4. Особливості розвитку когнітивної сфери у перед дошкільний вік.

Відчуття і сприймання.

Основою розвитку всіх психологічних процесів у дитини є її власна активність, що проявляється у спілкуванні з дорослими, в предметному маніпулюванні, самостійному пересуванні тощо. Оперуючи предметами, дитина виділяє їх нові ознаки, всебічно обстежує їх очима і губами, розглядає їх при різному освітленні, у різних положеннях і зв’язках з іншими речами, пізнає сталі їх властивості, насамперед форми.

Особливо інтенсивно розвивається в дитини на цій стадії зорова чутливість, а також дотикова і кін естетична чутливість рук, що маніпулюють предметами. На 3- ому році діти добре розпізнають основні кольори і деякі їх відтінки, засвоюють назви кольорів. Швидко розвивається слух. Розширюються можливості сенсорного виховання дітей цього віку, що забезпечує їх перцептивну, моторну й мовну активність, зумовлює розвиток фонематичного і музичного слуху. На кінець 3-го року життя дитина вже практично орієнтується в навколишньому середовищі, а саме: в знайомій кімнаті, дворі, розрізняє напрями (вперед, назад, вверх, вниз).

Увага.

З розвитком активності дитини неухильно розширюється коло об’єктів, які привертають її увагу. Починаючи з 2-го року, дитина придивляється, прислухається до них, розглядає їх. Предметом її уваги стають живі і неживі об’єкти, дорослі і діти, музика, пісні, малюнки в книжці, відображення в дзеркалі. Найбільше привертає увагу все, що рухається, змінюється, розкриваючи якісь свої нові сторони. На цьому етапі не самі об’єкти, а дії з ними найбільше приваблюють дитину. Вона може 10-20 хвилин гратися в улюблену гру, улюбленою іграшкою.

Увага у ранньому віці розвивається від безумовно-рефлекторного її зосередження до умовно-рефлекторного, від мимовільної її форми до перших проявів довільної (дія за вказівкою, долання труднощів). Обсяг уваги в ранньому віці ще дуже вузький. Увагу легко відволікає кожний новий, яскравіший об’єкт. Ця її особливість дає змогу дорослим відвертати увагу дитини від недозволеної для неї речі, від небажаної дії. Наприкінці 3-го року слово може викликати увагу і спрямувати її, що створює умови для проведення коротких занять у групах дітей.

Пам’ять та увага.

У ранньому дитинстві відбуваються значні зрушення в пам'яті, яка фіксує набутий дитиною сенсорний, моторний, емоційний досвід, забезпечуючи цілісний психічний її розвиток. Зазнають перших якісних змін основні процеси пам'яті (запам’ятовування, зберігання, відтворення).

Про досягнення в розвитку пам’яті дитини судять перед усім по тому, що вона пізнає на кожному етапі свого життя і як розширюється коло впізнаваних нею об’єктів. На 2-му році життя значно збільшується кількість об’єктів, які викликають у дитини реакції впізнавання і стають дедалі все диференційованішими. На кінець 3-го року дитина впізнає не тільки рідних, а й інших дорослих та дітей, з якими зустрічалася, різні побутові предмети, іграшки, пісеньки.

Мовлення вносить значні зміни в мнемічні процеси, відкриваючи можливість групувати численні елементи досвіду, позначати їх словом, міцніше їх закріплювати й оперативніше відтворювати.

Збільшується тривалість часу, протягом якого зберігається в пам’яті дитини якесь враження. Загалом процеси пам’яті на ранньому етапі розвитку дитини мають мимовільний характер. Вона легше сприймає образний матеріал, ніж словесний не підкріплений малюнком. Розуміння дитиною слова і особливо оволодіння активним мовленням робить можливим і перші прояви довільності в роботі пам’яті дитини. Вони виникають доті, коли дорослі стимулюють дитину до відповіді своїми запитаннями, пропонують показати, розповісти. Під впливом такого спілкування дитина починає виявляти ініціативу в довільному відтворенні, розповідати близьким про те, що бачила, говорила чи чула.

Якщо життя дитини правильно організовано, то вже до 3-ох років вона набуває цілого ряду звичок і навичок, які є процесом запам’ятовування (миє руки перед їжею, вітається, охайно їсть тощо).

Мислення.

У предметних практичних діях дитини зароджується і розвивається її мислення. Його початок дослідники відносять на кінець першого року життя дитини. Але для маленької дитини, що ще не володіє словом, мислити – означає знайти практичний вихід із ситуації, змінити її за допомогою реальної дії. Мислити дитина реально може тільки про ті предмети, які бачить, з якими щось робить. Вона ще не спроможна раніше подумати, а потім зробити. Мислення її здійснюється в наочній ситуації практичними діями, тому і називається практично-дійовим. До такого мислення дитина вдається в тих випадках, коли вона натрапляє на перешкоди в досягненні наочно сприйманої і бажаної мети, спосіб досягнення якої їй невідомий. Намагаючись переборювати ці перешкоди, вона вдається до практичного аналізу (розриває м’яку іграшку, щоб з’ясувати, що в ній блищить) та до практичного синтезу (складає будиночок з кубиків). Переміщуючи предмети в просторі, діючи одним предметом на інший, розподіляючи на частини і групуючи в певну цілісність, дитина здобуває нові знання про властивості предметів, їх просторові, кількісні відношення, причиново - наслідкові зв’язки.

