Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
дзера особенная.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
31.12.2019
Размер:
4.36 Mб
Скачать

Глава 62 договір довірчого управління майном

І

§ 1. Поняття та ознаки договору довірчого управління майном

Найбільш часто довірчі відносини виникають на підставі правочинів, специфічним різновидом яких є договір управління майном. Конструкція договору управління майном базується на загальних для цивільних договорів принципах свободи договору, рівності сторін, оплатності договору, неприпустимості свавільного втручання у приватні справи тощо. До специфічних рис, притаманних договору управління, які визначили його поняття, належать його фідуціарний характер, а також спеціальні вимоги до суб'єктного і об'єктного складу та здійснення цих правовідносин.

Відповідно до ст. 1028 ЦК України під договором управління майном розуміється такий договір, за яким одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (управителю) на певний строк майно в управління, а інша сторона зобов'язується за винагороду здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). У ЦК УРСР відсутні норми про договір управління майном.

У цивілістичній науці таке управління майном дістало назву довірчого управління, а відтак надалі цей термін буде також вживатися, що, зокрема, сприятиме кращому відмежуванню його від інших видів управління, наприклад, від права оперативного управління майном (ст. 137 ГК України). Конструкція інституту "довірчого управління майном" передбачалася в проекті ЦК, однак на завершальному етапі його прийняття її було замінено на "управління майном".

Законом України від 19 червня 2003 р. №980-ІУ ст. 1029 ЦК було доповнено ч. 2 такого змісту: "Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно". В цьому випадку підставою виникнення управління майном є юридичний склад, до якого входять адміністративний акт про створення управління (рішення суду, органу опіки тощо) і договір, укладений з управителем, що безпосередньо породжує управління майном. У такому договорі в інтересах власника майна, установником управління може виступати інша особа (орган опіки та піклування, виконавець заповіту тощо).

За суб'єктною спрямованістю виконання зобов'язань договір управління

446

Глава 62

^^Щ

може бути договором на користь сторін договору (установник призначає вигодонабувачем самого себе) і договором на користь третіх осіб (вигодо-набувачів).

Договір управління майном, укладений в інтересах вигодонабувача, як і будь-який інший договір на користь третіх осіб, має певні особливості. При укладанні такого договору управитель зобов'язується перед установником виконати певні дії не установнику, а іншій особі (вигодонабувачу) і, виконавши такі дії, управитель погашає свої обов'язки перед установником. Поряд з цим, суб'єктний склад договору управління майном не збігається з суб'єктним складом правовідносин, які ними породжуються. Будучи учасником правовідносин, вигодонабувач не стає стороною за договором. Крім того, виконання договору управління може вимагати як засновник, так і вигодонабувач. Саме ця характерна ознака договорів на користь третіх осіб притаманна договору управління майном1.

За кількістю зобов'язаних сторін договір управління майном належить до двосторонніх договорів. Права та обов'язки щодо цього договору виникають як з однієї, так і з другої сторони зобов'язання. В договорі управління майном відсутні єдиний боржник і єдиний кредитор. Кожна зі сторін виступає як кредитор і як боржник.

Установник після укладання договору зобов'язується передати частину свого майна в управління управителю, не вчиняти ніяких угод з цим майном, що перешкоджатимуть здійсненню управління, і одночасно набуває право здійснювати контроль за виконанням умов договору, отримувати вигоди від управління майном. Управитель повинен виконувати свої обов'язки виключно в інтересах установника (вигодонабувача) і давати звіт про свою діяльність, а за здійснення управління майном здобуває право на винагороду.

