Основні терміни та поняття.

Економічне зростання. Екстенсивний тип економічного зростання. Інтенсивний тип економічного зростання. Структурна політика. Модель Солоу. Золоте правило обсягу капіталу. Залишок Солоу.

Питання до обговорення.

1. Дайте визначення категорій «економічне зростання» та «економічний розвиток».

2. Яке значення має економічне зростання?

3. Які основні фактори економічного зростання?

4. Якими показниками вимірюється економічне зростання?

5. Що показує індекс людського розвитку?

6. Охарактеризуйте неокейнсіанську та неокласичну моделі економічного зростання.

7. Розкрийте зміст і визначте основні рівняння моделі Домара.

8. Розкрийте зміст моделі Харрода та поясніть основні її рівняння.

9. Охарактеризуйте неокласичну модель Р. Солоу

10. Які можливості є в Україні для застосування моделі Р. Солоу?

11. В чому полягає золоте правило нагромадження?

12. Сформулюйте базовий принцип концепції людського розвитку.

13. Як у концепції людський розвиток пов’язується із економічним зростанням ?

14. Якими способами ПРООН поширює у світі ідеї та практику людського розвитку?

15. Способи оптимізації зв’язку між економічним зростанням і Дайте оцінку перспективі економічного зростання в Україні на найближчі 8-10 років.

Типові задачі.

Реальний ВВП країни становив 100 тис. гр.од. у першому році, а в другому році – 120 тис. гр.од. Населення країни зросло з 40 тис. чоловік у першому році до 41 тис. чоловік – у другому.

Визначити:

1. Темпи зростання ВВП

2. Темпи зростання ВВП на душу населення.

Література основна.

1. Агапова Т.А. Серегина С.Ф. Макроэкономика М.: «Дело и сервис», 2004.

2. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 442с.

3. Мікроекономіка і макроекономіка / Під ред. С. Будаговської. — К.:Основи, 1998.

4. Панчишин С. Макроекономіка - К.: «Либідь», 2002.

5. Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика. — К.: Таксон, 1996.

6. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підручник. — К.: Либідь, 1999.

Додаткова.

1. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб,:Питер, 2003. – 224 м. :ил. – ( Серия «Заврта экзамен»)

2. Кривцов О.С. та ін. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник/ О.С.Кривцов, В.М. Бережний, В.М.Онегіна. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 200 с.: іл.

3. Грішнова О.А. Людський розвиток: Навч.посібник. - .К.: КНЕУ, 2006. – 308 с.

Тема 11. Держава в системі макроекономічного регулювання. Тематичний зміст практичного заняття.

1. Роль держави в економічному кругообігу.

2. Державне регулювання економіки: суб’єкти, об’єкти, цілі, методи.

3. Кейнсіанська теорія макроекономічного регулювання.

4. Пріоритети сучасної соціально-економічної стратегії демократичних держав.

Анотація.

Мета теми — надати студентам можливість вивчити концептуальні положення кейнсіанської теорії про необхідність та методи державного втручання в економіку, роль держави в економічному кругообігу та трансформацію моделей економічної рівно ваги під впливом держави.

Державне регулювання економіки – це система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, що здійснюються державними закладами і суспільними організаціями і спрямована на підвищення ефективності суспільного виробництва і задоволення потреб суспільства

Ринок визначає рівноважну ціну, виробництво у багатьох сферах, у той час як держава регулює ринок через оподаткування, інвестиції, субсидії.

Суб’єктами державного регулювання є:

1. носії

2. виразники

3. виконавці господарських інтересів

До носіїв відносяться соціальні групи, які відрізняються одна від одної з позиції їх майнового стану, доходів і видів діяльності при аналогічних доходах, по професіям, галузевим і регіональним інтересам.

Виразниками господарських інтересів є об’єднання носіїв економічних інтересів у різноманітні союзи і асоціації: профспілки, союзи підприємців, фермерів, торговців, студентів, маклерів тощо.

До виконавців господарських інтересів відносяться виконавчі органи , організовані по підпорядкованості, які включають органи влади і Центральний національний банк.

Об’єктами державного регулювання виступають сфери, галузі, райони, а також ситуації, явища і умови соціально-економічного життя країни, де утворилися або можуть утворитися проблеми, які неможливо вирішити автоматично у найближчому майбутньому.

Основними видами об’єктів державного регулювання є: економічний цикл, зайнятість, накопичення капіталу, ціни, грошовий обіг, платіжний баланс, наукові дослідження, навколишнє середовище, конкуренція, зовнішньоекономічні зв’язки.

Цілями державного регулювання економіки виступають:

1. економічна і соціальна стабільність – головна ціль;

2. опосередковані цілі для вирішення головної – конкретні цілі.

В системі методів державного регулювання центральне місце посідають економічні методи, що включають в себе:

• методи прямого державного регулювання

• методи непрямого державного регулювання

Прямі методи виступають в наступних основних формах: цільове фінансування держави, державні закупки, функціонування державного сектору економіки.

Непрямі методи виступають в наступних основних формах: грошово-кредитні методи, бюджетно-податкові, прискорена амортизація, зовнішньоекономічні методи.

В державному регулюванні використовують адміністративні методи, основними формами яких є: антимонопольні заходи, введення обов’язкових стандартів, визначення мінімально допустимих параметрів життя населення.

Ключовим, дискусійним у макроекономіці є питання про те які механізми —ринкові чи державні — здатні якнайефективніше підтримувати в економіці повну зайнятість. Прихильники класичної теорії обстоюють думку, що повна зайнятість — це норма ринкової економіки. Неповна зайнятість не є внутрішнім продуктом ринку, а виникає під впливом випадкових, зовнішніх щодо ринкової економіки (війни, політичні перевороти, стихійне лихо тощо) чинників. Якщо це відбувається, то ринок здатний швидко відновлювати повну зайнятість без державного втручання. Це знаходить своє відображення в класичній моделі сукупної пропозиції.

Але положення класичної теорії про здатність ринку до швидкого відновлення повної зайнятості суперечить реальній економіці. Досвід багатьох країн свідчить про те, що економіка досить часто і тривалий період може перебувати в умовах неповної зайнятості і без державного втручання не здатна швидко вийти із цього стану.

Уперше такого висновку дійшов видатний англійський економіст Д. М. Кейнс. З огляду на світову економічну кризу (1929—1933 рр.), яка увійшла в історію під назвою «Велика депресія», він піддав конструктивній критиці класичну теорію. Натомість він запропонував альтернативну теорію, яка дістала назву «кейнсіанська теорія». На відміну від класиків Кейнс вважав, що періодичні повторення спадів і депресій, які супроводжуються значним безробіттям, є не випадковістю, а закономірною рисою ринку в умовах вільної конкуренції.

Кейнсіанці доходять висновку про необхідність державного втручання в економіку. При цьому об'єктом державного впливу на економіку має бути сукупний попит, який дістав назву «ефективний попит». Це означає, що, збільшуючи сукупний попит, держава отримує здатність компенсувати дефіцит попиту з боку приватної економіки і завдяки цьому відновлювати повну зайнятість.

Основним методом стимулювання сукупного попиту кейнсіанці вважають фіскальну політику на основі збільшення державних закупівель, трансфертів та зниження податків. Оскільки стимулююча фіскальна політика може викликати бюджетний дефіцит, то для його фінансування пропонується використовувати державні позики і в певних межах грошову емісію. Важливу роль у кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор. В умовах неповної зайнятості, коли потужності економіки використовуються не повністю, збільшення бюджетних видатків забезпечує значний мультиплікативний ефект,

У сучасній економіці держава виконує активну роль.