Цивільне право України

За редакцією

О. В. ДЗЕРИ

Книга перша

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

код екземпляра

205462

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО

УКРАЇНИ

Підручник

У двох книгах Книга перша

За редакцією

О. В. ДЗЕРИ, доктора юридичних наук,

професора, академіка АН Вищої школи України;

Н. С. КУЗНЄЦОВОЇ, доктора юридичних наук,

професора, академіка АПрН України

2-е видання, доповнене і перероблене Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого

БІБЛІОТЕКА ЧИТАЛЬНИЙ ЗАЛ №1

вул. Пушкінська, 77

Київ

Юрінком Інтер 2004

ББК 67.9(4УКР)304я73 Ц58

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-2969 від 5 вересня 2002 року)

Рекомендовано вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Рецензенти

ГОПАНЧУК В.С., кандидат юридичних наук, доцент, начальник кафедри цивільного права Національної академії внутрішніх справ України;

МУСІЯКА В.Л., кандидат юридичних наук, професор,

завідувач кафедри галузевих правових дисциплін Національного

університету "Києво-Могилянська академія", Заслужений юрист Україні

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзе] Ц58 (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзер

Н.С. Кузнєцової. — 2-е вид., допов. і перероб. — К.: Юрінком Інтє 2004. — Кн. 1. — 736 с.

І$ВН 966-667-119-0

Кн. 1 — 736 с. — I5ВN 966-667-120-4

У новому виданні підручника аналізуються чинне законодавс1 України та зарубіжних країн, новий Цивільний кодекс України, су ва практика, окремі теоретичні проблеми цивільного права. У пері книзі висвітлюються загальні положення цивільного права, пр власності та його захист, особисті немайнові права, право інтелеї альної власності, загальне вчення про зобов'язання та цивільно-І вовий договір.

Розрахований на студентів, аспірантів і викладачів юриди1 вузів та факультетів, а також на працівників правоохоронних орг; працівників юридичних служб органів виконавчої влади та місце самоврядування, підприємств та установ.

І5ВК 966-667-119-0

ГППЇІППП7О 1 ПГІпІп 1) -І ї*'іл.,„;™п.іті.на юоидичіпі птаї.гммі

Національна юриди

у тини імеї'і

ББК 67.9(4УКР)304я73+67.30

© Колектив авторів, 2004 © Художнє оформлення Юрінком Інтер, 2004

Передмова

У підручнику відповідно до навчальної програми вищих навчальних закладів повно і всебічно висвітлено практично всі цивільно-правові інститути, у тому числі й ті, що сформувалися у період ринкових реформ в Україні.

У першій книзі висвітлені загальні положення цивільного права, право власності та його захист, особисті немайнові права, право інтелектуальної власності, загальне вчення про зобов'язання та цивільно-правовий договір.

У другій книзі розглядаються окремі види договірних зобов'язань (купівля-продаж, поставка, міна, дарування, довічне утримання, майновий найм, підряд, перевозка, страхування, комерційна концесія, доручення, комісія, довірче управління майном, позика тощо), позадоговірні зобов'язання, спадкування.

У 2002 р. авторський колектив опублікував підручник "Цивільне право України" у двох книгах (видавництво — "Юрінком Інтер"). Незважаючи на порівняно короткий проміжок часу, що сплинув з моменту його видання, виникла нагальна необхідність у підготовці нового підручника з цивільного права, що обумовлено кількома причинами.

.__^

По-перше, за цей період прийнято низку нових законів та нормативнй-пра-вових актів, які по-новому врегулювали окремі цивільні правовідносини.

По-друге, в правовій системі України сформувалися певні нові правові інститути, що вимагають правового аналізу.

По-третє, цивілістична наука сформулювала нові погляди на відповідні проблеми цивільного права, що має бути враховано у разі тлумачення та застосування дискусійних положень.

По-четверте, авторський колектив мав за мету врахувати рекомендації науковців-юристів і побажання студентських колективів, висловлені у ході читання лекційного курсу й проведення практичних занять з цивільного права.

