16. Співвідношення права та моралі.

Між правом і мораллю існує тісний зв'язок. У моралі право отримує моральну опору. Окремі положення моралі безпосередньо закріплені в правових нормах, напр., у Сімейному кодексі України встановлений обов'язок батьків, піклуватися про виховання дітей. І право, і мораль орієнтується на справедливість як на міру і критерій своїх норм. Основним призначенням і права, і моралі є регулювання суспільних відносин.

Однак, між правом і мораллю існують й істотні розбіжності:

1. Норми моралі складаються в суспільстві, виходячи з пануючих у ньому уявлень про добро і зло, справедливість і несправедливість, обов’язок, честь та інші моральні категорії. Норми права встановлюються державою, виходячи з об'єктивних потреб у врегулюванні тих чи інших відносин.

2. Мораль існує і діє як зведення неписаних правил, у формі різних повчань, тобто зовні, у писемній формі, як правило, не виражена. Право має зовнішню форму свого вираження і закріплюється в писемній формі в законах, указах та інших джерелах.

3. Мораль формулює свої вимоги в абстрактно-загальній формі /"не вбий", "не вкради" і ін./. Правові приписи повинні носити ясний, точний, недвозначний характер.

4. Норми моралі пропонують ідеал людської поведінки, моральну мету, до якої повинна прагнути кожна людина. Мораль ніби відривається від реалій життя, часто вимагаючи зневаги особистих, егоїстичних інтересів. Право не може відриватися від життя, від її реальних умов, насамперед економічних і культурних. Воно саме стоїть на варті особистих егоїстичних інтересів.

5. У кожній країні існує загальна і єдина система права, котрій повинно підпорядковуватися все населення. Моральні вимоги не складають такої загальної та єдиної системи.

6. Зміна норм моралі відбувається поступово, еволюційним шляхом, у зв'язку зі зміною уявлень про ті чи інші явища громадського життя. Зміна норм права відбувається одномоментно, у зв'язку з рішенням компетентного органа держави про їхню зміну чи скасування.

7. Порушення норм права являє собою правопорушення і тягне юридичну відповідальність, пов'язану з застосуванням примусових заходів. Порушення норм моралі являє собою аморальну провину і тягне моральну відповідальність, що виражається в суспільному осуді особи, яка здійснила цю провину.

17. Об'єктивне та суб'єктивне право

У юридичній науці та на практиці поняття "право" використовується в двох значеннях: по-перше, як об'єктивне право чи право в об'єктивному значенні, по-друге, як суб'єктивне право чи право в суб'єктивному значенні.

Об'єктивне право - сукупність загальнообов'язкових правил поведінки, виражених у системі нормативно-правових актів.

Суб'єктивне право - приналежна конкретному суб'єкту можливість самостійно в рамках закону (закріпляючого норми об'єктивного права) вибирати вид і міру власної поведінки.

У кожних правовідносинах суб'єктивному праву однієї особи відповідає юридичний обов'язок іншої особи. Якщо суб'єктивне право являє собою міру можливої поведінки суб'єкта, то юридичний обов'язок являє собою міру належної поведінки суб'єкта.

Юридичний обов'язок - встановлена законом (закріпляючим норми об'єктивного права) і забезпечувана державою, належна /необхідна/ поведінка суб'єкта правовідносин.