Семінарське заняття № 7 (2год.)
Тема 7. Податкова політика
Мета заняття: систематизувати та поглибити знання студентів щодо понятть податків та податкової політики. Розглянути завдання, принципи, форми та напрями податкової політики. Визначити основні методи та інструменти податкової політики. Акцентувати увагу на типах податкової політики. Визначити джерела формування доходів бюджету. Розвивати логічне, економічне мислення, формувати уміння працювати з фаховою інформацією, науковою літературою, законодавчою базою фінансової сфери, заохочувати до наукових досліджень.
ПЛАН
Суть, значення податків та податкової політики.
Завдання, принципи, форми та напрями податкової політики.
Методи та інструменти податкової політики.
Типи податкової політики.
Рекомендована література: 3,11,12,14,17,18,19,22,24,27,30,32,33,35,38,46,54
Суть, значення податків та податкової політики.
Оподаткування є невід'ємним елементом державності. Функціонування держави передбачає мобілізацію коштів з метою фінансування державних витрат. Переважна частина доходів для забезпечення функцій держави залучається у вигляді податків. Тому оподаткування розглядають як економічну основу функціонування держави. З розвитком державності змінюється і система оподаткування. Для кожного історичного етапу суспільного розвитку використовуються певні форми і способи стягнення податків. Зміни в системі оподаткування визначаються станом економічного, соціального і політичного розвитку країни.
За допомогою оподаткування частина доходів від громадян та суб'єктів господарської і фінансової діяльності передається до державних фондів, які мають забезпечувати розвиток країни. Мобілізовані ресурси використовуються з метою фінансування функцій держави. Ці процеси мають об'єктивний характер. Для забезпечення обороноздатності, судочинства, державного управління, проведення соціальної політики та виконання інших функцій у державі створюють відповідні фонди, джерелами фінансування яких є різні надходження. Та найбільш важливу роль відіграють податки.
Податки – це, по-перше, виплати суб'єктів до державних фондів. Державні органи влади визначають коло осіб, що залучаються до оподаткування. По-друге, це обов'язкові платежі. Суб'єкти оподаткування зобов'язані здійснювати установлені виплати в обов'язковому порядку. У разі їх відмови виконати добровільно, ці вимоги використовують засоби примусового стягнення. Для цього у складі державного апарату формують відповідні служби. По-третє, податки сплачують у певних, установлених законодавством країни, обсягах. Їх величина залежить від багатьох факторів: стану розвитку економіки, рівня доходів суб'єктів оподаткування, обсягів державних видатків та ін.
Податки використовують для мобілізації коштів до різних державних фондів. Найважливішими є державний та місцеві бюджети. Це – основні фонди, що формуються на рівні держави або відповідної територіальної одиниці. Вони є основою фінансування функцій державних органів управління.
Адміністрування податків в Україні регулює Податковий кодекс України. Згідно Податкового кодексу України, під податком розуміють обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до податкового кодексу.
Збором (платою, внеском) згідно даного Кодексу є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.
Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом порядку, становить податкову систему України.
До загальнодержавних належать такі податки та збори:
податок на прибуток підприємств;
податок на доходи фізичних осіб;
податок на додану вартість;
акцизний податок;
збір за першу реєстрацію транспортного засобу
екологічний податок;
рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;
рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;
плата за користування надрами;
плата за землю;
збір за користування радіочастотним ресурсом України;
збір за спеціальне використання води;
збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
фіксований сільськогосподарський податок;
збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства (застосовується до 31 грудня 2014 року);
мито;
збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного бюджету і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.
До місцевих податків належить:
податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
єдиний податок.
До місцевих зборів належать:
збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
збір за місця для паркування транспортних засобів;
туристичний збір.
Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.
Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено Податковим кодексом, сплаті не підлягають.
Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до Податкового кодексу, Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не тільки джерелом поповнення бюджетів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів. Свідоме використання податків для досягнення відповідних цілей проходить у рамках податкової політики, яку проводить держава.
Податкову політику розглядають у широкому і вузькому планах. У широкому сенсі сутність державної податкової політики полягає у формуванні державного бюджету за рахунок різних джерел, які можна поділити на два блоки:
безпосередньо податки з юридичних і фізичних осіб;
використання інших джерел, до яких належать внутрішні державні позики. Вони можуть бути в різних формах, головним чином у вигляді випуску цінних паперів, підписування на позики тощо. Сутність державної внутрішньої позики полягає в тому, що держава тимчасово бере у населення (іноді й у підприємств) кошти і зобов'язується їх повернути з відсотками за користування. Але в будь-якому разі ці кошти повертають населенню з державного бюджету. Однак головним джерелом надходжень до бюджету залишаються податки. Тому державні внутрішні позики можна визначити також як податки, сплата по яких з боку держави відстрочена у часі.
