2. Завдання, принципи та напрями податкової політики.

Завдання податкової політики зводяться до забезпечення держави фінансовими ресурсами, створенню умов для регулювання господарства країни в цілому, згладжуванню виникаючих в процесі реалізації ринкових відносин нерівностей в рівнях доходів населення.

Одне з основних завдань державної податкової політики на сучасному етапі - створення сприятливих умов для активної фінансово-господарської діяльності суб'єктів економіки й стимулювання економічного росту за допомогою досягнення оптимального сполучення особистих і суспільних інтересів, тобто оптимального співвідношення між коштами, що залишаються в розпорядженні платника податків, і коштами, що перерозподіляють через податковий і бюджетний механізми.

На сучасному етапі розвитку держави податкова політика повинна забезпечити державу фінансовими ресурсами, сприяти створенню умов для регулювання господарства та згладжуванню нерівності в рівнях доходів населення.

Відповідно до вдосконалення деяких засад Податкового кодексу, основні стратегічні завдання податкової політики України на сучасному етапі можна поділити на 3 групи: фіскальні, економічні, контролюючі.

Фіскальна група завдань, передбачає надходження коштів до бюджетів всіх рівнів з метою забезпечення держави необхідними коштами для виконання

покладених на неї завдань. До цієї групи доцільно віднести:

• скорочення масштабів ухилення від сплати податків, шляхом формування відповідного ставлення платників податків до виконання податкових зобов'язань;

• встановлення рівноправних відносин між платниками податків та податковими органами;

• скорочення витрат на адміністрування податків.

Група економічних завдань, покликана створити всі необхідні умови для соціально-економічного розвитку країни, пожвавлення ділової та підприємницької активності, створення відповідних умов для інноваційного та

інвестиційного розвитку, стимулювання економічних зв'язків. До цієї групи можна віднести такі завдання:

• залучення прямих іноземних інвестицій, шляхом створення сприятливих умов оподаткування;

- забезпечення рівномірного розподілу податкового навантаження;

- створення умов для реалізації принципу соціальної справедливості в оподаткуванні;

- формування правових засад для легалізації доходів громадян;

- поступове наближення основ податкового законодавства України до законодавства країн Єврозони.

Група контролюючих завдань, здебільшого забезпечує процес нагляду та контролю за правильність та своєчасністю надходження податків до бюджетів, дотримання податкового законодавства. Частково ці завдання були запропоновані в Програмі діяльності Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не політиків", а також у Програмі економічних реформ 2010-2014 рр.

Відповідно до Програми економічних реформ 2010-2014 рр., затверджений Податковий кодекс покликаний активізувати підприємницьку діяльність та стабілізувати державні фінанси. Податкова політика повинна бути узгоджена з цілями довгострокового економічного зростання та перетворитися на ефективний інструмент соціально-економічного розвитку країни в умовах ринкової економіки.

На практиці податкова політика здійснюється через податковий механізм, що представляє собою сукупність організаційно-правових форм і методів управління оподатковуванням. Держава надає цьому механізму юридичну форму за допомогою податкового законодавства.

Податкова політика проводиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання. Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані А. Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу та причини багатства народів», із якими в послідуючому, як правило, погоджувались економісти, зводяться до чотирьох понять: всезагальність, справедливість, визначеність і зручність.

Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті та зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики. Заслуга німецького економіста А. Вагнера в доповненні й обґрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікує в 4 групи

1. Фінансові принципи оподаткування:

а) достатність обкладання податками;

б) еластичність, тобто здатність адаптуватися до державних потреб.

2. Народногосподарські принципи:

а) правильний вибір об'єкта оподаткування;

б) вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання.

3. Етичні принципи:

а) всезагальність оподаткування;

б) рівномірність.

4. Принципи податкового управління:

а) визначеність;

б) зручність сплати податку;

в) максимальне зменшення витрат на стягнення податків.