Дитина вчиться мислити, відкривати для себе властивості об’єктів не просто на власному досвіді, а в процесі практичного і мовного спілкування з дорослим. Мовлення включається в наочно-дійове мислення дитини, відкриваючи можливість подальшого спілкування і переходу до вищих його форм. Характерні особливості мислення перед дошкільника виявляються в усвідомленні ним в кількості тих чи інших речей. На цьому етапі проходить засвоєння таких математичних понять як «однаково», «тут більше», «тут два» тощо.

Перші узагальнення в ранньому мисленні здійснюється на основі окремих, найбільш помітних ознак, часом і зовсім несуттєвих. Наприклад, словом «гага» дитина називає гуску, чайник, і зайця, бо всі вони намальовані одним кольором (так звані сенсорні узагальнення), словом «ля» називає – радіо, телевізор, піаніно, і кожного хто заспіває (функціональні узагальнення). У зв’язку із збагаченням досвіду діти починають вживати слова в узагальненому їх значенні, мислено об’єднуючи означувані предмети за їх більш істотними ознаками, виконувати деякі завдання в наочно-мовному і уявно-мовному плані.

Розвиток емоційно-вольової сфери.

Помітні зміни відбуваються на 2-му, 3-му році життя в емоційно-вольовій сфері. Вони зумовлені розширенням спілкуванням дитини з людьми, оволодінням мовними засобами та розвитком їх самостійності. В емоційній сфері ширшою стає сфера стимулів, що викликають емоції дітей. В цей період налагоджується розвиток емоційно-комунікативних особливостей дитини. Дитина вже краще йде на контакт. У дітей виявляються такі емоції як співчуття, втішання, жалість. Під впливом стосунків з близькими людьми розвиваються соціальні емоції дитини. Атмосфера життя в сім’ї, взаємини між членами родини, постійні емоційні зв’язки стають їх джерелом і прикладом, який діти після 2-ох років швидко переймають, наслідують. Важливу роль в розвитку емоційно-вольової сфери дитини відіграють слова оцінки дорослих. Пов’язані з відповідним виразом обличчя, мімікою, жестами, ставленням до дитини чи ситуації. Джерелом естетичних емоцій дитини є зустрічі з яскравими, блискучими, кольоровими, мелодійними, ритмічними явищами. Діти відразу помічають яскравий бантик, намисто, пряжку на сумці, емоційно ставляться до яскравих малюнків, люблять слухати музику, рухаються під музику. Діти 2-х, 3-х років виявляють особливий інтерес до казочок, віршиків, потішок. Поряд з розвитком позитивних емоцій у діти раннього віку формуються негативні емоційні стани. Вони сердяться, гніваються, бояться, заздрять, ревнують, відчувають досаду, сором’язливість, образливість. Негативні емоції в дітей є реакціями на ту чи іншу не благополучність у їхньому житті. Повторюючись, такі емоції призводять до формування неправильної внутрішньої позиції дитини. На кінець раннього віку емоційне життя дитини стає досить багатим. У них з’являється стійке ставлення до певних осіб, яке не залежить від ситуації. Під впливом соціальних відносин у дітей формується самолюбство.

З розвитком емоційно-вольової сфери розвивається самосвідомість дитини. Вона виявляється в тому, що дитина на третьому році життя впізнає себе у дзеркалі, на фотографіях. Усе частіше вона вживає займенники «Я», «Мій», «Мені», замість займенників третьої особи. Поряд з цим у дитини розвивається прагнення до самостійності, яка все більше і більше проявляється в іграх дитини.

До кінця 3-го року життя під впливом розвитку практичної самостійності відбувається пізнання дитиною себе як джерела різноманітних бажань і дій, відділеного від інших людей.

Криза 3-ох років.

Криза 3-ох років – це рубіж між раннім дошкільним віком – один з найбільш складних моментів в житті дитини. Це розпад, перегляд старої системи соціальних відносин. Як вважав Д.Б.Ельконін, криза 3-ох років – це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого «Я». ця криза була вперше розкрита в роботі Ельзи Келлер «Про особливість трирічної дитини». Вона виділила 7 характеристик кризи трьох років:

1) негативізм – негативна реакція, пов’язана з абсолютною відмовою підкоритися певним вимогам дорослих.

2. вередливість – реакція на своє власне рішення (дитина наполягає на своїй вимозі, на своєму рішенні).

3. гонорливість – протест проти порядків, які існують вдома.

4. своєвілля – яскрава тенденція до самостійності, бажання відділитися від дорослого.

5. знецінювання – йде знецінення старих правил поведінки.

6. протест-бунт – проявляється в частих суперечках з батьками.

7. деспотизм – дитина жорстоко проявляє свою владу над оточуючими її дорослими, диктує, що вона буде їсти, а що не буде, хто щось буде робити, а хтось – ні.

Криза 3-ьох років являє собою значну зміну взаємовідносин, які існували до цього часу між дитиною і дорослим. У кінці раннього віку виникає тенденція до самостійної діяльності, яка знаменує собою те, що дорослі більше не закриті для дитини предметом і способом дій з нею, а нібито вперше розкриваються перед нею.