Основні характеристики перспективних бетонобійних бойових частин

Назва або позначення БЧ	Маса, кг	M/S, кг/см2	Маса ВР (КЗ/ОБЧ), кг	Глибина проникнення в перешкоду (ґрунт + залізобетон), і при швидкості БП, рівної 300 м/с
MEPHISTO	500	0,92	45/56	6,1-9,1+3,4-6,1
BROACH	450	0,77	91/55	6,1-9,1+3,4-6,1
Lancer	450	0,77	91/55	6,1-9,1+3,4-6,1
AUP-3	750	1,3	55	24,4-36,6+2,4-3,4
J-1000	435	0,64	109	6,1-24,4+1,2-2,1
BLU-109	890	0,81	243	12,2-30,5+1,5-2,4
BLU-113	2130	1,89	306	24,4-36,6+3-6

(у таблиці для порівняння наведені характеристики прийнятих на озброєння боєприпасів – BLU-109 і BLU-113).

3.3. Коротка характеристика сучасних ядерних засобів ураження.

Атомна бомба є родоначальником атомної зброї, і з питань її застосування, як у ході другої світової війни, так і в процесі іспитів накопичений великий досвід. Нижче розглянута її дія, типова для усіх видів атомної зброї.

Першим, ще у 1934 році, близько підійшов до відкриття ланцюгової реакції італійський вчений Енріко Фермі. У 1938 році подружжя Кюрі зробили повідомлення про відкриття поділення атому U²³⁸ на ізотопи U²³⁵, якщо його підвергнути “бомбардуванню” нейтронами. З 1939 року почали проводитися дослідження по створенню атомної бомби у США, Німеччині, Великобританії та Франції.

На початку 1939 р. учені відкрили явище поділення урану, і в жовтні того ж року президент Рузвельт одержав листа від доктора Альберта Ейнштейна, у якому вказувалося на можливості використання енергії, що виділяється при розподілі ядер атомів урану, для створення атомної бомби. У цьому документі вперше зустрічається термін «атомна бомба». Для вивчення цієї проблеми був створений спеціальний комітет. Спочатку на дослідницьку роботу були асигновані невеликі суми і почалися експериментальні роботи в декількох великих університетах.

Однієї з основних труднощів, з яким зіштовхнулися вчені, була відсутність необхідної кількості урану, вільного від домішок і придатного для підтримки ланцюгової реакції. Ця перешкода була переборена, коли вдалося виділити уран 235 і плутоній 239, що володіють здатністю підтримувати ланцюгову реакцію; крім того, плутоній 239 можна було отримувати в достатній кількості для практичного використання в атомних бомбах.

Після цього головна задача, з якою довелося зіштовхнутися вченим, складалася в розробці методу досить швидкого з'єднання в бомбі речовини, що поділяється, і утримання його в цьому положенні на час, необхідний для забезпечення ефективного вибуху. Речовину, що поділяється, не можна поміщати в бомбі у виді одного блоку, тому що нейтрони, що знаходяться в навколишній атмосфері, можуть почати ланцюгову реакцію, що приведе до вибуху бомби задовго до того, коли вона буде доставлена до цілі. Тому речовина, що поділяється, в бомбі повинна бути розділеною на дві чи більше частин, ізольованих друг від друга на відстань, що виключає мимовільне виникнення ланцюгової реакції. Щоб викликати вибух, необхідно ці частини зблизити майже миттєво. У противному випадку ланцюгова реакція, що починається відразу, як тільки частини атомного заряду досить зблизяться, рознесла б бомбу на частині до того моменту, коли повинний відбутися дійсний вибух. Після того як частини заряду будуть зближені, їх необхідно утримувати в такому положенні як можна довше, тому що, чим більше час, протягом якого вони будуть залишатися зближеними, тим повніше пройде ланцюгова реакція і тим могутнішим буде вибух.

Створена в Лос-Аламосі бомба містила речовину, що поділяється, розділену на кілька частин, що утримувалися в бомбі на достатній відстані друг від друга спеціальним пристроєм, що запобігає передчасному виникненню ланцюгової реакції. У момент вибуху ці частини з'єднувалися зі швидкістю снарядів, які летять назустріч один одному . Речовина, що поділяється, у бомбі була оточена оболонкою з надзвичайно важкого матеріалу, що не руйнувався до того моменту, коли ланцюгова реакція пройшла настільки, що відбувся вибух великої сили.

Гігантські задачі по виробництву матеріалів для атомної бомби, конструюванню самої бомби і розробці механізму зближення були остаточно вирішені влітку 1945 р. Залишалося невирішеним тільки одне питання — чи буде бомба діяти?

а)

б)

Рис. 3.33. Атомні бомби “Малюк” (а) та “Товстун” (б), які були скинуті на Хіросіму та Нагасакі

Після ретельних готувань встановили дату іспитів—16 липня 1945 р. Місцем іспитів був обраний район західніше військово-повітряної бази Аламогордо в штаті Нью-Мексико, вилучений від населених пунктів. 16 липня 1945 р. у 5 годину 30 хв вибухнула перша атомна бомба. Відбувся сліпучий спалах, що перевершував по яскравості саме яскраве денне світло, після якого пішли тривалі громові розкати і могутня ударна хвиля. Величезна різнобарвна вируюче хмара піднялася на висоту більш 12000 м, прийнявши добре відому тепер грибоподібну форму. Спалах був видний на відстані 720 км, а вибух чутний на відстані 240 км; вікна сильно деренчали на відстані 375 км. Усі тварини і рослини в радіусі близько 1,6 км були знищені. Сталева вежа, на якій утримувалася бомба, розплавилася і випарувалася. Пісок у радіусі 36 м перетворився в зелену склоподібну масу. Сталева такелажна вежа вагою 32 т, що знаходилася в 730 м від пункту вибуху, була перетворена в безформну масу уламків.

Цей вибух дозволив зробити висновок, що атомні бомби можуть використовуватися як бойова зброя. Під час іспитів атомної бомби вивчалися вражаючі фактори і, зокрема, дія радіоактивного випромінювання.

Атомні бомби, скинуті 6 серпня 1945 р. на Хіросіму і 9 серпня 1945 р. на Нагасакі, становлять історичний інтерес. Ці дві бомби були першими й останніми, котрі застосовувалися в другій світовій війні.

Буйний розквіт ядерної зброї та засобів її доставки до мети відноситься на період 1960-х років. До цього ж періоду відноситься й так званий період гонки озброєнь між США та СРСР.

Вже у 1966 році у світі налічувалося загалом 3000 боєприпасів з ядерним зарядом, а у 1975-му - більше 7500.

У нинішній час на озброєнні знаходиться атомної зброї з загальним тротиловим еквівалентом біля 20 млрд. тон, тобто на кожного мешканця планети приходиться біля 4 тон вибухівки.

Відомо, що Україна є нейтральною та без’ядерною державою, що було зафіксовано у Акті проголошення незалежності від 24 серпня 1991 року. Однак факт наявності на озброєнні армій сусідніх країн ядерної зброї та загроза її використання потребує у нашій оборонній доктрині враховувати й питання захисту найважливіших об’єктів від дії вражаючих факторів ядерного вибуху.

Для ураження фортифікаційних споруд використовуються стратегічні та тактичні засоби доставки, які й визначають тип та вид ядерного боєприпасу.