Лекція 2 Тема: Розвиток усного мовлення дітей немовлячого та раннього віку

Мета: сформувати в студентів знання про особливості розвитку мовлення дитини від народження до трьох років, про особливості виникнення перших мовленнєвих реакцій.

Кількість годин: 2 години

План лекційного заняття:

1. Мовлення і його функції.

2. Особливості становлення мовленнєвої функції у дітей від народження до одного року.

3. Особливості розвитку мовлення дітей від одного до двох років.

4. Характер мовленнєвого розвитку дітей від двох до трьох років.

Завдання для самостійної роботи:

1. Доповідь: «Причини виникнення мовленнєвих патологій»

Література:

12. Загальна психологія./За заг. ред.. академіка С.Д. Максименка. Підручник. – 2-ге вид., переробл. і доп. – Вінниця: Нова Книга, 2004. – 704 с.

13. Корекційно-розвивальна робота з дітьми раннього віку: Навчально-методичний посібник/ Упорядник О.П. Мілевська. – Кам’янець-Подільський, 2006. – 52 с.

14. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К.: «Вища школа», 1974. – 354 с.

15. Лямина Г. М. Развитие речи ребёнка раннего возраста: метод. пособие. (Дошкольное воспитание и развитие). – М.: Айрин-пресс, 2005. – 96 с.

16. Мухіна В.С. Возрастная психология: феноменологія развития, детство, отрочество: Учебн. для студ. вузов. – 5-е узд., стереотип. – М: «Академия», 2000. – 456 с.

17. Поваляева М. А. Справочник логопеда. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2001. – 448 с

18. Правдина О. В. Логопедия. Учеб. пособие для дефектолог. фак. пед-вузов. – М.: «Просвещение», 1969. – 310 с.

19. Савченко М. А. Методика виправлення вад вимови у дітей. – 2-е видання, доп. – К.: Освіта, 1992. – 176 с.

20. Филичева Т. Б. и др. Основы логопедии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-ов по спец. «Педагогика и психология (дошк)» / Т. Б. Филичева, Н. А. Чевелева, Г. В. Чиркика. – М.: Просвещение, 1989. – 223 с.

1. Мовлення і його функції.

Мовлення – особлива і найбільш досконала форма спілкування, властива тільки людині. В процесі мовного спілкування (комунікацій) люди обмінюються думками і впливають один на одного. Мовлення – важливий засіб зв'язку між дитиною і навколишнім світом.

Мовлення – це своєрідна система пізнання людиною предметів і явищ дійсності і засіб спілкування людей між собою. На відміно від сприймання – процес безпосереднього відображення речей – мовлення є формою опосередкованого пізнання дійсності, її відображення за допомогою рідної мови. Мовлення є засобом спілкування і засобом позначення.

Розвиток і формування функцій і навичок у людини в нормі можливі тільки в строго певний період, і це відноситься, перш за все, до вищих психічних функцій – мовлення, уваги, пам'яті, мислення і соціальних навичок, зокрема навику спілкування, яке багато в чому визначає особові особливості індивіда і його поведінку. Цей процес детермінований розвитком центральної нервової системи. Відхилення і порушення в розвитку центральної нервової системи приводять до дизонтогенезу.

Мовленнєве спілкування здійснюється за допомогою мови. Мова – це система фонетичних, лексичних і граматичних засобів спілкування. Той, що говорить відбирає необхідні для виразу думки слова, зв'язує їх по правилах граматики мови і вимовляє за допомогою артикуляції мовних органів.

