3.3.1.. Засоби застосування ядерної зброї
Для застосування ядерної зброї можуть бути використані балістичні (керовані і некеровані) і крилаті ракети (літаки-снаряди), керовані ракети класу «земля-повітря» (для поразки повітряних цілей), літаки різних типів, ствольна артилерія, морські торпеди. В окремих випадках ядерні заряди можуть бути застосовані у виді фугасів, заздалегідь встановлюваних у якому-небудь місці.
Використання тих чи інших засобів доставки ядерної зброї визначається місцем розташування і характером цілей, потужністю застосовуваних боєприпасів і поруч інших факторів. Ядерні заряди великої потужності, що мають порівняно велику вагу і габарити, можуть застосовуватися за допомогою могутніх балістичних і крилатих ракет, важких бомбардувальників, а середньої і малої - за допомогою легких військових ракет, легких бомбардувальників, винищувачів-бомбардувальників і артилерії. Однак варто особливо підкреслити, що основним засобом нанесення ядерних ударів у сучасних умовах є ракети різного призначення.
Стратегічні засоби доставки - стратегічні ядерні боєприпаси.
Визначимо основні типи стратегічних ядерних боєприпасів:
стратегічні (міжконтинентальні балістичні) ракети наземного базування;
стратегічні (міжконтинентальні балістичні) ракети морського базування;
ракети, авіаційні бомби та крилаті ракети, які доставляються на стратегічних бомбардувальниках.
Балістичні ракети дозволяють наносити удари по об'єктах, що знаходиться на видаленні від декількох десятків до декількох сотень і тисяч кілометрів.
Керовані балістичні ракети звичайно запускаються зі спеціальних установок, розташованих на землі чи на кораблі; старт ракет, як правило, вертикальний. Ці ракети відрізняються високою точністю влучення в ціль; вони є найменш уразливим засобом застосування ядерної зброї, що забезпечує раптовість і велику надійність ядерних ударів.
Керовані балістичні ракети типу міжконтинентальних розвивають швидкість до декількох тисяч кілометрів у годину, і велика частина траєкторії їх польоту проходить на дуже великих висотах (до декількох сотень кілометрів).
Некеровані балістичні ракети, призначені для безпосередньої підтримки дій сухопутних військ і мають невелику (до декількох десятків кілометрів) дальність стрілянини, запускаються з рухливих пускових установок, змонтованих на колісних чи гусеничних шасі. Націлювання некерованої ракети здійснюється за допомогою пускової установки; двигун її працює до повної витрати палива.
Некеровані балістичні ракети майже зовсім несприйнятливі до перешкод, створюваним радіотехнічними засобами супротивника, виключають необхідність у складних станціях керування (наведення) при запуску і мають достатню маневреність.
Стратегічні ядерні засоби ураження мають “необмежений” радіус дії, тобто здатні уражати ціль у будь-якому місці земної кулі.
Прикладом стратегічних ракет наземного базування можуть бути міжконтинентальні балістичні ракети типу “Титан-2”, “Мінітмен-2”, “Мінітмен-3”, Мінітмен-3В”, “МХ” та інші.
Ракети “Титан-2” та “Мінітмен-2” мають моноблочну бойову частину з одним зарядом, в ракеті “Мінітмен-3” бойова частина складається з трьох боєголовок, які мають індивідуальні системи наведенні та керування. Остання модифікація ракети “Мінітмен-3В” має бойову частину з 9-12 розділяючимися боєголовками. Міжконтинентальна ракета “МХ” являє собою триступінну ракету з бойовою частиною, яка містить в собі 10 ядерних боєголовок.
Стратегічні ракети наземного базування розташовуються у шахтах - шахтових фортифікаційних спорудах, точність їх влучання у ціль - 400 метрів.
До стратегічних ракет морського базування (у якості прикладу) можна віднести ракети типу “Поларіс-3”, “Трайдент-2”. Радіус їх дії складає біля 8000 кілометрів. В ракеті “Поларіс А-3” бойова частина складається з трьох боєголовок, в ракеті “Трайдент-2” - з 8 боєголовок.