Перше видання підручника базувалося на положеннях ЦК України, прийнятого Верховною Радою України 29 листопада 2001 р. у третьому читанні, на який Президент України наклав вето і направив його із зауваженнями до Верховної Ради України. Після відповідного доопрацювання 16 січня 2003 р. було прийнято новий Цивільний кодекс України, введення в дію якого встановлено з 1 січня 2004 р. Відповідно у другому виданні підручника враховано зміни у змісті та нумерації статей, внесені до ЦК України в редакції 2001 р. Нині перед юридичними закладами постає завдання завчасно підготувати молодих фахівців-юристів вищої кваліфікації таким чином, щоб вони одержали ґрунтовні знання положень нового Цивільного кодексу України, який містить 1308 статей, вміння ефективно застосувати їх на практиці.

У новому підручнику аналізується як нині чинний Цивільний кодекс УРСР, прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р., так і новий Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р., дається порівняльна характеристика їх відповідних положень, що регулюють аналогічні відносини, висвітлюються як спільні, так і відмінні особливості цих положень. Тому цей підручник певною мірою є унікальним виданням.

Запропонований підручник не втратить свою актуальність і після введення в дію нового Цивільного кодексу України, адже після цього ще багато років буде існувати потреба у застосуванні норм Цивільного кодексу УРСР до відносин тривалої дії, що, зокрема, виникатимуть до моменту введення в дію нового Цивільного кодексу

України і триватимуть після нього, а також у разі, якщо правовідносини припинилися до моменту введення в дію нового ЦК України, але необхідно здійснити судовий захист порушених прав особи у таких правовідносинах після набуття чинності новим ЦК в межах строків позовної давності за нормами ЦК УРСР.

У підручнику аналізується також договірна практика суб'єктів цивільного права, судова практика, висвітлюються дискусійні проблеми, даються посилання на джерела опублікування нормативно-правових актів і наукових праць, що полегшить читачам їх пошук, допоможе підвищити ефективність своєї праці. Тому підручник буде корисним не лише студентам, аспірантам, викладачам, а й практичним працівникам правоохоронних органів, адвокатам, нотаріусам, юристам підприємств і установ.

Для зручності сприйняття тексту застосовуються такі умовні скорочення — ЦК УРСР і ЦК України (Цивільний кодекс), ГК України (Господарський кодекс), СК України (Сімейний кодекс).

Колектив авторів

Д.В. БОБРОВА, доктор юридичних наук, професор — глави 2 (у співавторстві з

О.В. Дзерою), 3, 5; О.В. ДЗЕРА, доктор юридичних наук, академік АН Вищої школи України — глави 1, 2

(у співавторстві з Д.В. Бобровою), 9, 10 (§ 2 — у співавторстві з Н.В. Василенко),

12 (§ 1, 2, 3; § 4 — у співавторстві з О.О. Отрадновою), 18, 19 (§ 1, 2, 5), 20, 22, 23,

24 (у співавторстві з Т.О. Ариванюк);

А.С. ДОВГЕРТ, доктор юридичних наук, професор — глави 4 (§ 1, 2, 3); 8; В.М. КОССАК, доктор юридичних наук, професор — глава 15; Н.С. КУЗНЄЦОВА, доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України — глави

7, 19 (§3,4); 31, 34 (§2); В.В. ЛУЦЬ, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України —

глави 13, 32 (§ 1,3,4, 5), 33, 35; О.А. ПІДОПРИГОРА, доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України —

глави 25, 27, 28 (§ 1—4);

О.О. ПІДОПРИГОРА, доктор юридичних наук, професор — глави 29, ЗО; В.С. ЩЕРБИНА, доктор юридичних наук, професор — глава 10 (§ 3); Т.О. АРИВАНЮК, кандидат юридичних наук — глава 24 (у співавторстві з О.В. Дзерою); І.А. БЕЗКЛУБИЙ, кандидат юридичних наук, доцент — глави 10 (§ 4), 28 (§ 5, 6); Т.В. БОДНАР, кандидат юридичних наук, доцент — глави 21, 34 (§ 1), 36; Н.В. ВАСИЛЕНКО, кандидат юридичних наук — глава 10 (§ 2 — у співавторстві з

О.В. Дзерою);

І.О. ДЗЕРА, кандидат юридичних наук — глави 26; 34 (§ 3); О.В. КОХАНОВСЬКА, кандидат юридичних наук, доцент — глави 16, 17; А.В. ЛУЦЬ, кандидат юридичних наук — глава 32 (§ 2); 0.0. ОТРАДНОВА, кандидат юридичних наук — глава 12 (§ 4 — у співавторстві з

О.В. Дзерою);

С.М. ПАЛАМАРЧУК, кандидат юридичних наук — глава 4 (§ 4); Ю.Д. ПРИТИКА, кандидат юридичних наук, доцент — глава 14; О.С. СЕМЕРАК, кандидат юридичних наук, доцент — глава 32 (§ 6); Т.С. ШКРУМ, кандидат юридичних наук, доцент — глави 6; 34 (§ 4); Е. А. БОНДАР — глава 10 (§ 1); Е.М. ГРАМАЦЬКИЙ — глава 11; Л.І. РАДЧЕНКО — глава 4 (§ 5).

