Методи та інструменти податкової політики.
Методи державного регулювання можна умовно поділити на прямі і непрямі. Прямі грунтуються на владно-розпорядницьких відносинах, а непрямі, до яких належить і політика в сфері оподаткування, передбачають створення економічної зацікавленості або незацікавленості в певних діях. Непрямі методи регулювання в рамках ринкової системи одержали досить широке розповсюдження.
Усі методи податкової політики, які виробили фіскальна наука і практика, можна об’єднати в такі групи:
пониження або підвищення податкового навантаження на платників;
заміна одних способів і форм оподаткування іншими, введення нових або скасування існуючих податків;
зменшення або збільшення сфери впливу тих чи інших податків, або системи оподаткування в цілому;
запровадження або скасування податкових преференцій;
маніпулювання прогресивними та пропорційними прийомами оподаткування і введення диференційної системи податкових ставок.
Будь-який метод здійснення податкової політики повинен базуватися на
певних інструментах. До таких інструментів можна віднести такі: податкові ставки, податковий кредит, податкові преференції і пільги, податкові стимули і санкції, податкові канікули, формування податкової бази, встановлення об’єктів оподаткування тощо.
Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.
Базовою (основною) ставкою визначається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом Податкового кодексу.
У випадках, передбачених Податковим кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.
Граничною ставкою визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком.
Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.
Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування
Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів в якості внеску до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов’язаннями згідно з пунктом 187.8 статті187 Податкового кодексу України.
Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об’єкта фінансового лізингу таким орендарем.
Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).
Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою 17 % або 0%, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об’єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операцiях, якi не є об’єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, чи основнi фонди переводяться до складу невиробничих фондiв або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому перiодi, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв’язку, касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника).
У разі коли платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Характерним прикладом прямого впливу на процес регулювання та стимулювання є повне або часткове звільнення від податків через використання податкових пільг (преференцій).
Податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, якими є: особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.
Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.
Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно Податковим кодексом, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до Податкового кодексу.
Суми податку та збору, не сплачені суб’єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб’єктом - платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання податкових пільг.
Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямків використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
Податкова пільга надається шляхом:
а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;
б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;
в) встановлення зниженої ставки податку та збору;
г) звільнення від сплати податку та збору.
Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з Податковим кодексом та іншими законодавчими актами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягненя до адміністративної або кримінальної відповідальності.
Штрафні (фінансові) санкції (штрафи). Строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом для сплати, (стягнення) та оскарження сум грошових зобов’язань. Суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки та збори.
Застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не звільняє платників податків від обов’язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також застосування до них інших заходів, передбачених Податковим кодексом.
Штрафні (фінансові) санкції (штрафи), за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених Податковим кодексом та іншими законами України.
Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов’язань, визначеним статтею 102 Податкового кодексу.
У разі вчинення платниками податків двох або більше порушень законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче правопорушення окремо.
У разі застосування контролюючими органами до платників податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення - рішення.
За одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу).
Податкові стимули у формі зменшення зобов’язань перед державою -податкові пільги.
Податкові стимули у формі зміни термінів сплати зобов’язань перед державою - податкові канікули.
Податкові канікули. Податковим кодексом України на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року запроваджено так звані «податкові канікули». Слід розуміти, що такі «канікули» не є повним звільненням певної категорії підприємств чи підприємців від всіх податків.
У даному випадку, Податковим кодексом передбачено звільнення від сплати лише податком на прибуток окремих категорій платників.
Так, відповідно до п.154.6 Податкового кодексу, на цей період застосовується ставка 0% для платників податку на прибуток, у яких розмір доходів звітного періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує 3-ох мільйонів гривень та розмір нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати працівників такого підприємства, є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом. Крім того, такі підприємства повинні додатково ще відповідати одному із таких критеріїв:
- утворені в установленому законом порядку після 1 квітня 2011 року;
- діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років), щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує 3-ох мільйонів гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб;
- які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до набрання чинності цим Кодексом (у 2010 році) та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції становив до одного мільйона гривень та середньооблікова кількість працівників становила до 50 осіб, тобто витримали умови для подальшого перебування на єдиному податку.
При цьому, певний фінансовий ризик може виникнути якщо підприємство, яке прийняло рішення щодо використання такої «канікулярної» нульової ставки по податку на прибуток, у будь-якому звітному періоді досягло показників, з яких хоча б один не відповідає критеріям щодо отриманого доходу, середньооблікової чисельності або середньої заробітної плати працівників, то такий платник податку зобов’язаний оподаткувати прибуток, отриманий у такому звітному періоді, за основною ставкою податку.
Підприємства, які перебувають на «податкових канікулах», подають до органів податкової служби декларації з податку на прибуток за спрощеною формою, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів і витрат з метою обрахунку об’єкта оподаткування за методикою, затвердженою Мінфіном України.
Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об’єкта оподаткування.
База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.
База оподаткування і порядок її визначення встановлюється Податковим кодексом для кожного податку окремо.
У випадках, передбачених Податковим кодексом, один об’єкт оподаткування може утворювати декілька баз оподаткування для різних податків.
Конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об’єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.
Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.
Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку.
Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.
Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.