1.2 Структура людського капіталу, та його види
Розглянувши поняття людський капітал, висунуте багатьма вченими економістами та визначивши з них своє поняття «людський капітал», можна зробити висновок, що в його основу входять вроджені здібності людини, фізичні, психологічні, культурні особливості, а отже необхідно розглянути їх детальніше (рис. 1.3).
Основні складові людського капіталу завжди цікавили вчених-економістів. Окремі його аспекти висвітлені у працях українських вчених – В. Гейця, О. Грішнової, Н. Голікової, О. Головінова, С. Злупка, В. Куценка, А. Чухна, О. Стефанишин та інших економістів. Але, на сьогодні не існує одностайної думки щодо конкретного виокремлення елементів людського капіталу.
Рис.1.3. Елементи людського капіталу
В першу чергу розглянемо фізичну складову, яка здебільшого є вродженою характеристикою, але з часом може змінювати свій стан. Залежно від виду діяльності особі потрібен певний запас здоров’я та сил, тому і акцент при розробці заходів розвитку людського потенціалу може робитися великий, а може взагалі не враховуватися. Наприклад, якщо йде мова про розвиток людського капіталу спортсмена, то основна увага приділяється саме фізичному здоров’ю, а якщо йдеться про працівника розумової праці, то здоров’ю вже не буде приділятися великої уваги.
Дослідники людського капіталу не приділили достатньої уваги обліку та оцінці фізіологічних властивостей та здоров’я людини, як важливих складових її індивідуальних виробничих ресурсів. Але, багато хто з них зазначає необхідність включення до складу людського капіталу здоров’я людини. Наприклад, Г. Прошак пише «основними складниками людського капіталу є: здібності, талант, здоров’я, знання людини, досвід, навички, мобільність працівника, а також мотивація праці» []. О. Грішнова, в своєму дослідженні еволюції трактувань поняття «трудовий потенціал» зазначає: «при всій багатогранності трактувань у дослідженнях усіх авторів незмінно підкреслювалося провідне значення якісних параметрів соціального та економічного характеру, передусім освіти, професійно-кваліфікаційної підготовки, стану здоров’я та фізичного розвитку, психологічних особливостей людини і та інші» Г. Беккер відзначає, що «людський капітал формується за рахунок інвестицій у людину, серед яких можна назвати витрати на навчання, підготовку на виробництві, витрати на охорону здоров’я, міграцію і пошуки інформації про ціни та доходи» []. А. Добринін та Л. Тарасович пишуть, що людський капітал – це запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, які є у людини та сприяють зростанню її продуктивної праці, впливають на зростання доходів [].
В нормативно-правовій базі України також є посилання на те, що здоров’я та фізіологічні властивості людини є важливими складовими трудового потенціалу. В Указі Президента України «Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року» зазначено, що трудовий потенціал – це сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров’я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити трудову діяльність []. Навіть В. Ленін вважав працю потребою саме здорового організму [].
Отже, здоров’я та фізіологічні властивості є досить важливими елементами в процесі трудової та професійної діяльності людини, але при аналізі та розробці заходів щодо розвитку людського капіталу необхідно враховувати сферу діяльності та вид праці, яку виконує той чи інший працівник.
Кожен з нас знає багато прикладів і не раз зауважував, що люди з однаковою освітою, досвідом, рівнем загального інтелекту (IQ) опиняються на різних полюсах матеріального добробуту. Хороша освіта і здоров’я ще не гарантують одержання відповідного доходу. І не дивно, сучасні дослідження показують, що між цими показниками людини і його успіхами немає прямого зв’язку. Успіх людини, вміння формувати соціальні зв’язки і досягати поставлених цілей прямо залежить від його емоційного інтелекту (EQ).
Сьогодні успішні люди акцентують увагу на логіці і емоціях. Численні факти підтверджують, що емоційно адаптовані особи – ті, що справляються з своїми почуттями і розуміють чужі, мають переваги в усіх сферах людської діяльності. Вони підключають до розуму емоції використовуючи його ефективніше. Люди, які не можуть впорядкувати своє емоційне життя, постійно знаходяться в стані внутрішньої боротьби, що заважає їм сконцентруватися на виконанні поставлених завдань. Якщо IQ має столітню історію дослідження, то спосіб виміру EQ досі невідомий. Більше того, багато хто і не знає що ж таке емоційний інтелект. На відміну від IQ, рівень якого в значній мірі визначається генами, рівень EQ залежить від зусиль самої людини, може розвиватися протягом всього життя.
