Глава 72

Слід також додати, що прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце лише щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину. Законом передбачені й інші умови щодо прийняття спадщини, а саме не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Другий спосіб за ЦК УРСР означає фактичне прийняття спадщини, яке може замінювати собою подачу заяви про прийняття спадщини. Так, видача свідоцтва про право на спадщину особам, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена, але фактичний вступ у володіння або управління повинен мати місце протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому нотаріусу мають бути повідомлені або ним встановлені відомості про фактичне прийняття спадщини. В іншому разі при визначенні спадкової частки це питання може бути не взято до уваги і особа, що фактично прийняла спадщину, не увійде до кола спадкоємців. Тому доцільно передбачити, що такі спадкоємці мають повідомити нотаріуса про фактичне прийняття спадщини. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради (органу місцевого самоврядування) чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі з обов'язкового страхування, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний у спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і за відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Питання про можливість прийняття спадщини за новим ЦК шляхом фактичного вступу в управління або володіння іншими особами, які постійно проживали із спадкодавцем, поки що ми вважаємо неоднозначним.

Залежно від виду спадкування існують суттєві особливості визначення можливості стати спадкоємцем. Визначальним для встановлення виду спадкування є факт існування заповіту або його відсутність, а також визнання недійсними окремих частин заповіту.

Отже, нотаріусу необхідно встановити наявність заповіту на відповідну особу або осіб та з'ясувати в державному нотаріальному архіві, чи він не скасований або не змінений.

При спадкуванні за заповітом встановлюється лише тотожність особи, зазначеної в заповіті, та особи, що звернулась за отриманням заповіту. За заповітом

Правове регулювання спадкових відносин

627

кожний громадянин може залишити своє майно одній або кільком особам, як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, державі або будь-якій організації. Це право не ставиться під сумнів, якщо немає підстав вважати, що це було дійсне вільне волевиявлення свідомого заповідача. Тому в деяких випадках на практиці нотаріуси мають роз'яснювати питання про те, що надання громадянами допомоги, добрі стосунки із заповідачем, родинні зв'язки не можуть впливати на тлумачення змісту заповіту нотаріусом, оскільки в цьому випадку остаточне значення має зміст заповіту.

На практиці виникають випадки, коли спадкодавець у заповіті робить помилки, зазначаючи особу, якій він бажає залишити спадкове майно. Це досить часто стосується неправильно зазначеного прізвища, наприклад, замість Гордєєв в заповіті може бути прізвище Гордєв, аналогічні помилки можуть мати місце при написанні імен (дуже часто ім'я Владислав плутають з Вячеславом), по батькові тощо. Ця помилка не позбавляє особу права на отримання спадщини за заповітом, але зумовлює необхідність доведення факту, що в заповіті зазначено саме цю особу. Нотаріус у цьому випадку має роз'яснити особі, що їй необхідно звернутись до суду за встановленням факту належності заповіту, тобто що в заповіті зазначено саме її.

При спадкуванні за заповітом деяким особам законом надається право на отримання обов'язкової частки (ст. 1241 нового ЦК; ст. 535 ЦК УРСР). Право на обов'язкову частку в спадщині незалежно від змісту заповіту мають неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки (утриманці померлого — за ст. 535 ЦК УРСР). Факти, що встановлюють родинні відносини чи шлюбні, а також вік особи, якщо він вказує на непрацездатність особи, встановлюються на підставі документів, що не викликають сумніву в їх достовірності. До них Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій віднесені: свідоцтва органів реєстрації актів громадянського стану, виписки з книг запису актів громадянського стану, записи в паспортах про дітей та вік, про другого з подружжя, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин. В окремих випадках можуть бути прийняті довідки, видані підприємствами, установами і організаціями за місцем роботи чи проживання, якщо вони разом з іншими документами підтверджують родинні та інші відносини спадкоємців із спадкодавцем. У цих положеннях Інструкції немає конкретності, що може призводити до непорозумінь як у нотаріальній, так і в судовій практиці.

Непрацездатність особи, пов'язана зі станом здоров'я, може бути встановлена за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соці-альної експертизи (ЛТЕК).

Факт родинних відносин або знаходження на утриманні може бути підтверджений рішенням суду.

У випадку, якщо один або кілька спадкоємців за законом позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання їх до спадкоємства за законом, вони можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин із спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину. Така згода спадкоємців оформляється у формі письмової заяви з дотриманням правила перевірки нотаріусом справжності їх підпису.

Якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом або заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений

628