Глава 72 правове регулювання спадкових відносин

§ 1. Спадкування за заповітом

Поняття та ознаки заповіту. Стаття 1217 ЦК України закріплює існування двох видів спадкування: за заповітом або за законом. Спадкування за законом має місце лише у разі, якщо його не змінено заповітом спадкодавця (ст. 1223 ЦК України). Основні норми, що регулюють умови і порядок спадкування за заповітом, вміщено в главі 85 ЦК України ("Спадкування за заповітом").

Новий ЦК України кардинально змінив підхід до волевиявлення заповідача і принципово на інших засадах окреслив його місце у спадкових відносинах. Зокрема, це позначилося і на структурному розташуванні норм Книги "Спадкове право". На відміну від ЦК УРСР, в ЦК України 2003 р. норми про спадкування за заповітом передують нормам про спадкування за законом. Це дозволяє стверджувати, що незважаючи на те, що на практиці спадкування за законом зустрічається значно частіше, сам інститут спадкування за законом відіграє певним чином субсидіарну роль по відношенню до спадкування за заповітом, адже норми першого застосовуються лише тоді, коли громадянин не визначив посмертну юридичну долю свого майна шляхом складання заповідального розпорядження.

Порівняно з ЦК УРСР, новелою ЦК України є легальне визначення заповіту. Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Можна сформулювати також таке, розширене поняття заповіту. Заповіт — це правочин, який укладається фізичною особою (заповідачем) на випадок смерті, вчиняється в передбаченій законом формі, містить призначення спадкоємця (спадкоємців), а також може передбачати інші розпорядження, в тому числі покладати на спадкоємців обов'язки щодо виконання вказівок заповідача особистого характеру.

Не будь-яке розпорядження, зроблене на випадок смерті, слід вважати заповітом. Наприклад, договір страхування життя на користь третьої особи хоча і є розпорядженням фізичної особи на випадок своєї смерті, регулюється нормами не спадкового, а зобов'язального права, і не може бути визнаний заповітом.

Заповіт характеризується такими ознаками:

• 1. За загальним правилом, заповіт є одностороннім правочином, оскільки в ньому знаходить свій вираз волевиявлення лише однієї особи — заповідача. Для того, щоб заповіт був визнаний дійсним, не вимагається, щоб особи, призначені у ньому спадкоємцями, дали на це згоду. Лише після відкриття спадщини їхнє волевиявлення матиме значення — вони або приймуть спадщину, або відмовляться від її прийняття. В цьому випадку матиме місце інший правочин — про прийняття спадщини, який також є одностороннім. Вказана риса тягне за

596

Глава 72

собою таку характеристику заповіту, як можливість його відміни: заповідач має право будь-яким чином змінити або скасувати раніше складений заповіт.

Водночас ЦК України передбачає виняток, коли заповіт може бути укладений двома особами. Згідно зі ст. 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Причому у разі смерті одного з подружжя інший з подружжя не вправі відмовитися від спільного заповіту, а на майно, що є предметом спільного заповіту, нотаріус накладає заборону відчуження.

2. Заповіт — це розпорядження, зроблене на випадок смерті. Тільки з часу відкриття спадщини особи, вказані у заповіті спадкоємцями, набувають право вступити у спадкові відносини.

Водночас заповіт не можна розглядати як правочин, вчинений під відкла-дальною умовою. Наявність умови передбачає те, що певна обставина може настати або не настати. Смерть же є явищем природним і незворотним, явищем, що неодмінно настане, невідомим залишається лише час його настання. Крім того, заповіти з правочинами з відкладальною умовою не дозволяє ототожнити той факт, що умова в правочині завжди має другорядне значення. Це виявляється в тому, що якщо сторони правочину не поставлять його виникнення і припинення в залежність від настання або ненастання тих чи інших умов, даний правочин все рівно матиме юридичну силу. Складання ж заповіту саме на випадок смерті є обставиною необхідною, а не випадковою.

3. Заповіт є особистим розпорядженням. Це виявляється у тому, що заповіт може бути складений лише від імені однієї особи (єдиний виняток — спільний заповіт подружжя). Крім того, скласти його заповідач може лише безпосередньо, а вчинення заповіту під впливом волі третіх осіб тягне за собою недійсність цього правочину як такого, що укладений з пороком волі (ч. 2 ст. 1257 ЦК України).

