Ефективність проведення фр

Про ефективність занять можна судити по зменшенню метеоризму, поліпшенню моторної функції кишечнику, збільшенню рухливості діафрагми, зменшенню задишки, тахікардії, зникненню інфільтрату навколо рани, адаптації сердечно-судинної і дихальної системи до зростаючого фізичного навантаження за даними фізіологічної кривої (пульс, АТ, до і після навантаження, час відновлення цих показників і т.д.).

Через 3 – 4 місяці після грижорозтинання і регулярних занять вдома й у поліклінічних умовах можна виконувати комплекс лікувальної гімнастики, що сприяє зміцненню м'язів че-ревного преса послідовно з вихідного положення лежачи, сидячи і стоячи. З нього кожен хворий вибирає для себе вправи, що відповідають його фізичному стану, дехто може викону-вати їх цілком.

5. Реабілітаційні заходи при пошкодженнях кінцівок

У результаті травм і різних захворювань опорно-рухового апарата у хворих часто розви-ваються важкі функціональні порушення, що призводять до інвалідності. Ці порушення ви-ражаються в зменшенні амплітуди рухів у суглобах, силових можливостей, тонусу мускула-тури, втраті здатності до пересування й виконання ряду побутових рухових навичок, що в ос-таточному підсумку приводити до обмеження або повної втрати працездатності.

Як відомо, загальна інвалідність після травм досягає 25%. Причинами зниження й втрати працездатності є функціональні порушення, що залежать від несвоєчасного й нерегулярного проведення відновного лікування. Певне значення в розвитку стійких функціональних пору-шень, що приводять до інвалідності, має відсутність послідовності в лікуванні хворих. Ліку-вання, яке проведене в поліклініці, часто страждає порушенням принципу комплексності в за-стосуванні засобів відновного лікування. По сучасних поданнях ФР сприяє прискореному й повному клінічному видужанню й відновленню функції опорно-рухового апарата.

Клініко-фізіологічне обґрунтування використання фр при травмах

Як відомо, заняття спортом викликають істотні зміни опорно-рухового апарата. Так, під впливом систематичного використання фізичних вправ:

1. Підсилюється трофічна роль нервової системи, що приводить до поліпшення кровопоста-чання кістки, що у свою чергу веде до збільшення поперечника діафізів трубчастих костей стовщенню компактного шару й місць прикріплення сухожиль.

2. У фізично тренованих людей відзначається гіпертрофія скелетної мускулатури, збільшення сили й швидкості скорочення м'язів, підвищене вмісту в м'язах міоглобіну, глікогену.

3. У тренованої людини в гіпертрофованій скелетній мускулатурі є достатня кількість судин на одиницю площі, тому навіть при досить інтенсивних навантаженнях м'язи одержують необхідну кількість збагаченої киснем крові. У цих умовах процес енергоутворення йде в м’язах без утворення молочної кислоти, а значить без місцевого переокислювання тканин, що дає відчуття “крепатури”.

Близько 80% всіх переломів костей доводиться на ушкодження кінцівок.

Клінічні прояви механізмів лікувальної дії лфк

1. Механізм трофічної дії:

1. Відомо, що велике значення для мозолеутворення має ступінь васкуляризації і життєздат-ності кісткових відламків. Під впливом фізичних вправ поліпшується кровообіг в ділянці уш-кодження, що у свою чергу стимулює регенераторні процеси.

2. Посилення капіляризації працюючих м'язів збільшує поверхню зіткнення між кров'ю й тканинами, полегшує перехід кисню та живильних речовин у клітки, збільшує кількість цирку-люючої крові й зменшує застійні явища.

3. Під впливом ФР запальний ексудат і гематома в області перелому розсмоктуються швидше внаслідок поліпшення крово- і лімфообігу.

Після травми в ділянці перелому внаслідок ушкодження судин, кістки й навколишніх м'яких тканин завжди утворюється виражена гематома.

У перші 4 – 5 днів кров у гематомі залишається в рідкому стані, змішуючись із серозним ексудатом.

До 7-го дня на периферії гематоми з'являються безліч фібробластів, які поступово запов-нюють всю гематому, цей процес приводить до осифікації м'яких тканин. Осифікати слугують причиною болів, контрактур, їх називають "м'язові миші".

4. Використання фізичних вправ сприяє посиленню кровообігу в окісті. Надкісниця ж бере ак-тивну участь в утворенні кісткової мозолі,утворюючи періостальну кісткову мозолю. Ендо-стальна кісткова мозоль, що утворюється за рахунок ендоста, кісткового мозку й гаверсових каналів, формується повільніше й зазвичай слабкіша за періостальну.

