Глава 72

заповіту обирається з числа останніх або ним призначається стороння особа (ст. 1287 ЦК України). Виконавець заповіту також може бути призначений нотаріусом за місцем відкриття спадщини, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець заповіту відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців (ст. 1288 ЦК України).

За змістом ст. 1284 ЦК України, якщо виконавець заповіту призначений особисто спадкодавцем, на нього покладається обов'язок з охорони спадщини у цілому, незалежно від того, чи усе спадкове майно охоплено заповітом, чи заповідана лише його частина. Однак в останньому випадку ЦК України надає можливість спадкоємцям за законом реалізувати право на відмову від послуг виконавця, призначеного у заповіті (щоправда, слід було б також передбачити, що правомочністю на відмову володіє кожен із спадкоємців за законом). У такому разі частина майна, призначена спадкоємцям за заповітом, охоронятиметься виконавцем, зазначеним у тексті самого заповіту, а частина, призначена спадкоємцям за законом, — виконавцем, призначеним спадкоємцями за законом.

Оскільки ст. 1284 ЦК України прямо не згадує про особливості охорони спадщини у разі призначення виконавця заповіту за ініціативою спадкоємців або нотаріусом, варто припустити, що в таких випадках виконавець здійснює дії з охорони усього спадкового майна або його частини, залежно від того, яке саме майно потребує охорони в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів або кредиторів.

Цікавим є питання про компетенцію виконавця щодо охорони спадкового майна (управління ним) у разі призначення його вже після відкриття спадщини (статті 1287, 1288 ЦК України), коли заходи щодо збереження цілісності, недопущення заволодіння спадщиною неуповноваженими особами вже тривають і здійснюються нотаріусом або особою, яка здійснює управління спадщиною згідно з договором, укладеним з нотаріусом або органом місцевого самоврядування (ст. 1285 ЦК України).

Незалежно від того, ким вживаються заходи з охорони, виконавець заповіту фактично позбавляється можливості втручатися в діяльність цих осіб, оскільки питання про момент припинення заходів з охорони спадкового майна вирішується законодавством імперативно. Відповідно до ч. З ст. 1283 ЦК України охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини, а за змістом ч. 2 ст. 1285 ЦК України заходи щодо управління спадщиною (відповідно, і заходи з її охорони як необхідна передумова і складова управління) тривають до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

У таких випадках виконавець не вправі вимагати переведення на себе прав і обов'язків охоронця спадщини (особи, що здійснює управління нею) від нотаріуса, а також без наявності волі управителя, узгодженої зі змістом договору про управління. З іншого боку, не маючи доступу до спадщини або її частини, яка перебуває під охороною, виконавець заповіту не має змоги виконати свої обов'язки перед спадкоємцями в повному обсязі, передбаченому в ч. 1 ст. 1290 ЦК України.

Викладене дає підставу для висновку, що обсяг правового статусу виконавця заповіту, призначеного або обраного після відкриття спадщини, може бути вужчим, ніж у виконавця, що здійснює свої повноваження з моменту смерті спадкодавця.

Після виявлення суб'єктного складу та об'єктів спадкового правовідношення виконавець зобов'язаний провести розподіл спадщини між указаними в заповіті спадкоємцями відповідно до часток, призначених заповідачем, а також між необ-

Правове регулювання спадкових відносин

607

хідними спадкоємцями (ст. 1241 ЦК України), із наступною передачею цих часток спадкоємцям.

Визначаючи обсяг повноважень виконавця заповіту, законодавець не згадує про виконання вимог кредиторів, не погашених спадкодавцем. Це не випадково. Вважаємо, що виконавець заповіту, якщо лише ним не виступає один із спадкоємців, позбавлений можливості задовольняти майнові вимоги кредиторів спадщини. Такий висновок випливає з легального визначення спадкування, сформульованого у ст. 1216 ЦК України, за змістом якого спадкуванням вважається перехід від померлого спадкодавця до його спадкоємців спадщини як сукупності прав та обов'язків. Дії виконавця обмежуються лише пошуком кредиторів з наступним повідомленням їх про факт смерті боржника-спадкодавця. У свою чергу, кредитори протягом встановлених ст. 1281 ЦК України строків мають право лише пред'явити спадкоємцям свої претензії (слід зауважити, що на відміну від норм ст. 557 ЦК УРСР, які надавали кредиторам можливість заявляти про свої претензії не лише спадкоємцям, але також і виконавцеві заповіту, новий ЦК позбавив їх цього права). Саме ж задоволення вимог кредиторів відбувається спадкоємцями після прийняття ними спадщини.

Твердження про відсутність у виконавця заповіту права на задоволення вимог кредиторів за рахунок спадщини дістає підтвердження також у нормах цивільного процесуального законодавства. Відповідно до ч. З ст. 130 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України позови кредиторів спадкодавця, пред'явлені до прийняття спадщини спадкоємцями, підсудні судові за місцем знаходження спадкового майна або основної його частини. В силу ч. З ст. 111 ЦПК по справі, в якій повинен брати участь спадкоємець особи, померлої або оголошеної в установленому порядку померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, як представник спадкоємця виступає опікун, призначений для охорони та управління спадковим майном.

Будучи позбавленим права задовольняти вимоги кредиторів спадкодавця, водночас, з метою забезпечення одержання кожним із спадкоємців призначеної йому частки у спадщині, виконавець заповіту має право вимоги до боржників спадкодавця (пункт 3 ч. 1 ст. 1290 ЦК України).

Перелік обов'язків виконавця заповіту, передбачених ст. 1290, не є вичерпним, оскільки може бути розширений розпорядженнями, зробленими заповідачем. Як уже зазначалося, у зобов'язальному правовідношенні, яке виникає у зв'язку з виконанням заповіту, виконавець зазвичай виступає у ролі боржника, на якого покладаються обов'язки стосовно реалізації останньої волі заповідача. Маючи основною метою виконання дій на користь спадкоємців (кредиторів), виконавцеві заповіту разом з тим може бути також доручено забезпечення виконання самими спадкоємцями певних дій на' користь третіх осіб, якщо частки таких спадкоємців обтяжені, зокрема, обов'язками перед відказоодержувачами (статті 1237, 1238 ЦК України) або зобов'язаннями, зумовленими суспільне корисною метою (ч. 2 ст. 1240 ЦК України). Існування у виконавця заповіту певних прав (вимог) дозволяє зарахувати його до категорії кредитора спадкоємців, які в даному випадку виступають на боці боржників, оскільки зобов'язані підкоритися його вимогам, заснованим на заповіті або законі.

Якщо інше не передбачено заповітом, виконавець вправі особисто виконувати покладені на нього заповітом та законом зобов'язання або доручити їх виконання третій особі, при цьому залишаючись відповідальним за їх належне виконання перед спадкоємцями, кредиторами та відказоодержувачами.

608