Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера Общая.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
5.08 Mб
Скачать

§ 2. Предмет та метод цивільного права

Цивільне право як самостійна галузь права регулює певну частину суспільних відносин, яка у своїй сукупності становить предмет цивільного права.

1 Римське приватне право. — К., 1996. — С. 4; Цивільне право України. — Харків, 2000. — Ч. 1. —С. 3.

Доегерт А. С. Проблеми кодифікації цивільного (приватного) права в Україні // Українське право. — 1998. — Число 1. — С. 40.

10

Глава 1

Встановлення предмета цивільного права дає можливість дати відповідь на питання, що воно регулює як галузь права, яке коло суспільних відносин входить у сферу цивільно-правового регулювання.

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу УРСР 1963 р. цим Кодексом, а відповідно і цивільним правом регулюються майнові відносини і пов'язані з ними особисті немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини. Отже в цьому Кодексі виділено три групи відносин, що входять у сферу цивільно-правового регулювання. Проте в юридичній літературі іноді зазначалося, що цивільне законодавство регулює лише дві групи суспільних відносин: майнові і особисті немайнові; останні поділяються на два види — особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими відносинами, та особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими відносинами1. Така позиція також є прийнятною, адже вона також відображає існування трьох категорій цивільних відносин, врегульованих цивільним правом, тим більше, що нині вона узгоджується з новим Цивільним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 16 січня 2003 р.

Так, відповідно до ст. 1 нового ЦК України цивільними є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Тобто тут виділяються дві групи відносин без поділу особистих немайнових відносин на два види. І хоч ці дві групи за своїм змістом різнорідні, але їх об'єднує єдність правових умов, на яких вступають у ці відносини суб'єкти цивільного права. Як зазначається у новому ЦК України, вони основуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1). Це водночас означає, що відносини, які не мають зазначених ознак не повинні регулюватися цивільним законодавством, якщо інше прямо не передбачено законом. Так, не можуть вважатися предметом цивільного права відносини з приводу оподаткування, щодо використання бюджетних коштів тощо, хоч вони і є майновими, але регулюються податковим, фінансовим правом. У ЦК немає орієнтовного переліку відносин, ще регулюються цим Кодексом. Для їх встановлення можна проаналізувати конкретн статті ЦК. Проте, якщо врахувати, що цивільні правовідносини регулюються не ли ше нормами ЦК, а й нормами багатьох інших законів та нормативно-правових актів то стане очевидною недостатність такого підходу. Між тим, цивілістична наука щ< не сформулювала однозначних поглядів щодо правової природи усіх суспільних від носин, які мають входити до предмета цивільно-правового регулювання. Тому на ви рішенні цієї проблеми необхідно зупинитися детальніше.

Майнові відносини становлять основну питому вагу предмета цивільноп права. Такі відносини складаються, як правило, з приводу конкретного, реальні і фізично існуючого майна. В юридичній науці щодо поняття майнових відносні є кілька точок зору. При цьому в основі розбіжностей поглядів щодо понятт; майнових відносин лежить його співвідношення з іншими, близькими за своїі змістом категоріями. Так, насамперед багато хто з авторів звертає увагу на не обхідність розмежування майнових, виробничих (матеріальних) та економічни відносин, оскільки майнові відносини є вольовими, які виникають на розсуд лк

Гражданское право Украинн. — Харьков, 1996. — 4.1. — С. 9—17; Цивільне право України. -Харків, 2000. — Ч. 1. — С. 8—10.

Вступ до цивільного права

11

дини і піддаються правовому регулюванню, а інші мають об'єктивний характер і не піддаються правовому регулюванню1. На їх думку, людина не може змінити закони розвитку виробничих, економічних відносин у суспільстві, а лише може відповідно до існуючої закономірності прискорити або загальмувати їх розвиток, впливаючи на них правовим регулюванням чи іншим чином.

Позиція інших вчених зводиться до того, що поняття виробничих (матеріальних), економічних відносин відображають різні властивості одних і тих самих суспільних відносин, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Так, ці суспільні відносини є матеріальними і визначаються матеріальними умовами життя людей, вони є виробничими, оскільки виникають у процесі виробництва, вони є економічними, оскільки становлять економічний базис суспільства2.

Наведені дві концепції співвідношення понять виробничих, економічних та майнових відносин не можна беззастережно підтримати, оскільки їм притаманні певні крайності.

Так, першій концепції притаманна фетишизація ролі виробничих (матеріальних) та економічних факторів у житті суспільства. Фактично в її основі лежать марксистсько-ленінські ідеї про незалежність виробничих відносин від волі людей. Певною мірою можливо це так і є, якщо мати на увазі всю сукупність виробничих відносин та період, в який формувалися ці ідеї. Проте історія свідчить, що в переломні для суспільства моменти виробничі відносини можуть зазнавати радикальних змін, наприклад в результаті революцій. Це можливо і внаслідок безпосередньої волі людей. Так, відповідно до Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Закону "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 р. Верховна Рада України проголосила курс на ринкові реформи і прийняла на його реалізацію відповідні закони, які закріпили у вольовому порядку перехід від одного типу виробничих відносин до іншого, тобто від соціалістичної до ринкової економіки.

Друга ж концепція взагалі не містить критеріїв для встановлення кола відносин, які в юридичній науці прийнято називати майновими. Крім того, в обох випадках не досить чітко розмежовуються виробничі й економічні відносини. В багатьох випадках в економічній і юридичній літературі ці відносини ототожнюються, що допустимо на соціально-побутовому рівні, але не може бути прийнятним у спеціальних наукових дослідженнях. У зв'язку з цим можна підтримати твердження Д. В. Бобрової, яка вважає, що економічні відносини розглядаються як результат і як форма виробничої діяльності людей, пов'язаних з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ3. Іншими словами,

Братусь С. Н. Предмет й система советского гражданского права. — М., 1963. — С. 11; Алексеев С. С. Предмет советского социалистического гражданского права. — Свердловск, 1959. — С. 25; Развитие советского гражданского права на современном зтапе / Под ред. В. П. Мозолина. — М., 1986. — С. 26—30.

Толстой Ю. К. Понятие права собственности / / Проблеми гражданского й административ-ного права. — Л., 1962. — С. 143; Егоров Н. Д. Гражданско-правовое регулирование общественннх отношений. — Л., 1988. — С. 3—8; Гражданское право. — М., 1998. — Ч. 1. — С. 9—10. 3 Цивільне право України. — К., 1999. — К. 1. — С. 8.

І

12