5. Під впливом м'язової діяльності поліпшуються обмінні процес у тканинах, а значить і реге-нерація, що відбувається при цьому, за своєю структурою більше відповідає функції органа або тканини. Так, при ушкодженні кісткової тканини утворення кісткової мозолі може відбу-ватися й без застосування ФР. Однак кісткова мозоля, що утворилася, буде пухка, розташуван-ня кісткових елементів у ній не відповідає неушкодженим ділянкам кістки. І лише коли хворий починає ходити, якщо це перелом нижньої кінцівки, відбувається розсмоктування зайвих тка-нинних елементів, кісткова мозоля зменшується в об'ємі, робиться більше компактної, більше відповідає за будовою неушкодженим ділянкам й як би вписується в загальний кістковий малюнок – утворюється так звана вторинна кісткова мозоля. А при комплексному лікуванні переломів з використанням ФР, формування кісткової мозолі відбувається значно швидше.

6. Поліпшення живлення суглобного хряща и утворення синовіальної рідини пов'язані з рит-мічним стисканням його при фізичному навантаженні. Якщо живлення суглобного хряща не-достатнє, а синовіальної рідини буде мало, можуть розвитися вторинні зміни в суглобі: змор-щування й стовщення суглобної сумки, втрата її еластичності, фіброзні зміни суглобного хря-ща, остеопороз. Всі ці зміни викликають порушення функції суглоба.

7. Під впливом м'язової діяльності затримується розвиток атрофії м’язів. М'язові атрофії вик-ликаються ураженням нервів, порушенням циркуляції крові, зниженням процесів асиміляції. Однак при наявності атрофії завжди існують ділянки мало зміненої м'язової тканини (ділянки Вайля), які при фізичних вправах стають джерелом відновлення уражених м'язів.

8. Трофічний вплив проявляється також тим, що фізичні вправи сприяють перебудові морфо-логічної структури кістки. Наприклад, при ампутованій кисті здійснюють фалангизацію перед-пліччя. Після відповідного тренування цією клешнею у хворого з’являється можливість вико-нувати велику кількість pyxiв (захоплювання предметів, їхній перенос, навіть друкування на машинці).

2. Формування компенсацій (тимчасових або постійних).

Тимчасові компенсації використовуються головним чином для пристосування під час хво-роби а іноді й протягом якогось періоду після видужання. Формування постійних компенсацій необхідно тоді , коли відбувається повна втрата або значне обмеження якоїсь функції.

1. Ходьба за допомогою милиць при переломах нижньої кінцівки – це формування тимчасової компенсації. Маса тіла при опорі на милиці має доводитися на кисті рук, а не на пахвову запа-дину. Інакше може спостерігатися стискування судинно-нервових утворень, що у свою чергу може викликати розвиток "милицевого парезу". Тому для ходьби на милицях потрібно зміцню-вати мускулатуру верхнього плечового поясу.

2. При забитті хребта з ушкодженням спинного мозку зникає м'язово-суглобне почуття, що ус-кладнює ходьбу. Тому, коли хворого починають тренувати в ходьбі, його необхідно навчити компенсувати відсутність м'язово-суглобного почуття зором.

3. Навчання хворого руховим навичкам самообслуговування за допомогою однієї неушкодже-ної (особливо лівої) руки.

3. Механізм нормалізації функцій:

1. Тільки за допомогою ФР можна відновити м'язову силу, швидкість, координацію рухів.

2. Можна домогтися відновлення повного об'єму pyxiв у суглобах.

3. Висока гіпсова пов'язка при переломі стегна викликає ослаблення діафрагмального дихання. Спеціальні фізичні вправи сприяють відновленню повноцінного дихання.

4. Використання фізичних вправ з поступовою зміною положення нижніх кінцівок, голови, ту-луба відновлює судинні рефлекси, які згасають при тривалому постільному режимі. При вста-ванні хворого відбувається підвищення тонусу артерій нижніх кінцівок i зниження тонусу артерій голови. Внаслідок цього кров переміщується до нижніх кінцівок, а через недостатній приплив и до головного мозку хворий може знепритомніти.

4. Тонізуючий вплив фізичних вправ.

При зниженні рухової активності хворого кількість імпульсів, що надходять у ЦНС із реце-пторів опорно-рухового апарата (пропріоцепторів) різко зменшується, що приводить до зни-ження тонусу кори головного мозку. Зниження тонусу кори головного мозку викликається ще й тому, що із хворобливого вогнища надходять безупинно імпульси, що призводять до утво-рення вогнища застійного гальмування в інших розташованих довкола нього ділянках. Тому зниження рухової активності приводить до ослаблення секреторної функції деяких залоз внут-рішньої секреції (наднирників, щитовидної залози, острівкового апарату підшлункової залози, полових залоз). Зниження тонусу ЦНС несприятливо позначається й на регулюючому впливі вегетативних функцій. Збільшення кількості імпульсів при м'язовому русі рефлекторно викли-кає посилення вегетативних функцій – поліпшується діяльність ССС, підсилюється функція зовнішнього дихання, підвищується обмін речовин, виробляються ендорфіни, що поліпшує емоційний стан хворих. Активізується й діяльність залоз внутрішньої секреції.

Тонізуюча дія фізичних вправ перебуває в прямій залежності від обсягу м'язової маси пра-цюючих м'язів і від інтенсивності виконаної роботи.