Глава 16

зичної особи, ЦК України називає право кожної фізичної особи на охорону здоров'я (ст. 283).

Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права у ч. 1 ст. 12 визнає право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я, а згідно зі Статутом Всесвітньої організації охорони здоров'я, який був прийнятий Міжнародною конференцією охорони здоров'я у Нью-Йорку і підписаний 22 липня 1946 р., здоров'я є станом повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не лише характеризується відсутністю хвороб чи фізичних дефектів1.

Конституційне право на охорону здоров'я надає можливість громадянину самостійно обирати законні шляхи і засоби для досягнення стану фізичного, душевного і соціального благополуччя. Крім позитивних дій самої особи, необхідні ще три умови: наявність засобів, за допомогою яких громадянин зміг би задовольнити свої законні інтереси, і можливість ними безперешкодно користуватись; можливість вимагати відповідних позитивних дій від зобов'язаних суб'єктів; у разі порушення прав можливість застосувати заходи державного примусу2.

Стаття 6 Основ законодавства про охорону здоров'я називає у праві на охорону здоров'я: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який необхідний для підтримання здоров'я людини; безпечне для життя і здоров'я довкілля; належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання; надання медичної допомоги, включаючи вільний вибір лікаря та методів лікування відповідно до його рекомендацій; достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я.

Стаття 10 Основ закріплює також обов'язки громадян у галузі охорони здоров'я, серед яких: піклуватися про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які перебувають у загрозливому для їх життя та здоров'я стані, тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 283 ЦК України охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом. Частина 3 ст. 49 Конституції України передбачає, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно, а існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Важливе місце серед відносин у сфері охорони здоров'я посідають відносини лікувальний заклад — громадянин, які переважно виникають з ініціативи громадян. У виняткових випадках підставою виникнення таких відносин є постанова суду чи адміністративний акт.

Відносини між лікувальними закладами та фізичними особами є цивільно-правовими договірними3. Зустрічаються різні назви цього договору: договір на

1 Устав Всемирной организации здравоохранения. — Женева, 1968. — С. 5.

Гриіиина Т. А. Конституционное право граждан на охрану здоровья й его обеспечение Совета-ми народних депутатов: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — М., 1987. — С. 8.

Савицкая А. Н. Возмещение ущерба, причиненного ненадлежащим врачеванием. — Львов: Висш. школа, 1982. — С. 167—168.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи

261

надання медичної допомоги чи послуг; на лікарське (медичне) обслуговування, лікарський договір і т. ін. При зверненні особи до лікувального закладу наявна оферта пацієнта. Певною мірою можна говорити і про акцепт лікувального закладу. Лікувальні заклади згідно із законом та положеннями про них зобов'язані надавати відповідні послуги населенню. Можна зазначити ряд очевидних елементів акцепту. Так, при зверненні громадянина до лікувального закладу уточнюється характер та обсяг необхідної допомоги, місце її надання (у лікарні, поліклініці, амбулаторне), визначається конкретний лікар, встановлюється метод діагностики та лікування.

Частина 1 ст. 38 Основ та ч. 2 ст. 284 ЦК України надають фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Загалом, надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться, за кодексом, за її згодою (ч. З ст. 284).

Особа може погодитися чи відмовитися від складних методів діагностики чи хірургічної операції. Частина 4 ст. 284 ЦК України закріплює право кожної повнолітньої дієздатної фізичної особи, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, відмовитися від лікування. Відповідно до ч. З вказаної статті надання медичної допомоги особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою, за винятком невідкладних випадків за наявності реальної загрози життю фізичної особи, коли медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновителів), опікуна, піклувальника (ч. 5 ст. 284). Надання фізичній | особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону (ч. 6 ст. 284).

У діяльності лікувального закладу виявляється диспозитивність у застосуванні одного чи кількох методів лікування та діагностики, різної форми укладення, договору на надання медичної допомоги (письмової, усної), виборі місця надання допомоги.

Правовідносини між лікувальними закладами і громадянами мають складну структуру: їх зміст становлять кілька груп взаємопов'язаних суб'єктивних прав та обов'язків1. До першої групи входять основні права та обов'язки договірних правовідносин: право громадянина на забезпечення його кваліфікованою медичною допомогою та обов'язок лікувального закладу таку допомогу надати. Крім того, громадянин користується правом мати необхідну інформацію про стан свого здоров'я, а лікувальний заклад зобов'язаний зберігати її у таємниці. Громадянин має право вимагати роз'яснення діагнозу, методів лікування та можливих наслідків, а лікувальний заклад зобов'язаний дати таке роз'яснення. У визначених випадках громадянин зобов'язаний оплатити медичні послуги, а відповідний .лікувальний заклад має право вимагати їх оплати. Стаття 287 ЦК України закріплює також право фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.

До другої групи належать права та обов'язки, які закріплені за окремими категоріями громадян, наприклад, право матері на перебування у стаціонарі з ди-

1 Малеина М. Н. Гражданско-правовой договор на оказание медицинской помощи / / Правове-дение. — 1989. — № 2. — С. ЗО.

262