Плоскостопість

За анатомічною ознакою:

За походженням:

1. Класифіка-

ція

1) Поздовжня – при сплощенні поздовжнього зводу

( у напрямку від п’яткової кістки до пальців);

2) Поперечна – при сплощенні переднього відділу стопи

1) Вроджена; 3) Травматична;

2) Рахітична; 4) Статична

2

Носіння раціонального взуття, яке повинне щільно обхоплювати

(але не стискати) перед-ній відділ і п’яткову частину стопи, мати достатньо гнучку підошву і невисокий каблук

Ходьба босоніж

по нерівному ґрунту, піску, гальці

Слідкувати за форму-ванням правильної ходьби дитини (не

слід широко розставля-ти стопи і розводити носки, щоб не переван-тажувати внутрішній край стопи і зв’язки,

що його підтримують)

Включати спеціальні впра-ви, що укріплюють м’язово-зв’язковий апарат гомілки

і стопи ( ходьба на носках, зовнішньому краї стопи, по скошеній зовні площині на бруссях та інших пристосу-ваннях ), захоплення сто-пами і пальцями стоп пред-метів

. Профілак-

тика статич-

ної плоскос-

топості

3

Навчання хо-дьбі з нещиро-кою розста-новкою стоп без надлиш-кового розве-дення їх в пе-редніх відділах (ходьба по сліду)

Спеціальні вправи:

Навчання стоянню

з перене-сенням ваги тіла

на зовніш-ній край стопи

. Особливос-

ті викорис-

тання фізич-

Ходіння по буму, піску, гороху, гальці,

квасолі, сходинках

Стояння,

ходіння по двобічній нахиленій площині, навшпиньки

Сидіння в позі

„лотоса”

них вправ

4

Сольові ванни для стоп

Парафінові (або озокеритові) аплікації

. Особливос-

ті викорис-

тання

ФТ-процедур

Плоскостопість – це деформація склепіння стопи в поєднанні з пронацією і супінацією, не-рідко контрактурою стопи. Виникає в результаті раннього вставання і ходьби, слабкості мус-кулатури, перенесеного рахіту та ін. Під час стояння і ходьби основне навантаження припадає на сплощений внутрішній край стопи при значній втраті її ресорних властивостей. Ознака ви-раженої плоскостопості є зміна форми стопи.

3. Ознаки фізіологічного та передчасного патологічного старіння. Особливості вікових

змін органів і систем організму

Природне (фізіологічне, нормальне) старіння характеризується визначеним типом і послідовніс-тю вікових змін, що відповідають біологічним, адаптаційно-регулятивним можливостям даної людської популяції. Сповільнене (ретардоване) старіння відмічається більш повільним темпом вікових змін. Проявом цього типу старіння є феномен довголіття.

Передчасне (патологічне, прискорене) старіння характеризується раннім розвитком вікових змін чи більш вираженим їх проявом в цей чи інший віковий період. Даний процес обумовле-ний як впливом факторів зовнішнього середовища (кліматичних, професійних, соціально-еко-номічних, екологічних, побутових та ін.) і внутрішніх чинників (зокрема, спадковості), так і ді-єю різних, особ. хронічних, хвороб на функції визначених систем і органів людського організму.

Зовнішні ознаки фізіологічного старіння: 1) Зміна форми і статури тіла; 2) Уповільнення і по-рушення координації ходи; 3) Швидка психічна і фізична втомлюваність; 4) Зниження праце-здатності; 5) Поява на лиці зморшок; 6) Випадання, посивіння волосся; 7) Зниження гостроти зору і слуху; 8) Зниження пам'яті; 9) Зниження адекватності сприймання ситуації.

Внутрішні ознаки старіння: 1) Зниження активності умовних і безумовних рефлексів; 2) Зни-ження м’язової сили і м’язового тонусу; 3) Погіршення діяльності ССС (підвищується АТ, ХОС на 20% нижче, ніж у людей молодшого віку; погіршується скоротлива функція серцевого м‘язу, судини ущільнюю-ться, втрачають еластичність, просвіт їх зменшується; знижується загальна кількість функціональних капілярів), органів дихання (легенева тканина втрачає еластичність, вентиляція зменшується. Ці зміни супроводжуються емфіземою. Зменшується ЖЄЛ, а частота дихання збільшується, дихання стає поверхневим) та травлення (в слизовій шлунка починають з’являтись атрофічні зміни (зменшується виділення соку і пепсину, зменшується ви-ділення ферментів в підшлунковому соку). Погіршується моторика), органів виділення, обміну речовин (знижується основний обмін, зменшується загальна кількість білків, збільшується кількість холестерину); 4) Пригнічення системи імунного захисту; 5) Порушення адаптації організму проти дії хворобливих чинників.

Старіння людини – це закономірний біологічний процес, що визначається його індивідуаль-ною, генетичне обумовленою програмою розвитку. Протягом життя у людини відбувається старіння одних складових елементів його організму і виникнення нових. Загальний розвиток організму людини можна поділити на 2 періоди: висхідний (він закінчується з періодом повної зрілості людини) і низхідний (він починається вже в 30 – 35 років). З цього часу поступово змі-нюються різні види обміну, стан функціональних систем організму, що невблаганно веде до обмеження його можливостей пристосовуватись, збільшується вірогідність патологічних про-цесів, гострих захворювань і смерті.

Старіння обумовлено змінами, що відбуваються на рівні молекул, клітин, систем організму і всього організму в цілому. Окремі органи і системи старіють неодночасно. Наприклад, тимус починає старіти вже в 13 – 15 р, а яєчники у жінок в 40 – 50р. Вікові зміни розвиваються з різною швидкістю: опірно-руховий апарат змінюється повільно, а мозок старіє пізно, але швидко. Зниження адаптаційне регуляторних можливостей (тобто надійності) – це одна з основних закономірностей старіння. Ці зміни носять етапний характер. На 1-му етапі втрачає-ться здатність адаптуватись до значних навантажень, на 2-му – знижуються можливості прис-тосування при збереженні основного обміну функцій, на 3-му – змінюються вже і функції і ос-новний обмін.

Особливий підхід до діагностики і лікування захворювань, нагляду за хворими літнього і старе-чого віку виникає внаслідок: 1) Численності патологічних процесів; 2) Атиповості, ареактив-ності, зрівняності клінічних виявлень; 3) Схильності до повільно зростаючих патологічних процесів (в цьому полягає причина прихованого перебігу хвороб, їх часта безсимптомність, яка свідчить про загальне зниження реактивних процесів); 4) Зменшення числа гострих захво-рювань і збільшення числа хвороб, пов'язаних з прогресуванням хронічних патологічних про-цесів; 5) Гострі хвороби частіше набувають субхронічну форму перебігу; 6) Ступінь тяжкості уражень організму не відповідає маловираженій симптоматиці захворювання; 7) Загальнопри-йняті схеми діагностики багатьох хвороб не застосовуються в геріатричній практиці; 8) Особ-ливості лікарської терапії і реабілітації (специфіка обумовлена не тільки особливостями старої людини, але і його іншим становищем в суспільстві і сім'ї).