2. Характеристика предметної діяльності дітей раннього віку.

Вже наприкінці 1-го й на початку 2-го року життя діти починають придивлятися до дій дорослого і намагаються їх наслідувати. Все частіше вони починають маніпулювати предметами, зважаючи вже не лише на їх фізичні характеристики, а їх специфічне призначення. Наслідуючи дії дорослого, дитина зачісується гребінцем, намагається їсти ложкою, пити з чашки, годує ляльку, заколисує ведмедика тощо. Після 1-го року життя вона спроможна виконувати такі функціональні предметні дії і по пам’яті і самостійно. Але й на цій стадії вона не може повторити дію спочатку тільки на тому самому предметі (на тій самій, а не на іншій ляльці). Отже, предмет, що виступає як конкретна річ, а не як представник певного класу предметів. Ця особливість усвідомлення предмету виявляється і в розумінні дитиною слова як назви окремого предмету. У засвоєнні дитиною предметних дій все більшого значення набувають словесні вказівки дорослого. Словами дорослі привертають увагу дитини до предметів, ставлять завдання, визначають спосіб і програму дій (принеси, намалюй, закрий, візьми ручку так…). Показуючи і пояснюючи, діючи разом з дитиною, вони терплячи формують у неї способи користування найпростішими суспільно виробленими предметами.

На 2-му році життя дитина починає довільно наслідувати такі дії, які їй спеціально не показують, але які вона сама бачить у навколишньому житті. Вона, наприклад, намагається підмітати віником, стукати молотком, висувати шухляду, вмикати телевізор тощо. Засвоювані способи виконання таких дій переносяться на інші предмети, не тотожні з тими на яких вироблялася дія. Поступово предмети, з якими можна діяти однаково, з якими однаково діють дорослі, об’єднуються в одну групу, незважаючи на різницю в їх розмірі, кольорі тощо, відбувається перше узагальнення дій. В ході подальшого розвитку відбувається також і перенесення засвоюваних дій із справжній предметів на іграшкові, а також в іншу ситуацію.

Відокремлюючи дії від предметів і узагальнюючи їх, порівнюючи свої дії з діями інших людей, перед дошкільники починають усвідомлювати їх як власні дії, ними самими спричинені, що виражається в появі на третьому році життя займенника першої особи однини – «Я» замість «Він», «Саша», як говорила про себе дитина раніше. На цей же час припадає і ототожнення дитиною свого зображення у дзеркалі з собою. Так виникає особиста дія, пов’язана з виразною тенденцією до самостійності, виявляється у постійних заявах і вимогах дитини «Я сам». Ці новоутворення, що виникають в ході предметної діяльності, стають основою нових стосунків дитини з дорослими, які складаються у наступному, тобто дошкільному періоді.

3. Особливості розвитку рухової сфери дітей 1-3-го років життя.

Розвиток м’язів і затвердіння кісток опорно-рухового апарату дитини – потреба в нових враженнях, що стимулює швидкий розвиток пересування дитини. Після перших успішних кроків на які вона зважується відбувається швидке вдосконалення ходіння. Розвиваються й інші рухи, які дитина невтомно і наполегливо здійснює, виявляючи своє прагнення до самостійності. Катаючи м’ячі і обручі, прагнучи дістати цікаву річ, граючись з дорослими в різні ігри діти вчаться підніматися і опускатися по східцях, підлазити під стіл, стрибати, присідати, бігати, доганяти. Вони охоче виконують ці дії і готові безліч разів їх повторювати. Такий фізичний розвиток дитини відкриває перед нею можливість значного розширення сфери її практично-пізнавальної діяльності і спілкування з дорослими. І.М.Сєченов назвав ходу дробовим аналізатором простору і часу, оскільки діти під час ходьби практично визначають відстань, пізнають предмети в просторі і їх величину. Спеціальні дослідження свідчать, що становлення зорових, м’язових та вестибулярних координацій є умовою сприймання простору та виникнення просторових уявлень. Поєднуючись з відповідними словами (над, під, вправо, вліво і т.д.), ці уявлення перетворюються на пізніших етапах розвитку в узагальненні просторові поняття.

З переходом дитини до самостійної ходьби поступово утворюється стереотип вертикального положення її тіла по відношенню до горизонтальної площини землі, який включає координацію м’язів усіх рухових систем тіла й утворення нових зв’язків між ними, а також між всіма аналізаторами зовнішнього середовища. Серед них центральне місце займають асоціації зорових, м’язово-суглобних і вестибулярних (статико-динамічний) відчуттів, які визначають процес сприймання простору та характер слідових реакцій у формі просторових уявлень.

Оволодіння рухами власного тіла, локомоторними діями – складна для дитини робота, яка повністю її захоплює і вимагає великих зусиль. Тому воно завжди відбувається синхронно із засвоєнням мовлення, яке також дуже інтенсивно розвивається у цей період розвитку. Період швидкого розвитку і широкого використання нових рухів дитиною 2-го року життя часто супроводжуються тимчасовим гальмуванням мовної активності (Г.М.Ляміна).