Глава 34

ній літературі до таких додаткових способів забезпечення виконання зобов'язань відносять способи, передбачені законом, але не названі у відповідній главі ЦК України. До таких способів, зокрема, належать: правила про зустрічне виконання зобов'язань1; положення про субсидіарну відповідальність учасників повного товариства, а також повних товаришів у командитному товаристві за зобов'язаннями товариства при недостатності його майна; обов'язок власника відповідати за зобов'язаннями належного йому підприємства або установи; право кредитора, який виконав угоду, у разі ухилення іншої сторони від її нотаріального посвідчення вимагати через суд визнання її дійсною; право кредитора вимагати реєстрації угоди у разі ухилення іншої сторони від її реєстрації; положення про відповідальність, яку поряд з боржником несуть треті особи, на яких покладено виконання зобов'язання, та деякі інші2. В. С. Константинова до них відносить акредитивну форму розрахунків і попередню оплату, яким притаманні характерні особливості забезпечувальних зобов'язань, оскільки кредитор наперед забезпечує собі оплату продукції (послуг), яку буде передано боржникові пізніше. Кредитор отримує спочатку зустрічне задоволення, а потім виконує свій обов'язок3.

Що стосується додаткових способів забезпечення, які сторони можуть передбачити в самому договорі, то до них належать і випадки виконання боржником зобов'язання, пов'язаного із внесенням певної грошової суми на депозит третьої особи, а також використання у договорі можливостей, що закладені диспозитивними нормами ЦК УРСР. Так, ст. 130 передбачено, що ризик випадкової загибелі речі або випадкового пошкодження майна несе його власник, якщо інше не передбачено законом або договором. У зв'язку з цим власник, заінтересований у своєчасному поверненні контрагентом його майна, яке передано у тимчасове володіння або користування, має право передбачити в договорі покладення ризику випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна на контрагента. Аналогічно може бути розв'язано питання щодо витрат, які пов'язані з утриманням майна4.

До способів, які можуть встановлюватись договором, можна віднести право-чини, укладені з відкладальною умовою.

Так, щоб забезпечити виконання зобов'язань за кредитним договором, позичальник продав кредитору з відкладальною умовою майно. При цьому сторони ставлять виникнення права власності покупця-кредитора в залежність від наявності факту невиконання позичальником-продавцем своїх обов'язків за кредитним договором, а як оплату покупної ціни при настанні вказаної відкладальної умови розглядають суму неповернутого боргу. До забезпечувальних засобів, які сторони можуть передбачити в договорі, в юридичній літературі віднесено угоди купівлі-продажу цінних паперів або валюти із зобов'язанням зворотного викупу

Гражданский кодекс Российской Федерации. Научно-практический комментарий / Отв. ред. Т. Е. Абова, А. Ю. Кабалкин, В. П. Мозолин. — М., 1996. — Ч. І. — С. 523.

І\

Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. Общие положення. — М.: Статут, 2000. — С. 386.

Константинова В. С. Правовое обеспечение хозяйственньїх обязательств / Под ред. В. А. Тархо-ва. — Саратов, 1987. — С. 33.

Зобов'язальне право: Теорія і практика. Навчальний посібник / За ред. О. В. Дзери — К.: Юрінком Інтер, 1998.

Способи забезпечення виконання зобов'язань

673

через певний строк, які укладаються на фінансовому ринку (договори репо)1, а також угоди забезпечувального права власності (фідуціарні угоди)2.

Широке поширення у договірній практиці суб'єктів цивільного права дістало використання різних конструкцій попереднього договору як засобу забезпечення виконання зобов'язань Йдеться про попередні договори купівлі-продажу, цесії, оренди, довірчого управління тощо3.

Така позиція викликає певні сумніви, оскільки забезпечувальні зобов'язання можуть забезпечувати лише дійсну вимогу, а не вимогу, яка може виникнути в майбутньому, тобто реалізація забезпечувального зобов'язання повинна супроводжуватись виникненням основного зобов'язання. Оскільки забезпечувальне зобов'язання має додатковий характер, то однією з умов його виникнення буде наявність основного зобов'язання.

Вищеназвані додаткові способи забезпечення виконання зобов'язань, передбачені законом чи встановлені угодою сторін, у юридичній літературі називають заходами оперативного впливу, або нетрадиційними способами забезпечення виконання зобов'язань.

Новелою нового ЦК України є те, що поряд з традиційними способами забезпечення виконання зобов'язань — неустойкою, порукою, заставою, завдатком, гарантією — ст. 546 передбачає новий вид забезпечення — притриманий майна боржника кредитором.

Суть притримання, як способу забезпечення виконання зобов'язань, полягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її до виконання боржником зобов'язання.

Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. У ст. 595 закріплено такі обов'язки кредитора, який притримує річ: негайно повідомити боржника щодо притримання речі, відповідати за втрату, псування або пошкодження притримуваного майна, якщо не доведе, що це сталося внаслідок дії непереборної сили; не користуватися притримуваним майном.

Притримання речі кредитором не змінює її власника. Боржник, річ якого кре- ° дитор притримує, має право розпоряджатися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.

Вимоги кредитора, який притримує річ, задовольняються з її вартості в обсязі та порядку, передбачених для задоволення вимог, забезпечених заставою.

У новому ЦК України розширено регламентацію такого способу забезпечення, як неустойка. Відповідно до ст. 549 ЦК України, на відміну від ЦК УРСР (ст. 179), неустойкою визначено не тільки грошову суму, а й майно (рухоме і не-

Скловська К. О возможности ограничения права собственности договором // Хозяйство й право. — 1999. — № 5. — С. 109—113.

Майданик Р. Забезпечувальне право власності / / Підприємство, господарство і право. — 2002. — №1. —С. 29—32.

3 Гражданское право: Учебник. В 2 т. / Под ред. Е. А. Суханова — М.: Бек, 2000. — Т. 2, полутом І. — С. 53—55.

674