Дитина народжується з подарованим природою анатомо-фізіологічним досконалим апаратом, призначеним для мовлення. Це найбільший дар природи властивий тільки людині. Так як навики і звички не передаються по спадковості, так і мовлення дитини не є природженою здатністю, а формується під впливом мовлення дорослих і у величезному ступені залежить від достатньої мовленнєвої практики, нормального мовного оточення, від виховання і навчання, які починаються з перших днів життя дитини. Соціальне оточення стимулює мовленнєвий розвиток і дає зразок мовлення. Якщо виховання і розвиток мовлення і інших вищих психічних функцій, норм поведінки не відбувається в строк (з перших днів життя і до 3-х років), то людина, як правило, залишається неповноцінною протягом всього життя, в її розвитку наступають незворотні зміни, які в пізнішому періоді компенсувати не вдається. Відомо, що в сім'ях, бідних мовними спонуканнями, діти говорять мало або починають говорити пізно. Відставання в мовленнєвому розвитку у таких дітей нерідко супроводжується і загальним відставанням в розвитку, тоді як природні інтелектуальні і мовленнєві здібності у них можуть бути абсолютно нормальними.

Оволодіння мовленням у всіх дітей відбувається по-різному і в різні терміни. Це індивідуальний процес, який залежить від багатьох чинників. Причинами відставання в розвитку мовлення можуть бути патологія перебігу вагітності і пологів, дія генетичних чинників, ураження органу слуху, загальне відставання в психічному розвитку дитини, чинники соціальної депривации (недостатнє спілкування і виховання).

Комунікативна функція мовлення є найважливішою і історично найбільш ранньою. Вона виникає на основі більш елементарних довербальных форм спілкування (зорового, за допомогою міміки і рухів руками). Для обміну інформацією між дитиною і навколишніми людьми використовуються сигнали або знаки - спочатку невербальні, а потім основне значення поступово набуває мовленнєва (вербальна) комунікація. Діти використовують мовлення, щоб повідомити про свої бажання. У міру збільшення можливостей для мовного спілкування, дитина засвоює нові поняття, у неї розширюється запас знань і уявлень про зовнішній світ, формується мислення. Комунікативна функція мовлення сприяє розвитку навичок спілкування з однолітками, розвиває можливість сумісної гри, що має велике значення для формування адекватної поведінки, емоційно-вольової сфери і особи дитини.

Пізнавальна функція мовлення тісно пов'язана з комунікативною. Мовлення є невід'ємною частиною життя будь-якого суспільства і будь-якої культури. До вступу до школи і читання книг діти отримують відомості про свою культуру і про навколишній світ з вуст дорослих і однолітків. Завдяки мовленню розвиваються уявлення – пам'ять про предмети і явища навколишнього світу. Людське мова відрізняється від засобів спілкування тварин тим, що вона дозволяє передати уявлення також і про те, чого в поточній ситуації немає. Тому за допомогою мови можна розповідати не тільки про сьогоденню, але і про минулі або майбутні події і явища, навіть якщо вони не мають нічого спільного з власним досвідом того, що говорить.

Відомо, що уявлення про навколишній світ у тварин і немовлят мають форму конкретних перцептивних образів і понять. Мовлення дозволяє представити світ в символічнішій, абстрактнішій формі, а також класифікувати об'єкти, відносити їх до різних категорій. У міру розвитку лексико-граматичної сторони мовлення у дитини стають можливими такі інтелектуальні операції, як порівняння, аналіз і синтез. Це відбувається внаслідок того, що в значенні того або іншого слова одночасно відбиті загальні і відмінні ознаки предметів.

Регулююча функція мовлення формується вже на ранніх етапах розвитку дитини. Проте дійсним регулятором діяльності і поведінки дитини слово дорослого стає тільки до 4-5 років, коли у дитини вже значно розвинена смислова сторона мовлення. Формування регулюючої функції мовлення тісно пов'язане з розвитком внутрішнього мовлення, цілеспрямованої поведінки, можливості програмованої інтелектуальної діяльності.

У будь-якому віці порушення мовлення обмежують пізнавальну діяльність і можливості соціальної адаптації людини. Порушення розвитку мовлення позначаються на загальному формуванні особистості дітей, їх інтелектуальний розвиток і характеристики поведінки нерідко не відповідають віковій нормі, утруднене спілкування в колективі однолітків.