EQ можна розглядати на чотирьох рівнях: перший рівень – усвідомлення власних емоцій, вміння визначити які емоції відчуваєш в даний момент, виділити з яких базових емоцій складається емоція, яку переживаєш; другий рівень – вміння управляти власними емоціями, визначити джерело і причину їх виникнення, ступінь корисності, змінювати інтенсивність емоцій, замінювати їх на інші; третій рівень – усвідомлення емоцій інших людей, визначення емоційного стану згідно вербальних і невербальних ознак; четвертий рівень – управління емоціями інших людей, цілеспрямований вплив на них [].
Звідси слідує, що емоційний інтелект – це самосвідомість, самоконтроль, соціальне відчуття і управління відносинами. Сьогодні вже не викликає сумніву той факт, що емоційний інтелект є повноправною складовою людського капіталу поруч із здоров’ям, знаннями, навичками, здібностями, рівнем загального інтелекту, які доцільно використовувати для одержання корисного результату. Їх комплексне використання закономірно призводить до зростання доходів його власника.
Наступним елементом людського капіталу розглянемо творчі здібності. Цей елемент є вродженою характеристикою та має безліч особливостей, які функціонують залежно від різних факторів.
Творчість – це такий вид економічної діяльності, який полягає у створенні нових речей або нових способів діяльності, спрямованих на задоволення потреб людини в нових матеріальних і духовних благах [].
Творчість є важливим складником підприємництва, який є "процесом пошуку нових можливостей, використання нових технологій і нових сфер вкладання капіталу, подолання старих стереотипів та меж"
Творчий потенціал особистості – це складна система психогенетичних та психологічних якостей, інтегральна цілісність природних і соціальних сил людини, сукупність здібностей, можливостей та властивостей до здійснення творчої діяльності, продукування творчих стратегій і тактик у даному процесі, які дозволяють знаходити унікальне, принципово нове рішення проблем, а також забезпечення суб’єктивної потреби особистості у творчій самореалізації і саморозвитку [].
Рушійною силою сучасного суспільства є виробництво інформаційного продукту. Водночас матеріальний продукт стає більш інформаційномістким. В інформаційному суспільстві значних змін набуває не лише виробництво продукту, а й весь соціально-економічний уклад життя. Основними його ознаками є: змога максимального автоматизованого доступу усіх членів суспільства до потрібної інформації та знань; виробництво сучасної інформаційної технології; наявність розвиненої ринкової інфраструктури, яка здатна забезпечити створення національних інформаційних ресурсів відповідно до потреб прогресу; прискорена автоматизація і роботизація всіх сфер і галузей виробництва й управління; радикальна зміна соціальних структур, внаслідок якої відбувається розширення сфери інформаційної діяльності та послуг [].
Саме тому особливої актуальності на сучасному етапі набуває питання розвитку інтелектуальної складової людського капіталу, якій властива творчість, продуктивна, інноваційна поведінка, підприємливість. Це також передбачає застосування в Україні сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, які ставатимуть настільки важливою частиною інфраструктури суспільства, наскільки від них залежатиме не тільки технологічний, але й соціальний прогрес і, передусім, удосконалення людського капіталу, а звідси зростатиме економічна конкурентоспроможність країни загалом, її місце у світовій економіці, роль у міжнародному поділі праці, здатність розвивати демократичні інститути, створювати нові робочі місця тощо.
Інтелектуальна, творча діяльність є поки унікальним атрибутом людського розуму, винахідливості, кмітливості. Продукт інтелектуальної діяльності патенти і закріплюється авторським правом, як виняткова власність автора, якому належить право визначення напрямів і форм її економічного використання. Об'єкти інтелектуальної власності включаються в господарський оборот як нематеріальні активи підприємств і збільшують доходи фірми і власників даних активів.
Отже інтелектуальний людський капітал – це частина людських ресурсів, що здатна в процесі творчої діяльності створювати інтелектуальні продукти, інтелектуальні ресурси, інтелектуальні активи та інновації, в результаті комерціалізації яких підприємство отримає додану вартість або позитивний ефект.