Як бачимо, всі наведені принципи організації податкової системи сформовані з точки зору впливу податків на загальний економічний розвиток і добробут. По суті всі вони в загальному вигляді були висловлені ще Ж. Сісмонді - «Податок ніколи не повинен припадати на ту частину доходу, яка необхідна для збереження цього доходу». Це фактично головний макроекономічний принцип податкової політики, спрямований на досягнення рівноваги між державою і платниками податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

З розвитком суспільства відбувається постійне вдосконалення системи оподаткування, тобто йде процес постійної зміни структури податків, зростання їх ролі в доходах держави. Однак є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери діяльності. Для того, щоб ця діяльність давала позитивні результати, необхідно наукове обґрунтування основ податкової системи.

Податкова політика будь-якої держави має спиратися на сучасні на­укові принципи, які упродовж багатьох століть обґрунтовувала фінансова наука. До їх числа слід віднести:

Принцип економічної ефективності полягає в тому, що за допомогою податків здійснюється формування конкурентного середовища, активізація інноваційної та інвестиційної діяльнос­ті, впровадження прогресивних технологій, розвитку експорт­но-імпортної діяльності та інших факторів, що сприяють струк­турним удосконаленням в економіці. Це досягається за допомогою перегляду та диференціації ставок податків, різного роду пільгового оподаткування, податкового кредиту, соціаль­ного режиму оподаткування, податкових канікул тощо.

Принцип соціальної справедливості означає, що через по­даткову систему здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту між окремими соціальними групами громадян країни, при якому підвищується добробут всіх і кожного. Тут мається на увазі те, що за допомогою податків громадянин має доступ до безплатних благ і послуг, в яких він з об'єктивних причин не може задовольнити свої потреби шляхом оплати з власних доходів. Такими причинами можуть бути стан здоро­в'я, кризові явища в економіці, втрата роботи, збільшення кіль­кості утриманців в сім'ї тощо.

Якщо за допомогою податків неможливо підвищити добро­буту всіх і кожного, то необхідно досягти підвищення добробу­ту певної частини громадян без погіршення добробуту всіх ін­ших. Це можливо не лише за допомогою різних форм пільгового оподаткування, а й методом застосування єдиних ставок податків. Соціальна справедливість дуже багатогранне поняття. Мірилом справедливості тут може бути лише один по­казник — рівень матеріального добробуту громадян — платни­ків податків. Досягнення соціальної справедливості при оподат­куванні включає таке поняття, як рівнонапруженість.

Рівнонапруженість, як і податкоспроможність, означають, що розмір сплаченого податку повинен знаходитись в прямій залежності від розміру одержаного доходу, тобто об'єкта опо­даткування. Суть цих положень податкової політики полягає в тому, що платники податків з вищими доходами повинні сплачувати відповідно вищі податки.

Принцип стабільності в податковій політиці означає, що структура податкової системи, умови оподаткування не по­винні підлягати частим змінам, особливо недостатньо обгрун­тованим. Стабільність системи оподаткування означає її дос­коналість і обгрунтованість. Постійні податкові реформи негативно впливають на економічне життя в державі, вони по­винні проводитись, як правило, раз в десятиліття у випадках корінної зміни економічної ситуації. Зміни в системі оподат­кування не можуть бути постійними, вони зумовлені об'єктив­ними причинами внутрішнього або зовнішнього характеру. Стабільність — це фактор, що відіграє вирішальну роль у по­датковому процесі.

Але треба враховувати, що стабільність має певні обме­ження в просторі і в часі. Це пов'язано з тим, що економіч­ний і соціальний розвиток постійно потребує удосконалення податкового механізму. Це досягається або шляхом податко­вих реформ, або еволюційним шляхом, тобто за допомогою постійного удосконалення тих чи інших елементів системи оподаткування. У цьому знаходить своє вираження гнучкість податкової системи.

Принцип вигідності. Сутність цього принципу полягає в тому, що платник податку повинен одержати від суспільства таку частину благ або послуг, що, на його погляд, була б адекватна їхній вартості. Під загальними благами розуміють ті фінансовані за рахунок бюджету вигоди, які може одержати платник податків. Таким чином, податки можна розглядати як ціну послуг держави. Позитивно те, що розміри податків пов'язується з витратами бюджету. Цей принцип має місце при встановленні митних тарифів, державного збору, сплати в соціальні фонди (соціального страхування, обов'язкового пенсійного страхування й т.п.).