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 1 вступ до цивільного права

§ 1. Поняття цивільного права

Неможливо оволодіти цивільним правом, не виявивши насамперед його загальнотеоретичних засад. Юридичною наукою сформульовано вчення про існування та функціонування права в межах відповідної системи права, що складається у кожній державі з тими чи іншими особливостями. Протягом багатьох десятиліть правова система України внаслідок загальновідомих історичних обставин формувалася в межах правової системи Російської імперії і Радянського Союзу. І лише останні десять років у незалежній і демократичній Україні започатковано активне створення нового правового поля, яке повинно відповідати загальновизнаним світовим стандартам, побудованим на пріоритеті загальнолюдських демократичних цінностей, непорушності права приватної власності. Водночас формування правової системи незалежної України, юридичної науки перебуває як під впливом багатовікового досвіду світової цивілізації, так і позитивного досвіду нормотворчості та правової науки радянського періоду.

При визначенні поняття права взагалі та цивільного права зокрема обов'язково необхідно враховувати, що термін "право" вживається у багатьох значеннях — в соціальному, філософському, побутовому, юридичному. Однак і юридичне його значення в юриспруденції може бути багатоаспектним. Так, загальновизнаним і практично значимим є поділ права на об'єктивне і суб'єктивне. В юридичній науці з приводу визначень об'єктивного і суб'єктивного права висловлювалося багато різноманітних думок, в основу побудови яких покладено, як правило, правову норму. Відповідно в узагальненому вигляді юридичною наукою об'єктивне право визначається як певна "сукупність", "система" встановлених державою загальнообов'язкових правових норм (правил поведінки), виконання яких забезпечується державно-примусовими засобами1. Близькими до наведеного визначення є погляди класиків марксизму-ленінізму, які розглядали

Тархое В. А. Гражданское право. Общая часть. — Чебоксари, 1997. — С. 7—17.

Глава 1

- "Чї

право як волю пануючого класу, виражену в законі1. Тим самим, на їх думку, право має класовий характер. Примат класового характеру права якраз багато в чому і призвів до підміни закону революційною правосвідомістю, нехтування приватними інтересами тощо. Сучасне право України позбавляється таких перегинів і будується на засадах громадянського суспільства, в якому однаковою мірою охороняються як публічні інтереси, так і приватні.

На відміну від об'єктивного права, суб'єктивне право є відповідна міра поведінки учасників правовідносин, встановлена і дозволена тією чи іншою правовою нормою. Тобто у даному випадку мається на увазі конкретне право індивідуалізованого суб'єкта. Тому завжди суб'єктивне право обумовлене об'єктивним правом, дія якого породжує суб'єктивне право в учасників правовідносин і водночас захищає його у разі порушення іншими особами.

Всі існуючі в державі правові норми в цілому утворюють відповідну правову систему, конструкція якої побудована у певному порядку та за певними принципами, напрацьованими юридичною наукою. Одним з визначальних положень теорії права на сучасному етапі став висновок про поділ усієї правової системи України, як і в зарубіжних країнах з високорозвинутою ринковою економікою, на публічне і приватне право. У свою чергу публічне і приватне право, регулюючи певну однорідну чи відносно однорідну категорію суспільних відносин, поділяється на відповідні підсистеми, які дістали назву галузі права.

Публічними галузями права, зокрема, вважаються конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове право, приватними — цивільне, трудове. Наведений перелік самостійних галузей права не є вичерпним і остаточним. У межах єдиної системи права держави формуються й інші відносно цілісні підсистеми, наприклад, земельне право, екологічне право, природно-ресурсне право, сімейне право, житлове право, господарське право, податкове право. Проте такі підсис-темні утворення не визнаються беззастережно самостійними галузями права, їх місце в системі права досить часто змінюється залежно від значення цих підсистем на тому чи іншому етапі розвитку держави, від ступеня законодавчої врегу-льованості відносин, що входять у сферу впливу відповідної підсистеми.

