§ 4. Застосування цивільного законодавства за аналогією

Цивільному законодавству, на відміну від кримінального, відомий інститут аналогії. У ст. 4 ЦК УРСР сказано, що цивільні права та обов'язки виникають також з дій громадян та організацій, які хоч і не передбачені законом, але внаслідок загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права та обов'язки. Із змісту зазначеної норми випливає, що цивільні правовідносини виникають також з дій, зокрема угод громадян і організацій, хоч і не передбачених законом, але таких, що відповідають (не суперечать) загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Ще більш однозначно вирішене це питання в ст. 11 нового ЦК України, згідно з якою цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Отже, в таких випадках керуються не конкретною нормою цивільного законодавства, а лише загальними засадами, змістом цивільного законодавства. Такий засіб заповнення прогалин закону називається аналогією права. Поряд з цим застосовується і аналогія закону — поширення на відносини, які безпосередньо не врегульовані в законі, правових норм, що регламентують подібні відносини (ст. 8 ЦК України).

Збереження інституту аналогії у цивільному праві, на відміну від кримінального права, в якому аналогію скасовано, пояснюється так: кримінальне право має справу з протиправними, злочинними діями. З метою зміцнення законності воно виходить з принципу: поведінка, що не кваліфікується за кримінальним законом як злочинна, не може бути підставою для застосування покарання.

Цивільне ж законодавство, навпаки, в переважній більшості регулює правомірну, суспільне корисну діяльність громадян та організацій. При цьому важливо передбачити всі можливі випадки вчинення правомірних дій. До того ж обмеження правомірної діяльності суворими межами закону призвело б до сковування розумної господарської ініціативи учасників цивільного обороту, що негативно позначилося б на розвитку майнових відносин, які виникають з метою задоволення матеріальних і духовних потреб громадян та організацій. В умовах радикальної економічної реформи законодавець заохочує ділову активність в економічній, комерційній діяльності. Аналогія права і закону в цивільному праві знаходить нове обгрунтування в принципі: дозволено все, що не заборонено законом.

І

§ 5. Роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства

Важливе значення для ефективного функціонування правової системи мають постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких на підставі аналізу й уза-

40

Глава і

?І*ййЯ*І:^з

гальнення судової практики містяться керівні роз яснення судам з питань засто сування чинного цивільного законодавства при розгляді різних категорій цивіль них справ. Вони віддзеркалюють стан застосування судами України законодавст ва і публікуються у відповідних збірниках.

Судова практика, яка закріплюється в окремих рішеннях з цивільних справ не має обов'язкового значення для судів країни. Рішення з конкретних справ зс бов'язують лише учасників спорів, і у разі набрання ними законної сили обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службови осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст._14 ЦІЇ України). Разом з тим вивчення судової практики необхідно для з'ясування змі< ту цивільних законів та їх правильного застосування. Судову практику законоді вець також враховує у процесі вдосконалення чинного законодавства і виданн нових нормативних актів.

Статтею 40 Закону України "Про судоустрій України" від 5 червня 1981 І передбачалася обов'язковість керівних роз'яснень Верховного Суду України питань застосування законодавства для судів, інших органів і посадових осіб, й застосовують закон, з якого було дано роз'яснення. Статтею 12 Закону Украй "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 р. також встановлювалося, що роз'я нення Вищого арбітражного суду є обов'язковими для судів та учасників госп дарських правовідносин, що застосовують законодавство, з якого було дано ро: яснення.

Однак у зв'язку з проведенням судової реформи відбулися певні зміни у ко петенції Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, одним з які є Вищий господарський суд України. Так, відповідно до ст. 55 Закону Україї "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. Пленум Верховного Суду Україї дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодг ства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз'яснення вищих спе алізованих судів, а за ст. 44 цього ж Закону Пленум Вищого спеціалізоване суду дає роз'яснення з питань застосування спеціалізованими судами законод; ства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції1. Таким чином, за нов: законодавством роз'яснення зазначених судових органів мають рекомендаційн характер.

У юридичній науці роз'яснення вищих судових органів іноді визнаються да релом права.2 На наш погляд, є більше підстав розглядати їх лише як форми т. мачення чинного законодавства, що застосовується судами.

Новий ЦК України надає судам можливість при розгляді цивільних сп{ враховувати звичаї ділового обороту та норми моралі (статті 7, 13).

Особлива роль у правовій системі належить рішенням Конституційного О України, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточним не можуть бути оскаржені (ст. 150 Конституції України).

1 Юридичний вісник України. — 2002. — № 13.

2 Див.: Гражданское право Украинн. — Харьков, 1996. — С. 49; Калмьїкое Ю. X. Вопр применения гражданско-правовнх норм. — Саратов, 1976. — С. 31—45.

Глава З

НАУКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

І "ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"

ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА