Тема: 2.1. Суспільне виробництво. План.

1. Структура св. Суспільний продукт.

2. Економічні потреби

3.Закон зростання потреб

-1-

Як ми визначили в попередній темі, об’єктом політекономії є економічні відносини на всіх рівнях. Тому в другій темі ми повинні підкреслити ключові загальні моменти існування і розвитку економічних систем.

Стрижнем економічної дійсності є виробнича діяльність, або виробництво. Виробництво - широка система дій , яка створює:

• матеріальні й духовні блага, необхідні для існування людини;

• інші умови відтворення життя людей, зокрема виробничі відносини.

Треба відрізняти виробництво і працю. Праця - цілеспрямована діяльність людей щодо створення необхідних благ за допомогою інших чинників. Але особливий вплив на виготовлення блага має природа, що найбільш помітно у сільському господарстві, наприклад, вегетація рослин. Таким чином, спільна взаємодія людської праці й природних чинників створює безпосередній виробничий процес. На цей випадок доречна цитата англійського економіста 17 ст. Уїльяма Петті: “Праця є батьком багатства, а земля його матір'ю”.

Виробництво має двоїстий характер.

По-перше, йдеться про створення благ для подальшого споживання.

По-друге, мається на увазі створення вартості для можнаго подальшого обміну.

Виробництво як безперервний процес, який постійно повторюється, має назву відтворення.

У політекономії розрізняють виробництво у вузькому й широкому значенні.

Вузьке значення ставиться для безпосереднього створення благ.

Широке значення складається з чотирьох основних фаз:

• безпосередньо виробництво (вузьке значення терміну);

• розподіл;

• обмін;

• споживання.

Виробництво є складним процесом поєднання чинників(факторів):

• особистий чинник у вигляді людини, яка працює;

• речовий чинник у вигляді засобів виробництва.

Саме процес поєднання слід розглядати за допомогою категорій характер і спосіб поєднання.

Характер поєднання пов’язаний зі соціально-економічним аспектом виробничих відносин, насамперед з відносинами власності.

Спосіб поєднання описує організаційно-економічні особливості відносин, наприклад, комбінацію взаємодій особистого і речового чинників.

Треба підкреслити, що в політекономії популярна так звана теорія факторів виробництва, за якою визначають такі основні рівноправні чинники:

• наймана праця з винагородою (ціною) у вигляді зарплати;

• капітал з винагородою у вигляді відсотку;

• земля ті інші природні ресурси з винагородою у вигляді ренти;

• підприємництво (підприємницькі здібності) з ціною у вигляді прибутку.

Розвиток суспільного виробництва ґрунтується на прогресі науки й техніки.

Наука – специфічний вид людської діяльності, який виробляє нові знання.

Техніка – сукупність засобів виробництва, що використовуються у виробництві.

Технологія – особливий процес поєднання усіх факторів з метою досягнення конкретного кінцевого результату.

Науково-технічний прогрес – безперервний процес розвитку науки, техніки й технологій.

Науково-технічна революція (НТР) – якісний стрибок у розвитку знань і технологій. Останній етап НТР пов’язують з початком комп’ютерної ери.

Новий етап НТР обумовив революційні зрушення у змісті й характері праці.

Зміст праці обумовлюється безпосереднім впливом продуктивних сил. Ключовими категоріями, які описують зміст праці, є :

• продуктивність (продуктивна сила) як результативність діяльності конкретного працівника з точки зору виробництва продукту;

• інтенсивність праці як характеристика напругження, зусиль при діяльності;

• якість праці як рівень професійної майстерності робітника;

• складність праці як риса рівня кваліфікації на підставі досвіду, освіти, навичок;

• важкість праці як рівень впливу роботи на стан здоров’я людини;

• озброєність праці як рівень її оснащеності.

Характер праці відображає особливості впливу виробничих відносин на трудову діяльність. Наприклад, історичний аспект дозволяє визначити такі основні етапи розвитку трудової кооперації:

• проста кооперація на підставі ручної праці без її поділу;

• мануфактура , для якої додатково характерний поділ праці;

• фабрична кооперація з поєднанням поділу праці й використання машин і механізмів.

Особливості сучасних змін у характері й змісті праці ви розглянете на семінарських заняттях, зокрема такі категорії, як автоматизація, комп’ютеризація, ергономізація, гуманізація праці та ін.

Будь-яка виробнича діяльність є націленою на кінцевий результат. Тому підсумком виробничої діяльності є зіставлення витрат виробництва та його підсумків.

Ефективність виробництва – це співвідношення результатів і витрат. Як правило, ефективність є відносним показником з чисельником у вигляді кінцевої цифри і зі знаменником у вигляді даної, початкової величини, наприклад, продуктивність (ефективність) праці є підсумком відношення обсягу продукції до середньоспискової чисельності робітників або витрат робочого часу:

Пр = П / Кс; Пр = П : Ч,

де Пр – продуктивність праці, П – обсяг продукції, Кс – середньоспискова кількість робітників, Ч – час роботи, що відпрацьований.

Ефективність основних фондів вимірюється за допомогою показників фондовіддачі (ФВ) й фондоозброєності (ФО):

ФВ = П : Ф; ФО = Ф : Кс,

де П – обсяг продукції, Ф – вартість основних фондів, Кс – середньоспискова кількість робітників.

Ефективність використання сировини й матеріалів вимірюють за допомогою показника матеріалоємності (МЄ):

МЄ = М : П, де

М – вартість матеріалів, П – обсяг продукції.

Існують інші часткові показники економічної ефективності, наприклад, використання інвестицій, власних активів та ін.

Узагальнений показник продуктивності можна надати за формулою:

Ен = НД : Вн,

де Ен – ефективність національної економіки, НД – національний доход країни, Вн – загальнонаціональні витрати.

У практиці міждержавних зіставлень використовують показники валового внутрішнього продукту або валового національного доходу на душу населення.

На відміну від ефективності економічний ефект є абсолютною величиною і являє собою грошову користь від використання більш продуктивних чинників виробництва.

Соціальний ефект полягає у підвищенні соціальних стандартів життя, наприклад, зростанні тривалості життя, доходів на душу населення, рівня освіченості. Зазначені три величини використовує ООН для розрахунку індексу людського розвитку.