1.6 Психотропні препарати пригнічувальної дії.

Седативні препарати (броміди, препарати валеріани, персен, саносан, трава собачої кропиви, новопасит). Вплив на ЦНС. Механізм дії. Фармакотерапія.

1.7 Транквілізатори. Загальна характеристика групи. Класифікація за хімічною будовою:

• похідні бензодіазепіну (діазепам, хлозепід, оксазепам, мезапам, феназепам);

• похідні дифенілметану та пропандіолу (амізил, мепротан);

• похідні різних хімічних груп (оксолідин, тріоксазин, мебікар, атаракс). Механізм дії. Фармакотерапія. Побічні ефекти.

1.8 Невролептичні препарати. Загальна характеристика групи. Вплив на психічну (вищу нервову) діяльність. Антипсихотична дія. Ускладнення, профілактика. Класифікація за хімічною будовою:

• похідні фенотіазину ( аміназин, тіоридазин тощо);

• похідні бутирофенону (дроперидол, галоперидол, трифлуперидол);

• похідні індолу (резерпін, карбідин);

• похідні інших хімічних груп (семап, еглоніл).

Механізм дії препаратів. Фармакотерапія.

ЛІТЕРАТУРА

Виноградов В. М. Фармакологія. Л., 1085.- Кудрин А. И. Фармакологія з основами патофізіології.-М.: Медицина, 1977.- ХаркевичД. А. Фармакологія. -М.: Медицина, 1987ХаркевичД: А. Фармакологія -М.: Медицина, 1989

Батрак Г. Е, Фармакологія - К.: Вища школа, 1980. -

Чекман И. С. Побічна дія ліків (ускладнення фармакотерапії),-К-; Вища школа, 1982

Домашнє завдання:

Засоби, що регулюють функції центральної нервової системи засоби, що пригнічують цнс

Відома значна кількість засобів, за допомогою яких можна впливати на багато функцій ЦНС. Це хімічні сполуки, що впливають на емоції, психічний стан, що знижують болючі відчуття, що сприяють розвитку сну, що викликають наркоз й інші ефекти. Основою дії більшості нейротропних засобів на ЦНС є їхня здатність видозмінювати процес міжнейронної(синаптичної) передачі імпульсів. Залежно від спрямованості виникаючих при цьому ефектів розрізняють засоби пригнічуючого і збудливого типу. У свою чергу, кожну із цих груп підрозділяють на засоби загальної й виборчої дії. Якщо засоби "загальної дії" втручаються в діяльність ЦНС на всіх її рівнях (засоби для наркозу), то засоби з виборчою дією впливають переважно на певні центри або функціональні системи, не порушуючи діяльності ЦНС у цілому (транквілізатори, наркотичні анальгетики).

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАСОБІВ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЦНС .

Засоби для наркозу

Засоби для наркозу — це лікарські речовини органічної та неорганічної природи, які при взаємодії з нервовими клітинами мозку викликають стан наркозу, або загальна анестезія— це оборотне, тимчасове гальмування функцій ЦНС, яке виявляється відсутністю свідомості, втратою больової та інших видів чутливості, зниженням рефлекторної збудливості і розслабленням скелетних м язів за збереження життєво важливих функцій — дихання і кровообігу.

З точки зору практичного застосування засоби для наркозу поділяють на групи за­лежно від шляху їх введення в організм.

1.Засоби для інгаляційного наркозу.

а) рідкі леткі речовини (ефір для нар­козу, фторотан, енфлуран, ізофлуран);

б) газоподібні речовини (діазоту оксид).

2. Засоби для неінгаляційного наркозу (тіопентал-натрій, гексенал, пропанідид, натрію оксибутират, кетамін, мідазолам, пропофол).

Підготовка хворого до наркозу.

Для пригнічення психоемоційної реакції й пригнічення функції блукаючого нерва перед операцією хворому проводять спеціальну медикаментозну підготовку - премедикацію. Премедикація спрямована на зниження рефлекторної збудливості, болючої чутливості, секреції слинних і бронхіальних залоз, потенціюванні дії загальних анестетиків. Для забезпечення повноцінного сну перед операцією на ніч призначають усередину транквілізатор (седуксен, тазепам) і снодійне із групи барбітуратів (фенобарбітал). Ранком за 30-40 хв до наркозу внутрім язево вводять седуксен, промедол й атропін. В особливо збудливих хворих до цих засобів додають дроперідол. Хворим, схильним до алергійних реакцій, у премедикацію включають антигістамінні препарати (піпольфен, димедрол, супрастин).

Усі засоби для наркозу, незважаючи на істотні відмінності за хімічною структурою, фізико-хімічними властивостями і незалежно від шля­ху їх уведення викликають стан наркозу, який розвивається не відразу, а має кіль­ка етапів.

Стан нар­козу має чотири стадії, або фази: анальгезії, збу­дження, хірургічного наркозу, пробудження

I. Стадія анальгезії (приглушення). Зни­ження больової чутливості, сплутаність свідомості, порушення координації рухів; тонус скелетних м'язів, рефлекси, дотикова (тактильна) і темпе­ратурна чутливість збережені.

II. Стадія збудження проявляється тільки при використанні повільно діючих засобів для наркозу і пояснюється зменшенням гальмівних процесів. При цьому спостерігається мовне збуд­ження (хворий може говорити, навіть співати). Рухове збудження супроводжується значними коливаннями артеріального і венозного тиску, ритму дихання, розширенням зіниць, тахікардією.Спостерігається салівація, іноді блювання. Можлива рефлекторна зупинка дихання.

ІІІ. Стадія хірургічного наркозу. Втрата свідомості, больової, тактильної та інших видів чутливості , міорелаксація. Втрата реакції рогівки на дотик, кругового руху очей свідчать про досягнення тієї глибини наркозу, коли можна починати операцію. Якщо не припинити нар­коз, на цьому рівні може настати атональна ста­дія, тобто стадія паралічу ЦНС із зупинкою ди­хання і смертю.

IV. Після припинення введення засобів для наркозу настає стадія пробудження — від­новлення всіх функцій організму, але у зворот­ному порядку: з'являються рефлекси, віднов­люється тонус м'язів, відновлюється дотикова і больова чутливість, повертається свідомість. По­рушення вищої нервової діяльності можуть спо­стерігатись протягом 7-25 днів після наркозу.

Препарати для інгаляційного наркозу (ефір для наркозу, фторотан, діазоту оксид, енфлуран, ізофлуран, гапотан). Викликати стан загальної анестезії мож­на вдиханням засобів для наркозу — лет­ких рідин, які легко переходять у паропо­дібний стан, а також інгаляцією газоподіб­них речовин. Використання засобів для наркозу дає змогу створювати у вдихуваному повітрі потрібну регульовану кон­центрацію їх. Потрапляючи в альвеоли, анестетична речовина проникає у кров і одночасно виділяється через легені. Швид­кість настання наркозу і виведення з ньо­го залежить від розчинності анестетичної речовини в крові, а також від рівня апа­ратури.

Вимоги до наркозних засобів:

по­винні мати приємний запах, не ушкоджу­вати клітинні структури, не порушувати гомеостаз, не викликати ускладнень, мати достатню розчинність у крові і тканинах, забезпечувати швидке введення в наркоз і пробудження, тобто викликати легко ке­рований наркоз достатньої глибини і три­валості.