Глава 71 загальна характеристика спадкового права

§ 1. Основні риси історичного розвитку спадкового права

Право спадкування у первіснообщинному та рабовласницькому суспільствах. Процес переходу майна після смерті особи до інших почав відбуватися ще за первіснообщинного ладу. В перший період цього ладу, за матріархату існував груповий шлюб, при якому група чоловіків перебувала в шлюбі з групою жінок. Роль жінки була значною як при веденні господарства, так і в сім'ї. Оскільки за такої різноманітності зв'язків жінки з чоловіками важко було визначитись, хто є батьком дитини, рід визначався по материнській лінії. Цим пояснюється те, що належне померлому майно розподілялося між родичами, частіше переходило у спадщину найближчим кровним родичам з боку матері. Якщо помирала жінка, її майно переходило до дітей та сестер (але не до братів). Чоловік і жінка не могли успадковувати один після одного, оскільки вони не були членами одного роду, а спадкування відбувалося по лінії роду. Найбільш цінні предмети індивідуального користування ховали разом з померлим.

За патріархату такий порядок спадкування, при якому все майно розподілялося між членами роду, замінюється агнатським порядком спадкування, тобто спадщина розподілялася між родичами домовладики, які були тісно пов'язані кровним зв'язком. "Агнатське споріднення суперечило природному бажанню батьків залишити спадщину своїм кровним дітям, які стали агнатами іншого домовладики"1.

Наприкінці патріархату спадкоємцями першої черги визнавалися діти спадкодавця, але в своїх правах вони не були в однаковому становищі. Так, після смерті батька спадкове майно переходило до синів, які зобов'язані були утримувати своїх сестер і забезпечити їх приданим. Дочки померлого закликалися до спадщини лише за відсутності у спадкодавця синів. Наприкінці родового ладу виник інститут спадкування за заповітом.

Подопршора А. А. Основи римского гражданского права. — К., 1995. — С. 86.

Ін^В

564

Глава 71

Найбільш цікавим з точки зору досконалості і поетапності розвитку в період рабовласницького ладу є спадкове право Римської імперії. Звичайно, спадкове право існувало в Єгипті, Вавилонії, Ассирії, Індії тощо. Але повніше регулювання спадкових правовідносин міститься саме в римському праві.

На початку розквіту рабовласницького ладу римське право допускало спадкування як за заповітом, так і за законом. Ці дві підстави не могли діяти водночас, вони виключали одна одну. Заповіт мав бути укладений у публічній формі і до його змісту ставився ряд вимог: обов'язково зазначався спадкоємець; якщо позбавлялися спадщини кілька нижчестоящих родичів, то спадкодавець обов'язково мав назвати їх поіменно тощо.

Пізніше виникло право на обов'язкову частку, розмір якої становив четвертину тієї спадщини, яку спадкоємець одержав би при спадкуванні за законом. Згодом розмір цієї частки змінився.

Поряд з легатом (заповідальна відмова) існувала така форма відмови, як фід-сикоміс. На відміну від легату, фідсикоміс міг бути покладений не тільки на спадкоємця за заповітом, а й на спадкоємця за законом.

"Римське право розглядало спадкування як універсальне наступництво, за якого спадкоємець, вступивши у спадщину, одним актом набував усю сукупність прав та обов'язків померлого. Разом з тим римському праву було відомо і сингулярне наступництво, тобто надання спадкодавцем певній особі окремих прав без покладення на неї обов'язків"1.

Феодальне спадкове право. У більшості феодальних країн питання спадкового права були розроблені мало, не було систематизовано спадкове законодавство. Як за рабовласницького, так і за феодального ладу збереглася чисельна черга спадкоємців. Спадкове право мало становий характер. Так, право одних країн не допускало нерівного шлюбу, право інших обмежувало перехід спадкового майна при нерівному шлюбі. По-різному вирішувало законодавство країн питання спадкування дружини після смерті чоловіка. Так, відповідно до "Повного зводу статутів Казимира Великого" (пам'ятка польського права 14 ст.) дружина після смерті чоловіка, так само як і чоловік після смерті дружини, не закликалися до спадкування. Згідно з угорським правом дружина після смерті чоловіка одержувала рівну частку разом з іншими спадкоємцями щодо рухомого майна. Нерухомість же розподілялася між синами померлого.

