Основні терміни та поняття:

Макроекономіка. Мікроекономіка. Агрегування. Макроекономічні моделі. Головна суперечність суспільства. Головне завдання макроекономіки. Домашні господарства. Екзогенні змінні. Ендогенні змінні. Запаси і потоки. Модель кругових потоків. Закрита економіка. Відкрита економіка. «Витоки » та «Ін’єкції» Змішана економіка. Командно-адміністративна економіка. Модель. Нормативна функція макроекономіки. Позитивна функція макроекономіки. Ринкова економіка.

Питання до обговорення:

1. Що є предметом вивчення макроекономіки?

2. У чому полягає головна суперечність суспільства?

3. Що є об’єктом макроекономіки?

4. Чим відрізняються між собою основні типи економічних систем?

5. Дайте характеристику різних моделей змішаної економіки.

6. Стисло поясніть найважливіші відмінності між мікро- і макропідходом до економічного аналізу. Чи можна сказати, що ці два підходи чимось схожі?

7. Чому економічні принципи та моделі обов’язково являють собою узагальнення та абстракції?

8. У якому сенсі побудова і використання економічних моделей є небезпечним?

9. Розкрийте на прикладі зв'язок між потоком і запасом.

10. Що розуміють під поняттям «витоки» та «ін'єкції» у моделі кругообігу для відкритої економіки?

11. Назвіть основні макроекономічні цілі.

12. Назвіть 5 ключових макроекономічних проблем.

13. Які вчені внесли значний вклад у розробку теоретичних засад макроекономічної науки?

14. Як впливає на ефективність економіки зростання рівня зайнятості, раціоналізація розподілу ресурсів і підвищення ефективності ресурсів?

15. Який зв'язок існує між макроекономікою та економічною політикою?

Література основна.

1. Агапова Т.А. Серегина С.Ф. Макроэкономика М.: «Дело и сервис», 2004.

2. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 442с.

3. Мікроекономіка і макроекономіка / Під ред. С. Будаговської. — К.:Основи, 1998.

4. Панчишин С. Макроекономіка - К.: «Либідь», 2002.

5. Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика. — К.: Таксон, 1996.

6. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підручник. — К.: Либідь, 1999.

Додаткова.

1. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб,:Питер, 2003. – 224 м. :ил. – ( Серия «Заврта экзамен»)

2. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Макроекономіка. — Л.: Просвіта, 1997.

Тема 2. Макроекономічні показники в системі національних рахунків Тематичний зміст практичного заняття.

1. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва;

2. Основні макроекономічні показники;

3. Номінальні та реальні показники. Індекси цін.

Анотація

Вивчення теми надасть студентам можливість отримати початкові уявлення про сучасну концепцію макроекономічного рахівництва та освоїти основні показники вимірювання кінцевих результатів функціонування економіки.

Національні рахунки — це агрегатні, тобто макроекономічні, показники, які характеризують загальний стан економіки. Інформація, яку дають національні рахунки, є основою для розроблення заходів державної політики, спрямованих на поліпшення функціонування національної економіки.

Практика макроекономічних розрахунків у будь-якій країні застосовує велику кількість показників, які обчислюються за певними правилами. Але оскільки кожна країна певним чином інтегрована в світову економіку, то з метою забезпечення міжнародних порівнянь виникає необхідність застосування єдиних підходів до системи та методології обчислення макроекономічних показників. Ця вимога реалізується з допомогою спеціального міжнародного стандарту —- «Системи національних рахунків» (СНР). Вона затверджується ООН і рекомендується всім країнам для практичного використання.

СНР спирається на низку макроекономічних показників, за допомогою яких вимірюються результати функціонування національної економіки. Первинним таким показником є валовий випуск, який відображає повну ринкову вартість усіх товарів та послуг, вироблених у країні за певний період. Але найбільше значення серед макроекономічних показників має валовий внутрішній продукт (ВВП).

За своєю сутністю ВВП — це ринкова вартість кінцевої продукції або додана вартість, створена резидентами всередині країни.

ВВП можна обчислити трьома методами:

1) виробничим методом:

2) методом доходів (розподільчим методом):

3) методом видатків (методом кінцевого використання):

При обчисленні валового внутрішнього продукту не враховують продаж уживаних речей, невиробничі фінансові операції, а також проміжні товари і послуги. Під проміжними розуміють товари і послуги, які використовуються для подальшого оброблення чи перероблення, тобто для виробництва інших товарів чи перепродажу. У ВВП ураховують лише кінцеві товари і послуги, що вироблені у межах економічної території країни, на яку поширюються повноваження уряду країни і в межах котрої люди та інші фактори виробництва, товари і гроші можуть переміщуватися.

Особисті споживчі видатки охоплюють видатки домогосподарств на товари тривалого користування, предмети поточного вжитку і послуги. Валові інвестиції поділяються на заміщувальні інвестиції, необхідні для підтримання національного обсягу капіталу на досягнутому рівні (відшкодовують зношений капітал), та чисті інвестиції, що забезпечують приріст національного капіталу. Державні закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. Чистий експорт — це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги. Проте чистий експорт може бути і від'ємною величиною.

Інші важливі показники виробництва отримують із валового внутрішнього продукту. Валовий національний продукт (ВНП) – це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний період часу (як правило, за рік) за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам країни, незалежно від того, де ці фактори використовують — усередині країни чи за кор­доном. Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — це ВВП, зменшений на суму амортизаційних відрахувань. Національний дохід (НД) є сукупним доходом, заробленим упродовж року власниками ресурсів — резидентами певної країни, незалежно від того, де ці ресурси використовуються — у власній країні чи за кордоном. Його обчислюють вирахуванням із ВНП амортизаційних відрахувань та непрямих податків на бізнес або додаванням факторних доходів — заробітної плати, ренти, процента, прибутку та доходів власників.

Національні рахунки дещо занижують реальний обсяг національного виробництва і доходу. По-перше, валовий внутрішній продукт не враховує результатів економічної діяльності у тіньовому секторі національної економіки. По-друге, не всі вироблені у національній економіці продукти проходять стадію купівлю-продажу. Величина ВВП особливо занижена у вітчизняній економіці, в якій розширюються масштаби натурального господарства і значними є масштаби тіньової економіки. Незважаючи на це, валовий внутрішній продукт є дуже цінним показником розвитку національної економіки.

Усі макроекономічні показники безпосередньо обчислюються в поточних цінах, котрі, як правило, змінюються порівняно з цінами попереднього періоду. Тому на рівень макроекономічних, показників впливають як реальні зміни в економіці, так і зміни цін. Щоб розмежувати вплив на ВВП фізичних обсягів виробництва і цін, розрізняють номінальний ВВП і реальний ВВП

Кожна країна намагається не допустити зростання цін. Зростання загального рівня цін свідчить про наявність інфляції. Загальний рівень цін визначають за допомогою індексів цін — Леспейреса, Пааше і Фішера. Індекси цін обчислюють як відношення вартості певного набору, або ринкового кошика, товарів і послуг розрахункового року до вартості аналогічного ринкового кошика в базовому році. Індекс цін Ласпейреса, обчислений для незмінного кошика споживчих товарів і послуг, називають індексом споживчих цін (ІСЦ). Індекс Пааше, обчислений для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

Індекси цін використовують для зведення багатьох номінальних змінних до реальних. Зведення номінального ВВП до реального відбувається через інфлювання та дефлювання. Якщо дефлятор ВВП більший за одиницю, то процес зведення номінального ВВП до реального називають дефлюванням. Якщо дефлятор ВВП менший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають інфлюванням.