4. Формальність — заповіт є правочином, який складається з суворим дотриманням форми. Цей акт повинен бути обов'язково складений у письмовій формі та посвідчений відповідною посадовою особою. Виняток становлять випадки посвідчення секретних заповітів, що здійснюється нотаріусами без ознайомлення з текстом заповіту (ст. 1249 ЦК України). Недодержання форми заповіту та законодавчих вимог щодо його посвідчення тягне за собою визнання заповіту нікчемним (ч. 1 ст. 1257 ЦК України).

5. Заповіт є розпорядженням, основним змістом якого є призначення спадкоємця або спадкоємців, а також визначення юридичної долі майна (прав та обов'язків спадкодавця), що виступає об'єктом спадкового наступництва. Більше того, призначення спадкоємця виступає необхідною та обов'язковою умовою дійсності заповіту.

Крім того, заповідач може в тексті заповіту зробити спеціальні розпорядження — заповідальний відказ (ст. 1237 ЦК України), покладення (ст. 1240 ЦК України), призначити виконавця заповіту (ст. 1286 ЦК України), підпризначити спадкоємця (ст. 1244 ЦК України), встановити сервітут (ст. 1246 ЦК України).

Нарешті, спадкодавець у тексті заповіту вправі обтяжити частку спадкоємців виконанням вказівок немайнового характеру (наприклад, висловити волю щодо місця та обряду його поховання). Слід, проте, мати на увазі, що заповіти, які складаються виключно з розпоряджень немайнового характеру, визнаються недійсними.

Форма заповіту. Порядок складання заповітів. Чинне законодавство досить жорстко регламентує вимоги до форми заповітів. Відповідно до ст. 1247 Щ України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання.

Правове регулювання спадкових відносин

597

Заповіт може бути написаний власноруч заповідачем або за допомогою технічних засобів. Також законом допускається запис тексту заповіту нотаріусом зі слів заповідача. Однак, незалежно від способу складання тексту заповіту, заповіт повинен бути посвідчений нотаріально (ст. 1248 ЦК України). Новий ЦК передбачає, що у разі, якщо заповіт був записаний нотаріусом під диктовку спадкодавця і останній через фізичні вади не може особисто прочитати заповіт, його посвідчення має відбуватися за участю не менш як двох свідків (абзац третій ч. 2 ст. 1248, ч. 2 ст. 1253 ЦК України).

За загальним правилом заповіт повинен бути підписаний заповідачем особисто, однак у випадках, коли він не може підписати заповіт внаслідок хвороби або фізичної вади, за його дорученням і у його присутності дозволяється підписання заповіту іншою особою. Підпис цієї особи засвідчується нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування, що має право на здійснення нотаріальних дій. Поряд із засвідченням підпису, нотаріус зобов'язаний також у тексті заповіту зазначити причини, які зумовили необхідність у підписанні заповіту третьою особою (ч. 4 ст. 207 ЦК України).

Регламентуючи порядок підписання заповітів іншою особою замість заповідача, законодавець не передбачає заборони щодо підписання заповіту особою, на користь якої було складено заповіт. Така норма була вміщена у ст. 543 ЦК УРСР і не увійшла до нового ЦК України.

Як і ЦК УРСР, новий ЦК України у ст. 1252 передбачив перелік випадків, коли заповіт може бути посвідчений спеціально уповноваженими на це посадовими, службовими особами. Такі заповіти за своїм юридичним значенням прирівнюються до нотаріальних, тому до їх форми та порядку складання висуваються такі ж вимоги, як і до нотаріальних (ст. 1247 ЦК України).

Таким чином, до нотаріально посвідчених прирівнюються:

1) заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів;

2) заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, посвідчений капітаном цього судна;

3) заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, посвідчений начальником цієї експедиції;

• 4) заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця, посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу;

5) заповіт особи, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, посвідчений начальником місця позбавлення волі;

6) заповіт особи, яка тримається під вартою, посвідчений начальником слідчого ізолятора.

Порівняно з нормою ст. 542 ЦК УРСР, ст. 1252 ЦК України вміщує такі новели. По-перше, ЦК України розширив коло осіб, посвідчення заповітів якими прирівнюється до нотаріального, за рахунок надання права посвідчувати

598