Принцип гнучкості полягає в тому, що державна податкова політика повинна пристосовуватися до діючої економічної системи, відображати зміни, що відбуваються в країні. З іншого боку, це не повинне суперечити принципу стабільності нормативно-правової бази. Тому особливе значення при здійсненні цього принципу набуває визначення оптимуму при внесенні будь-яких змін в існуючу систему. Платник податку повинен бути впевнений, що діяльність, яку він веде і вважає ефективною, не стане для нього збиткової згодом.

Наведені принципи застосовуються для організації податкової політики на макроекономічному рівні. У свою чергу, кожне підприємство розробляє свою податкову політику. Оскільки вона є складовою фінансової стратегії підприємства, основним завданням її є вибір найоптимальнішого способу сплати податкових платежів. Виходячи з цього, до основних принципів податкової політики підприємств зараховують:

• пошук та використання найефективніших господарських рішень, які забезпечують мінімізацію бази оподаткування;

• розрахунок сум податкових платежів на плановий період;

• дотримання чинного податкового законодавства;

• швидке та оперативне реагування на зміни у податковій системі та, відповідно, у податковому законодавстві;

• своєчасність розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами.

Зарубіжний досвід організації податкової політики дає підстави виокремити такі принципи:

- сума сплаченого податку має завжди дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг;

- усі податки повинні мати цільове призначення;

- знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;

- платники податків мають бути поінформовані урядом про використання сплачених ними податків;

- нові податки вводяться лише на покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

- об’єктом оподаткування може бути лише дохід, а не його джерело і розмір витрат;

- податок повинен бути пропорційний доходу;

- прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати третини доходу;

- умови оподаткування мають бути простими та зрозумілими платнику;

- податок слід справляти у зручний для платника час і прийнятним для нього методом;

- справляння податків має бути дешевим.

Податкова політика повинна бути гнучкою, оптимально пов’язувати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків, суттєво впливати на забезпеченість підприємств оборотними засобами. Реальне зниження податків можливе лише в державі з міцною економічною базою. Тільки тоді зниження ставки оподаткування призведе до зростання виробництва, що в подальшому й компенсує тимчасове зменшення податкових надходжень. На такому принципі й будують свою податкову політику провідні країни світу.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

- загальність оподаткування - кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені Податковим кодексом, законами з питань оподаткування та митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями Податкового кодексу;

- рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до усіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

- невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

- презумпції правомірності рішень платника податку у випадку коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

- фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

- соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

- економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

- стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного періоду;

- рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

- єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

Саме дотримання розглянутих вище принципів у їх гармонійному поєднанні дадуть змогу як державі, так і підприємствам втілювати в життя виважену, справедливу й ефективну податкову політику, що, у свою чергу, є необхідною умовою ефективного господарювання та сталого економічного розвитку.

Розрізняють такі напрями податкової політики держави:

1. Стимулююча. Застосовується під час виходу з кризи (стимулювання економічного росту та зайнятості).

2. Стримувальна. Застосовується під час економічного зростання (стимулювання і корекції попиту).

Головними напрямами податкової політики за сучасних умов є:

• створення передумов для динамічного розвитку підприємств та галузей підприємств економіки країни;

• прискорення процесів формування реального власника в усіх галузях національної економіки;

• розширення сфери малого бізнесу;

• підвищення добробуту населення за рахунок спрямованості бюджетних видатків;

• оптимізація співвідношення між фінансовими ресурсами, мобілізованими до бюджетів різних рівнів, і грошовими засобами, що залишаються в розпорядженні юридичних та фізичних осіб;

• посилення ролі прямих податків, зокрема, податку на прибуток та на використовувані ресурси, запровадження податку на власність, скорочення непрямих податків, передусім, універсальних акцизів;

• підвищення ролі місцевих податків;

• застосування економічних важелів для обмеження товарообмінних операцій.

Напрями проведення податкової політики концентруються на основі виваженого, науково обґрунтованого підходу, найтісніше пов'язаного з особливостями сучасного перехідного стану економічного розвитку. Без визначення довгострокової орієнтації податкової політики стає зрозумілою і безперспективність подальшої стратегії податкових реформувань з метою реалізації виключно фіскальної політики уряду України.