Інтелектуальні можливості людини проявляються в тій стратегії, яку вона виробляє в різних проблемних ситуаціях, у її здатності трансформувати проблемну ситуацію в проблему, а потім у систему пошукових завдань. Одні люди здатні до швидких висновків, інтуїтивним осяянь, одномоментного охопленню події у всіх його взаємозв'язках. Вони послідовні у висуванні гіпотез і перевірку їх правильності. Інші замикаються на першій прийшла на розум гіпотезі, їхнє мислення нединамічно. Деякі намагаються вирішувати проблемні завдання взагалі без будь-яких попередніх припущень, сподіваючись на випадкові знахідки. Їхнє мислення безсистемно, воно перекривається імпульсивними емоціями. Мислення багатьох людей стереотипно, зайво стандартизовано. Основними якостями людського інтелекту є допитливість, глибина розуму, його гнучкість і рухливість, логічність і доказовість.
Інтелектуальні ресурси особистості – це сформовані в процесі формального та неформального навчання знання, інформація та креативні здібності людини. Інтелектуально багатими є люди, які демонструють успішні риси особистості, мають досить хорошу загальну та професійну підготовку, хорошими тактичними здібностями, вміють приймати правильні рішення,вирішувати проблеми, що виникли. Кожне з цих властивостей може бути розкладено на складові компоненти.
Іншим важливим компонентом людського капіталу є соціальні ресурси особистості, тобто закладений в людині потенціал соціальної взаємодії, його прийнятність певним соціальним середовищем. Протягом довгого часу соціальні ресурси особистості визначалися переважно походженням людини, її приналежністю до тієї чи іншої соціальної групи. Будь-який громадянин Стародавнього Риму мав право на хліб і видовища, які стали невід'ємною частиною економіки того часу: хліб потрібно було вирощувати, для видовищ потрібні були Колізей, гладіатори і леви. Іншими словами, соціальний капітал, будучи приналежністю людини, не був обумовлений його індивідуальними заслугами, а був пов'язаний з економікою швидше в споживчому, ніж у творчому плані.
Висока культура людини сьогодні також необхідна у виробництві, як кваліфікація та інтелект. Лікарська деонтологія, педагогічна та ділова етика, кодекс честі підприємця, трудова та побутова мораль створюють здоровий морально-психологічний клімат в колективах, підвищують продуктивність праці і доходи. Репутація працівника, імідж фірми настільки ж важливі для залучення клієнтів та інвестицій, наскільки важливі чисто ділові показники бізнесу. Ділова честь, совість, порядність, відповідальність цінуються високо в цивілізованих ділових відносинах. Звичайно, зберігаються тенденції відчуження, егоїзму та конфліктності, але на їх подолання потрібні додаткові кошти і зусилля. Тому культурно-моральний капітал необхідно враховувати як особливий вид людського капіталу у всіх галузях діяльності.
Категорія культурно-морального капіталу в рамках соціологічних наук визначає сукупність інтелектуальних здібностей, умінь, навичок, моральних якостей, кваліфікаційної підготовки індивіда або індивідів, які використовуються в процесі здійснення соціальної діяльності і при цьому узаконюють володіння статусом і владою. Культурні характеристики індивіда мають розширену ціннісну оцінку: соціальну – якісні та кількісні характеристики знань, умінь, кваліфікації, морально-етичні якості, здібності, образ і стиль життя, імідж, соціальні зв'язки індивіда; економічну – сукупність витрат, пов'язаних з розвитком культурних характеристик індивіда
Культура в контексті людського капіталу також розглядається як мовна і культурна компетенція людини, багатство у формі знання чи ідей, яке легітимізують статус і влада, підтримують установлений соціальний порядок, існуючу в суспільстві ієрархію. Культурний капітал особи характеризується наступними показниками: інтелектуальна культура (інтелектуальний капітал), освітня культура (освітній капітал), моральна культура (моральний капітал), символічна культура (символічний капітал), соціальна культура (соціальний капітал). Тобто культурний капітал охоплює й інші компоненти людського капіталу. Чітко розмежувати елементи людського капіталу неможна, тому що ними володіє одна особа і в повсякденному житті може користуватися та розвивати декілька елементів, доповнюючи один одним.
Наступним елементом людського капіталу розглянемо психологічні особливості людини. Як вже зазначалося, людський капітал та його елементи є невід’ємними елементами, тому доцільно розглянути й залежність типу темпераменту, соціотипу, соціальної орієнтації та інше.
В залежності від своїх особистісних характеристик особа може виконувати лише певний тип робіт, швидше або повільніше сприймати інформацію та реагувати на подразники зовнішнього середовища, а отже і набувати та застосовувати нові, чи вдосконалювати раніше набуті, знання, вміння, навички.