Основним джерелом права Київської Русі 11 ст. була "Руська правда", яка й регулювала спадкові правовідносини. Спадкування мало місце як за заповітом, так і за законом. При спадкуванні за законом спадщина розподілялася між спадкоємцями першої черги — синами померлого — у рівних частках. Дочки, якщо у них були брати, право на спадщину не отримували, лише у разі заміжжя брати давали їм придане. Дружина після смерті чоловіка одержувала своє майно, яке перебувало під опікою чоловіка. Коло спадкоємців за заповітом обмежувалося лише дітьми та одним із подружжя.

Спадкове право капіталістичних країн. Аналіз спадкового права країн у період розвитку капіталізму найкраще проводити, характеризуючи їх найголовніші кодифіковані акти. Так, згідно з Французьким ЦК 1804 р. спадкове право роз-

Немков А. М. Очерки истории наследственного права. — Воронеж, 1979. — С. 29.

Загальна характеристика спадкового права

565

глядалося як універсальне правонаступництво. Спадкування відбувалося як за законом, так і за заповітом. Було встановлено і черги спадкоємців за законом:

1) родичі спадкодавця по низхідній лінії;

2) батьки померлого, а також його брати та сестри з їх потомством;

3) дід, баба, прадід, прабаба;

4) інші родичі до 6 коліна включно.

Діти, народжені внаслідок подружньої невірності чи кровозмішання, повністю позбавлялися спадкових прав. А от усиновлені діти користувалися рівними правами з дітьми спадкодавця, народженими у шлюбі. Крім того, Французький ЦК 1804 р. не визнавав одного з подружжя спадкоємцем. Пізніше, відповідно до прийнятих законів 1891, 1925 і 1930 років йому було надано право на довічний узуфрукт, тобто право безоплатного користування частиною спадкового майна.

Було встановлено три форми заповіту: власноручний заповіт, публічний заповіт і таємний заповіт.

Німецьке цивільне уложення 1896 р., на відміну від Французького ЦК 1804 р., не обмежує спадкування певним колом черги, встановлена система спадкування дає можливість здійснити поступовий перехід майна від найближчих до найдальших родичів. Права позашлюбної дитини щодо матері та її родичів прирівнюються до прав законної дитини, а от щодо свого батька та його родичів вона ніяких спадкових прав не має.

Німецьке цивільне уложення встановлює обов'язкову частку родичів батька по низхідній лінії і одного із подружжя шляхом визнання за ними права вимагати від спадкоємців половину вартості тієї частки, яку б вони одержали при спадкуванні за законом. Крім того, дружина та чоловік можуть скласти взаємний заповіт, за яким призначити один одного спадкоємцями. Допускається три форми заповіту:

1) написаний власноручно;

2) судовий;

3) нотаріальний.

На відміну від країн континентального права, англо-американське цивільне право не кодифіковано. Необмежена свобода заповіту і відсутність інституту обов'язкової частки — характерна риса англо-американського спадкового права. Цією системою права допускається вільна форма заповіту. Заповідальне розпорядження може бути складено як із скасувальною, так і з відкладальною умовами.

Коло спадкових прав одного із подружжя ширше в англо-американській сис-•темі, ніж у континентальній. Другий з подружжя, який пережив іншого, одержує особисту рухомість покійного, певну грошову суму, право довічного володіння усім майном, яке залишилося у спадкодавця, якщо в нього немає прямих родичів по низхідній лінії.

Характерна особливість англо-американського спадкового права полягає в тому, що спадкове право після смерті спадкодавця переходить спочатку не до спадкоємців, а до призначеного заповітом чи судом управителя, який до передачі спадкоємцям майна управляє ним, розраховується за боргами спадкодавця, а спадщину, що залишилася, передає спадкоємцям.

Дореволюційне спадкове право. Основним джерелом дореволюційного спадкового права була ч. 1 тому 10 Зводу законів Російської імперії, виданого в 1832—1833 рр. Російське дореволюційне право, яке діяло і на території України,

566