У вузькому значенні під державною податковою політикою розуміють систему оподаткування, яка складається з системи податків, об'єкта та суб'єкта оподаткування, ставок оподаткування, механізму їх сплати та вилучення, строків сплати тощо.
Різноманітність підходів щодо визначення сутності податкової політики простежується в працях російських вчених. М.В. Карп зазначає, що “податкова політика є складовою частиною загальної фінансової політики держави на середньострокову і довгострокову перспективи і охоплює такі поняття, як концепція державної діяльності в сфері оподаткування, податковий механізм, а також управління податковою системою держави”. Б.Х. Алієв і А.Н. Абдулгалімов вважають, що “податкова політика – це діяльність держави, що виражена в комплексі заходів, що здійснюється уповноваженими на те органами державної влади і державного управління в сфері податків і зборів, відображаючи класифікацію податків, методи і принципи оподаткування, діючих на законній основі в податковій системі даної держави”. “Будучи явищем багатокомпетентним та складним, – пише М.Н. Карасьов, – податкова політика розглядається як сукупність організаційних, економічних і правових заходів, що забезпечують на єдиних принципах обґрунтовану систематичну діяльність органів держави, направлену на оптимальне, повне та адекватне регулювання оподаткування”.
Аналогічні російським наукові підходи щодо сутності податкової політики пропонуються також вітчизняною науковою думкою (табл. 1).
Таблиця 1
Підходи до визначення поняття «податкова політика» у працях вітчизняних науковців
Автор |
Запропоноване визначення |
Юрій С.І., Крисоватий А.І., Десятнюк О.М. |
Податкова політика — діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. |
Василик О.Д. |
Податкова політика – це державна політика оподаткування юридичних і фізичних осіб. ЇЇ метою є формування державного бюджету за одночасного стимулювання ділової активності. |
Литвиненко Я.В. |
Податкова політика – це система відносин, які складаються між платниками податків і державою, а також стратегія їх дій в різних умовах ведення господарства і різних економічних системах. |
Соколовська А.М. |
Сучасна податкова політика полягає у встановленні і зміні елементів податкової системи (різновидів податків, ставок, структури, суб'єктів, об'єктів оподаткування, пільг тощо) для забезпечення надходжень до бюджету, достатніх для виконання державою покладених на неї функцій і стимулювання економічного зростання. |
Ісаншина Г.Ю. |
Податкова політика — це система дій, які проводяться державою в галузі податків та оподаткування. Податкова попітика знаходить своє відображення у видах податків, розмірах податкових ставок, визначенні платників і об'єктів оподаткування, в податкових пільгах. |
Данілов О.Д., Флісак Н.П. |
Податкова політика — система заходів, які проводяться урядом країни щодо вирішення певних коротко- та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством, за допомогою системи оподаткування. |
Отже, аналіз різних підходів до визначення категорії “податкова політика” дозволяє сформулювати таке визначення сутності податкової політики: податкова політика держави – це сукупність правових, економічних і організаційних заходів держави у сфері оподаткування щодо регулювання податкових відносин, які направлені на забезпечення надходжень податків до централізованих фондів грошових ресурсів держави й стимулювання економічного зростання за допомогою податкової системи.
Заходи держави у сфері податків визначаються цілями і завданнями податкової політики, які обумовлені соціально-економічним устроєм суспільства, соціальними групами, що знаходяться при владі, стратегічними цілями, що визначають розвиток національної економіки, і міжнародними зобов’язаннями у сфері державних фінансів.
Податкова політика держави є невід'ємною складовою фінансової політики. Вона не має самостійного характеру, оскільки податки, як інструмент впливу на економіку, застосовуються в комплексі з іншими методами її регулювання. Система оподаткування – частина загальної податкової політики держави.
Залежно від організаційної структури управління державою розрізняють податкову політику на макроекономічному рівні, тобто державну податкову політику, і на мікроекономічному рівні, тобто податкову політику суб'єкта оподаткування на рівні підприємства, фірми (юридичних і фізичних осіб).
Основна мета державної податкової політики полягає в організації наповнення дохідної частини бюджету держави з різних джерел для покриття витрат, пов'язаних із виконанням нею своїх функцій, а також стимулювання розвитку виробництва, зниження податкового тягаря на сумлінних платників податків, і насамперед, на вітчизняних виробників, зменшення неплатежів і розширення податкової бази.
Суть, структура та роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, яка є виключним правом держави, яка самостійно проводить цю політику в країні, виходячи з завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов’язки по сплаті податків і відповідальність за порушення норм податкового законодавства, які виступають невід’ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.
Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на ґрунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави.
Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріоритетні цілі, пов’язані з функціонуванням системи оподаткування, та методи їх досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна викликати й майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів.
Важливою умовою ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень.
Зміст і мета податкової політики обумовлені соціально-економічним ладом суспільства, соціальними групами, що знаходяться у владі, стратегічними цілями, що визначають розвиток національної економіки, і міжнародними зобов'язаннями в сфері державних фінансів.