Залежно від типу характеру, типу сприйняття світу особа може по-різному реалізуватися, як в професійному так і в повсякденному житті. Від психологічних та особистісних характеристик залежить не лише поведінка людини в певних ситуаціях, а й швидкість сприйняття інформації, її обробка, прийняття рішення та реалізація його на практиці. Тому при дослідженні людського капіталу необхідно в першу чергу звертати увагу на психологічну складову.
Теорія людського капіталу накопичила достатній науковий інструментарій для чіткого визначення сутності, змісту, видів, способів оцінки та регулювання даної активної частини капіталу будь-якого підприємства. Проблематика людського капіталу широко обговорюється в науковій, прикладній та навчальній літературі. Людський капітал як економічна категорія став одним з загальноекономічних понять, що дозволяють описати і пояснити через призму людських інтересів і дій багато економічні процеси. Склад виробничих сил і капіталу, утворення і розподіл доходів, економічного зростання та національне багатство отримують адекватно відображення в економічній науці з використанням категорії «людський капітал »
Класифікація видів людського капіталу можлива за різними підставами і для різних цілей, що і представлено в літературі стосовно цієї проблематики. Практично всі дослідники визнають реальність і вирішальну роль інтелектуального капіталу.
Дійсно, інтелектуальні продукти можуть фіксуватися на матеріальних носіях (книги, звіти, дискети, файли баз даних), оформлятися як інтелектуальна власність і включатися в господарські операції у вигляді вкладень у капітал, продажу ліцензій, купівлі-продажу, обліку як нематеріальних активів. Дослідження інтелектуального капіталу найбільш розвинені і доведені до методик його ефективного використання. Це дозволяє використовувати результати наукового аналізу інтелектуального капіталу для вивчення інших видів людського капіталу.
М.М. Критський виділяє три основних види людського капіталу: «Виробничий (Т), споживчий (Р) і інтелектуальний (S) капітал». Відтворювальний підхід до класифікації видів людського капіталу важливий для оцінки величини та інтенсивності використання людського капіталу в конкретних галузях діяльності [].
Вдаючись до деталізації категорії людський капітал окрему увагу варто приділити рівням його застосування, серед яких, природно виділити рівень особистості – безпосереднього носія людського капіталу, суб'єкта господарювання – його експлуатанта та держави, як форми суспільної організації людської спільноти за системою спільних для неї цінностей та характеристик.
Виділення трьох вказаних рівнів визначається мотивами застосування на них людського капіталу. Особа – носій людського капіталу чи системи знань, вмінь, фізичних та фізіологічних можливостей, переслідує мету збільшення доходів, забезпечення високого соціального чи групового статусу. Водночас, суб'єкт господарювання переслідує мету отримання високого комерційного ефекту від наявного в розпорядженні людського капіталу.
Очевидні відмінності між людським капіталом різних рівнів задає перспективи його використання, можливі форми, шляхи відтворення, способи застосування та отримання ефектів. В силу низького інституційного розвитку, недосконалого економічного механізму та відсутності ефективного конкурентного ринку праці, людський капітал у зародковій перманентній формі притаманний лише рівню суб'єкта господарювання.
Обмежившись вказаним рівнем можна з певністю констатувати, що з точки зору традиційно застосовуваного визначення людського капіталу та розподілу між людським капіталом та людським потенціалом, персонал в розпорядженні суб'єктів господарювання набуває статусу людського капіталу лише у випадку застосування професійних знань, вмінь та здібностей. Разом з тим, перелік вмінь, знань та здібностей пересічного працівника значно ширший від виключно професійних. Останнє виступає підтвердженням необхідності розмежування людського капіталу та людського потенціалу.
В межах традиційних трактувань людським капіталом прийнято вважати виробничі знання, уміння і професійну підготовку, якими володіє окрема людина, які створюються в результаті затрат на навчання, освіту, зміцнення здоров'я. Разом з тим, дане визначення відповідає категорії людський потенціал, і характеризує можливості особи, що не тотожне капіталу. З цієї точки зору, слід відмітити, що людський капітал очевидно слід сприймати лише, як частину людського потенціалу, що здатна принести комерційні та соціально-економічні ефекти для носія, потенційного експлуатанта – суб'єкта господарювання та держави. Таким чином, утворення першого відбувається на основі комерціалізації людського потенціалу.