18. Функції права

Під функціями права розуміються основні напрямки впливу права на громадське життя. Функції права виражають найбільш істотні, головні риси права, його соціальне призначення.

Залежно від того, які соціальні завдання вони вирішують, функції права поділяються на види. Основними функціями права є регулятивна й охоронна функція.

Сутність регулятивної функції права полягає в тому, що за допомогою права здійснюється впорядкування суспільних відносин, їхня чітка організація, функціонування і розвиток відповідно до потреб громадського життя.

Сутність охоронної функції права полягає в тому, що за допомогою права здійснюється охорона регульованих суспільних відносин від різного роду зазіхань з боку правопорушників. Охоронний вплив права виражається :

1. У визначенні заборон на здійснення протиправних діянь. 2. У встановленні юридичних санкцій за здійснення зазначених діянь. 3. У безпосередньому застосуванні юридичних санкцій до осіб, що вчинили правопорушення.

Крім основних функцій виділяють й інші функції права: інформаційну, виховну, політичну, ідеологічну й ін.

19. Поняття та види джерел права

Право, як і держава, виникає з необхідності управління соціальними процесами. Право завжди соціально обумовлено.

Поняття "джерело права" може використовуватися в соціальному (матеріальному) значенні й у юридичному (формальному) значенні.

У соціальному значенні під джерелом права розуміються його філософські основи, соціальні фактори, першопричини права.

Соціальний процес формування права має своїм джерелом суспільні відносини, потреба в регулюванні яких виникає в житті. Ця потреба знаходить своє відображення в політичній, правовій і моральній свідомості людей. Реалізувати цю потребу здатен відповідний орган держави, напр., орган законодавчої влади.

У законодавця виникають погляди, уявлення, створюється думка про те, що певна сукупність соціальних зв'язків, певний варіант поведінки учасників суспільства повинні стати загальнообов'язковим правилом, набути форму загальності, стати законом. Пізнавши цю потребу, законодавчий орган безпосередньо формулює встановлювану правову норму, або санкціонує уже сформовані в житті правила поведінки і, тим самим надає їм якість юридичної норми.

У юридичному значенні під джерелом права розуміються способи закріплення і вираження правових норм.

Лише після офіційного опублікування і набрання чинності норми права набувають загальнообов'язкового значення, а порушники їх приписів можуть притягуватися до юридичної відповідальності. Поки норми права не виражені зовні, вони не існують. Більш того, якщо навіть підготовлені проекти нормативних актів і опубліковані для обговорення, вони ще не набули юридичної чинності і ними не можна керуватися в юридичній практиці. Норма права стане такою після прийняття нормативного акта відповідним правотворчим органом держави в порядку, передбаченому законодавством. Поряд з поняттям «джерело права» вживається поняття «форма права». Багато вчених-юристів розглядають їх як рівнозначні.

Розрізняють такі основні види джерел права: правовий звичай, юридичний прецедент, нормативно-правовий акт, нормативний договір.

Правовий звичай – правило поведінки, що склалося в результаті тривалого повторення людьми певних дій, якому держава надала загальнообов'язкового значення і дотримання якого гарантувало своєю примусовою силою.

Правовий звичай є історично першим джерелом права. Більшість правових звичаїв не фіксується в правових актах, а мають характер правових аксіом, що приймаються до уваги учасниками правових відносин (напр. правило «Один свідок – не свідок»). Але вони можуть бути окреслені в самому загальному виді й у законі. Напр., ч.4, ст.13 ЦК України встановлює, що при здійсненні цивільних прав особа повинна дотримуватися «моральних принципів суспільства».

Юридичний прецедент - це судове чи адміністративне рішення по конкретній юридичній справі, якому держава надає загальнообов'язкового значення.

Суть юридичного прецеденту полягає в тому, що прийняте раніше рішення державного органу (судового чи адміністративного, тобто органу виконавчої влади) у конкретній справі має силу правової норми, тобто загального правила і при наступному вирішенні подібних справ. Прецедентна форма права широко використовується в Англії, США, ряді інших країн. Фактично в цих країнах суди не тільки застосовують, але і створюють право.

Нормативно-правовий акт - це прийнятий у встановленому порядку компетентним органом держави документ, що містить норми права.

Нормативно-правовий акт є основним джерелом права в Україні. До нормативно-правових актів належать закони і підзаконні акти. Слід підкреслити, що не будь-який державно-правовий акт може бути джерелом права, а тільки той, котрий містить норми поведінки, загальні правила. Напр., укази Президента України про присвоєння різних почесних звань конкретним діячам науки, мистецтва і т.д. не є джерелами права, хоча наявний їхній державно-правовий характер. Вони не можуть виступати джерелами права, тому що не містять яких-небудь загальних правил, тобто юридичних норм. Такі акти, що вирішують індивідуальні, конкретні справи іменуються індивідуальними актами.

Нормативний договір - це укладений у встановленій формі документ, у якому виражається погоджена воля декількох (двох і більше) суб'єктів з приводу встановлення, зміни чи припинення їх прав і обов'язків, здійснення або стримування від здійснення юридичних дій.

Прикладом нормативного договору як джерела права є Конституційний договір 1995 р. між Президентом України і Верховною Радою України. Широкого поширення нормативні договори набули в міжнародному праві. Конституція України закріплює, що чинні міжнародно-правові договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства (тобто джерелами права) України.