Договір управління майном залишається двостороннім й у тому випадку, якщо власник призначить вигодонабувачем третю особу. Коли в даному договорі з'являється третій учасник — вигодонабувач, договір не перетворюється на тристоронній, а лише набуває властивостей договору на користь третьої особи. Тому договір між установником управління і управителем не породжує для вигодонабувача ніяких обов'язків, а лише права. Традиційним критерієм поділу договорів на дво- і багатосторонні є наявність у кожної зі сторін прав та обов'язків. Саме відсутність обов'язків на боці вигодонабувача не дозволяє кваліфікувати цей договір як тристоронній. Боржником за цим договором визнається управитель, який має виконати те, до чого його зобов'язує договір, а кредитором — установник управління. Останній виявляє довіру управителю і чекає від нього ефективної реалізації наданих йому прав на майно.

За характером спрямованості надання договір управління є сплатним. Договір управління майном визнається сплатним, що прямо випливає із змісту глави 70 ЦК України. Відповідно з п. 1 ст. 1028 ЦК України діяльність щодо управління майном здійснюється за винагороду. Управителеві відшкодовуються необхідні витрати, зроблені ним при управлінні майном (ст. 1042 ЦК України). Умови про розмір і форму плати управителеві віднесені ст. 1035 ЦК України до істотних

Майданик Р. А. Траст: собственность й управление капиталами. — К.: Наукова думка, 1995. — С. 34.

Договір довірчого управління майном

447

умов договору. У разі відсутності в тексті договору умов винагороди, такий пра-вочин вважатиметься неукладеним.

Переважно еквівалентно-оплатні засади сучасного цивільно-правового обміну обумовило загальне правило про сплатний характер відносин установника і довірчого управителя. Положення про сплатний характер послуг управителя є цілком обгрунтованими з огляду на те, що особа, яка надає матеріальні блага іншій особі, має право отримувати за це певне зустрічне задоволення.

Припустимим є укладання безоплатного договору управління майном лише в прямо визначених законом випадках.

Метою укладання такого договору є отримання доходу чи інші вигоди від здійснення права власності на майно. При передачі майна в управління управителю установник розраховує на еквівалентне збільшення або збереження свого капіталу, хоч не завжди одержує вигоди від цього безпосередньо. Крім мети одержати прибуток чи примножити капітал, заснування управління можливе і в некомерційних цілях. Проте і в цьому випадку договір матиме сплатний характер. Оплатність договору у цьому випадку буде пов'язана з майновими відносинами між установником та управителем1.

За моментом набрання чинності договір управління майном є реальним договором, оскільки за цією угодою одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (управителю) на визначений строк майно в довірче управління. Про реальність договору свідчить чітко визначене положення: установник управління передає майно в управління, а не зобов'язується його передати. Тому для виникнення договору управління майном, як і будь-якого реального договору, недостатньо однієї зустрічної згоди сторін (оферти та акцепту). Обов'язковою умовою укладання цього договору є передача майна. Обіцяння передати майно в управління не тягне за собою у даному випадку правових наслідків. Згода потенційного управителя і потенційного установника управління до моменту передачі майна, коли один передасть його, а інший прийме і відокремить від іншого, що перебуває в управлінні, може вважатися лише попереднім договором, тобто домовленістю сторін у майбутньому укласти договір (ст. 635 ЦК України)2.

Моментом укладання договору управління майном вважається вручення установником майна управителю. Договір управління нерухомим майном вважається укладеним з моменту його державної реєстрації (ст. 1031 ЦК України).

За загальним правилом, ЦК України не допускає конструювання договору управління майном як консенсуального. Укладення договору як кон-сенсуального могло б привести до відносин, коли установник управління зобов'язаний був би передати майно, а управитель мав би право вимагати його реальної передачі навіть у тому разі, коли власник засумнівався б у професіоналізмі та старанності обраного контрагента і вирішив би припинити відносини.

Внаслідок того, що цивільно-правовий інститут управління запроваджений з метою повнішого задоволення інтересів власників майна, які передають своє майно в управління, то, природно, ці інтереси повинні мати пріоритетний за-

І

Майданик Р. А. Указ. соч. — С. 34—35.

Ноеицкий Й. Б., Лущ Л. А. Общее учение об обязательстве. — М., 1950. — С. 143.

448