Глава 16

політичні права та факультативні протоколи до нього від 16 грудня 1966 р., Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. та ряд інших.

Удосконалюється механізм захисту прав людини: за неможливості захистити свої права згідно з національною процедурою, можна захистити їх на міжнародному рівні. Для цього створюються спеціальні міжнародні органи, серед яких найважливіші — Міжнародний суд ООН в Гаазі, Європейський суд і Комісія з прав людини у Страсбурзі та ін. Характерна особливість цього періоду — поява нових підходів до забезпечення та захисту особистих прав, відносини в названій сфері починають носити не лише охоронний, а й регулюючий характер. Спостерігається тенденція до позитивного регулювання цих відносин за допомогою методів приватного права, оскільки воно найкраще здатне охороняти автономію своїх суб'єктів, їхню волю та ініціативу.

XX ст. пройшло під гаслом захисту прав людини. Це не могло не позначитися на позитивній охороні права на ім'я, права авторства, права на власне зображення, права на приватне життя тощо.

Новий зміст приватного права відбився у сучасних кодифікаціях. Позитивним прикладом може слугувати Квебекський цивільний кодекс , який набув чинності у 1994 р. В ньому знаходимо вже 2 розділи (142 статті) книги першої "Особи", які цілком присвячені регулюванню прав особистості. Зокрема, норми щодо недоторканності особи, згоди на медичну допомогу, поваги до прав дітей, поваги до репутації та приватного життя, поваги до тіла людини після її смерті, ім'я людини, доміцилію та місця перебування тощо.

Якщо звернутися до нашої вітчизняної історії цивілістики, то перші спроби регулювання особистих немайнових відносин були зроблені у 60-х роках XX ст. і зводилися вони, головним чином, до забезпечення захисту честі, гідності та ділової репутації. Так зване позитивне регулювання цих відносин або взагалі не здійснювалося, або було винесено за межі цивілістичного правового матеріалу, хоч за своїм змістом мало б стосуватися саме цивілістики.

За дослідженнями 3. В. Ромовської, першу спробу проаналізувати стан особистих немайнових прав в СРСР, порівнявши їх з правами у капіталістичних країнах, було зроблено К. Флейшиць1. Незважаючи на те, що автор обходила гострі кути, уникала будь-якої критики радянського законодавства, книгу було видано під грифом "Для службового користування", а тому широкому колу читачів вона залишилась невідомою2.

Віддаючи належне К. Флейшиць, в літературі стверджується, що саме ця її праця стала теоретичним підґрунтям ст. 7 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік 1961 р., у якій вперше було проголошено цивільно-правовий захист честі і гідності.

Основи цивільного законодавства не лише започаткували правове регулювання особистих немайнових відносин, що не пов'язані з майновими, а й зняли

1 Флейшиц К. Личнне неимущественнне права в гражданском праве Союза ССР й капи-талистических стран Ученьїе записки ВИЮН. — М.: Юриздат. — 1941. — Вьш. 6.

Ромовська 3. В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. — 1977. — № 1 (6).

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи

239

фактичну заборону проведення відповідних наукових досліджень, стали поштовхом для бурхливого розвитку цього напряму цивілістичної науки1.

Таким чином, вперше цивільно-правовий захист честі і гідності було врегульовано в ст.7 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік у 1961 р. Дослідження проводилися з урахуванням прийнятої Загальної декларації прав людини 1948 р. і Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., інших міжнародно-правових актів з питань прав людини.

В Україні в умовах радянського суспільства (1917—1991 рр.) сформувалася радянська юридична наука. Вона являла собою унікальне історичне явище, феномен розвитку людського духу й інтелекту з питань права, літератури із спільних юридичних питань, мала суперечливий зміст і наслідки. Слід зазначити, що радянська юридична література істотно відрізнялася від передових і "престижних" напрямів світової юридичної думки, проте за всіх своїх виняткових для розвитку умов, змогла все ж на своєрідному правовому зламі правової дійсності розкрити свій потенціал, свої теоретичні резерви, виявити специфічний спектр вивчення права філософського рівня, який мав далеку перспективу, пов'язану з продовженням так званого ліберального напряму дореволюційної філософсько-правової думки2.

Значний вплив на такий розвиток подій мали праці видатного цивіліста Й. О. Покровського. Нині в юридичній науці звичними стали посилання на праці видатних дореволюційних правознавців. І суть цього явища — у сприйнятті ліберального духу праць цих видатних мислителів, у переосмисленні їх філософського, соціального і правового спадку.

Так, головною думкою і позицією автора — гуманіста Й. О. Покровського була моральність у праві, відповідальність юриста за свої дії та ідеї. Найбільш яскраво і лаконічно суть цієї глибоко моральної, гуманістичної позиції він сформулював так: "Если мьі не допускаєм... превращения человека в простеє средство для целей других... то, очевидно, верховной истиной для нашего нравственного сознания является идея самоценности человеческой личности. Только такой пра-вовой порядок мьі можем считать зтически безупречньїм, в котором каждьій от-дельньїй человек будет в равной мере с другими рассматриваться как самоцель, будет признаваться одинаковой самоценностью"3.

Друга половина 30-х років XX ст. ознаменувалася парадоксальною для тих часів подією — в науку права і в юридичні вузи СРСР повернулась дореволюційна професура, яка збереглася і не тільки допомогла вирішенню практичних завдань, а й принесла із собою пафос інтелігенції початку революції і потенціал високої культури аналітичної юриспруденції, її досягнень, які поставили у свій час Росію, у складі якої перебувала і Україна, на одне з провідних місць у світовій юридичній науці4. В науку і викладання юридичних знань повернулися дорево-

Ромовська 3. В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. — 1977. — № 1 (6). — С. 47—60.

г\

Алексеев С. С. Право: азбука — теория — философия: опьіт комплексного исследования. — М.: Статут, 1999. — С. 167.

о ;

Покровский Й. А. Указ, работа. — С. 18. Алексеев С. С. Указ, работа. — С. 167—168.

240