Основними носіями стратегічних ракет морського базування є атомні підводні човни. Сучасні атомні підводні човни несуть на борту від 16 до 24 стратегічних ракет.
Крилаті ракети (літаки-снаряди) являють собою безпілотні реактивні літаки, що складаються з планера, рухової установки і системи керування. Крім основного двигуна, що працює протягом усього часу польоту ракети до цілі, деякі крилаті ракети забезпечуються додатковими стартовими ракетними двигунами, що забезпечують розгін ракети на початковій ділянці польоту чи підйом її на задану висоту.
Керування крилатою ракетою здійснюється на всьому шляху польоту. При цьому, як правило, використовуються комбіновані системи керування: по промені радіолокаційної станції на початковій ділянці польоту, командами, подаваними по радіо при радіолокаційному спостереженні за ракетою, і різними автономними системами керування. Унаслідок цього система керування і наведення крилатих ракет на деяких ділянках їх польоту може піддаватися впливу радіотехнічних засобів супротивника Разом з тим наявність такої системи керування ракетою забезпечує досить високу точність наведення її на ціль.
Крилаті ракети можуть застосовуватися як з наземних пускових установок (ракети класу «земля-земля»), так і з літаків-носіїв (ракети класу «повітря-земля»). Крилаті ракети класу «земля - земля» дозволяють вести стрілянину по об'єктах, що знаходиться на видаленні від декількох десятків до декількох сотень і тисяч кілометрів.
Крилаті ракети мають порівняно невелику швидкість і висоту польоту, порівнянної з висотами і швидкостями польоту сучасних реактивних винищувачів, і тому в більшості випадок можуть вчасно виявлятися, перехоплюватися і знищуватися засобами протиповітряної оборони
До основних авіаційних ядерних боєприпасів можна віднести керовані ракети серії “SLAM” (США), “S-3” (Франція), “Блю Стіл” (Велікобританія), крилаті ракети “Томагавк”, “Посейдон” та інші. Основними носіями таких ракет є стратегічні бомбардувальники. Наприклад, В-53 та FB-IIIA (США), “Міраж-2000” (Франція), “Вулкан-В2” (Велікобританія) та інші. Дальність польоту стратегічних бомбардувальників складає 12-16 тисяч кілометрів.
Ракетно-ядерна зброя тактичного призначення.
Радіус (дальність) дії тактичної ядерної зброї складає 1000-1200 км.
Основними типами тактичної ядерної зброї є:
- авіаційні керовані ракети та бомби;
- керовані ракети наземного та морського базування;
- боєприпаси ствольної та реактивної артилерії;
- ядерні фугаси (ядерні міни).
Дещо докладніше зупинимося на ствольній артилерії. Ствольна артилерія, що застосовує ядерні боєприпаси (атомна артилерія), призначається для безпосередньої підтримки бойових дій сухопутних військ. Вона може застосовуватися для поразки військ і бойової техніки, руйнування міцних польових оборонних споруд, знищення засобів ядерного нападу й інших важливих цілей, розташованих у тактичній глибині оборони супротивника.
Ствольна артилерія забезпечує раптовість ядерних ударів на полі бою. Її вогонь більш точний, чим бомбометання чи стрілянина некерованими ракетами, і не залежить від часу доби і метеорологічних умов.
Разом з тим у ствольної артилерії є й істотні недоліки. По дальності стрілянини вона уступає іншим засобам застосування ядерної зброї. Через це вогневі позиції ствольної артилерії, як правило, будуть знаходитися в сфері досяжності артилерійського вогню супротивника. Малі габарити ядерного снаряда і його велике прискорення в момент пострілу приводять до значного ускладнення його конструкції і неминуче зменшують коефіцієнт використання ядерного заряду, що знаходиться в ньому.
Рис. 3.34. Випробування американського 280-мм ядерного снаряду ствольної артилерії
Наводити більш конкретні види тактичних ядерних боєприпасів в даному посібнику немає сенсу, оскільки ці питання вивчаються на дисциплінах “РХБЗ” та “Тактика”. Зазначимо лише, що у тактичних ядерних боєприпасів зазвичай бойові частини моноблочні, тобто оснащені тільки одним ядерним зарядом.