хоча і володіє деякими засобами виробництва (будинком, спорудами, інвентарем). Феодальна держава поєднує всіх членів суспільства, але вони не рівні за своїм соціальним статусом і поділяються на стани; у цьому суспільстві існує кріпосництво.

Буржуазний тип держави функціонує на базі виробничих відносин, заснованих на капіталістичній приватній власності на засоби виробництва та юридичній незалежності робітників від власників засобів виробництва.

Соціалістичний тип держави базується на суспільній власності на засоби виробництва і припускає співробітництво вільних від експлуатації людей. Соціалістична держава, за уявленнями марксистсько-ленінської науки, виражає інтереси трудового народу, забезпечує захист і розвиток соціалістичного суспільства і в міру стирання класових розбіжностей між різними шарами суспільства поступово повинна скорочувати сферу свого впливу на соціальне життя і з ліквідацією розподілу суспільства на класи в остаточному підсумку повинна зникнути.

Іншим основним сучасним підходом у типології держави є цивілізаційний підхід, що має кілька напрямків.

Англійський історик А. Тойнбі розвив і конкретизував поняття цивілізації, під яким він розумів відносно замкнутий і локальний стан суспільства, що відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших факторів. Уся світова історія, на його думку, нараховує 26 цивілізацій — єгипетську, китайську, західну, православну, арабську, мексиканську, іранську, сірійську й ін., що не зв'язані між собою якими-небудь загальними закономірностями розвитку, а існують подібно гіллям дерева поруч одна з одною.

У своєму розвитку цивілізації проходять кілька етапів. Перший — локальні цивілізації, кожна з якої має свою сукупність взаємозалежних соціальних інститутів, включаючи державу (це, приміром, давньоєгипетська, шумерська, індська, егейська й ін. цивілізації). Другий етап — особливі цивілізації (індійська, китайська, західноєвропейська, східноєвропейська, ісламська й ін.). Третій етап — сучасна цивілізація з властивою для неї державністю, що у даний час тільки складається і для якої характерне спільне існування традиційних і сучасних соціально-політичних структур.

В даний час у цивілізаційному підході переважає так званий «технологічний» напрямок, відповідно до якого тип держави пов'язується з тією сходинкою (стадією) науково-технічного прогресу і життєвого рівня населення, обумовленого споживанням і наданням послуг, якій відповідає дана держава.