Визначальною підставою поділу системи права на галузі слугує предмет правового регулювання суспільних відносин, які є неоднорідними, а певні їх групи мають спільні ознаки. Саме наявність у відповідної категорії об'єктивно існуючих відносин спільних ознак дає підстави для формування галузі права. На цей процес можуть впливати і суб'єктивні фактори, зокрема ступінь розвитку науки, адже представники того чи іншого наукового напряму прагнуть обрунтувати існування певної сукупності правових норм, що є предметом їх досліджень, у формі самостійної галузі права. Так, "провідною" галуззю права в юридичній літературі визнається земельне право2. Самостійною галуззю права представники сімейно-правової науки вважають сімейне право3. Нині спостерігається тенденція до обгрунтування визнання галуззю права підприємницького права, хоч частина

1 Маркс К., Знгельс Ф. Соч. — Т. 4. — С. 443; Ленин. В. Й. Полн. собр. соч. — Т. 2. — С. 33—34.

Земельне право: Підручник / За ред. В. І. Семчика і П. Ф. Кулинича. — К., 2001. — С. 3.

«і

Рясенцев В. А. Семейное право. — М., 1967. — С. 9.

Вступ до цивільного права

юристів вважає цю позицію передчасною1. Можливі також випадки ліквідації галузі права. Так, у зв'язку з переходом України до засад ринкової економіки відбулася ліквідація колгоспів, а відтак відпали підстави існування колгоспного права.

Отже щодо визнання галуззю права багатьох правових підсистем у науці немає одностайності. Наявність труднощів у вирішенні цієї проблеми створила передумови для зародження так званих комплексних галузей права. Так, ще в радянський період у юридичній науці поширилася думка про можливість існування поряд з основними профілюючими (традиційними) галузями права (державне, адміністративне, цивільне право), процесуальними галузями права (цивільне процесуальне право, кримінальне процесуальне право) та спеціальними галузями права (трудове право, земельне право, фінансове право) так званих комплексних галузей права, які мають ознаки вторинних утворень у правовій системі (банківське, податкове, житлове право та ін.) і створюються для спеціалізованого регулювання певних відносин на основі вже існуючих галузевих правових систем і можуть не мати свого самостійного методу правового регулювання. Очевидно метою утворення таких вторинних правових підсистем є внесення раціональності та підвищення ефективності у правове регулювання неоднорідних суспільних відносин, які виникають у конкретній сфері виробничої чи іншої діяльності. Такою комплексною галуззю деякі автори вважають господарське право, яке, на їх думку, грунтується на нормах цивільного, адміністративного, фінансового та інших галузей права2. Така точка зору безумовно має право на існування, але вона вразлива, адже не враховує того, що будь-яка загальновизнана самостійна галузь права містить норми, які регулюють не властиві їй суспільні відносини. За таких обставин можна було б дійти висновку про відсутність у правовій системі взагалі самостійних галузей права. Тому уявляється більш прийнятною позиція про визнання вторинних комплексних правових підсистем, що регулюють певну категорію різнорідних суспільних відносин у спеціальній сфері діяльності, комплексними (змішаними) підгалузями права або комплексним міжгалузевим правом.

Особливе місце у правовій системі посідає процесуальне право, метою якого є забезпечення реалізації норм матеріального права (цивільного, земельного, кримінального тощо). Воно покликане забезпечити функціонування матеріальних галузей права. Проте це не перешкоджає визнанню цивільного процесуального права, кримінального процесуального права самостійними галузями права, оскільки їх норми регулюють цілком однорідні відносини, що виникають у разі звернення особи (фізичної, юридичної) до суду.

•Щодо місця цивільного права у правовій системі в науці розбіжностей не виникає. Воно однозначно визнається основною самостійною галуззю права, яка має свій предмет та метод правового регулювання. Це, однак, аж ніяк не означає, що цивільне право як галузь правової системи України позбавлено проблем. Вони існують, але стосуються в основному визначення кола регульованих цивільним правом відносин, змісту методу правового регулювання, співвідношення

1 Предпринимательское право Украинн: Учебник / Под ред. Р. Б. Шишки. — Харьков, 2001. — С. 57.

2 Щербина В. С. Господарське право України, — К., 1999. — С. 28.

8