Тема 11. Загальні положення про спадкування

1. Поняття та значення спадкового права

Спадкове право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі смертю фізичної особи та переходом її прав і обов'язків до інших осіб у порядку право наступництва.

Загальні положення про спадкування встановлює гл.84 ЦК.

Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) — ст.1216 ЦК.

Спадкування є загальним (універсальним) правонаступництвом, оскільки права та обов'язки померлого переходять до спадкоємців одночасно як єдине ціле. Спадкоємець не може прийняти лише частину прав, а від інших відмовитися. Це — безпосереднє правонас-тупництво, оскільки спадкоємці одержують права та обов'язки безпосередньо після померлого на підставі акта прийняття спадщини.

Спадкування — це правовідносини, в яких є дві сторони: спадкодавець та спадкоємець.

Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи — громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадках припинення діяльності організацій порядок передачі їхнього майна іншим особам або державі визначається не нормами про спадкування, а спеціальними правилами про ліквідацію чи реорганізацію юридичних осіб.

Спадкоємці — це вказані у заповіті або у законі особи, до яких переходять цивільні права і обов'язки спадкодавця.

Спадкування виникає у випадку смерті фізичної особи або оголошення її померлою у встановленому законом порядку, де підставою виникнення спадкових правовідносин є рішення суду, яке ґрунтується на припущенні, що фізична особа (спадкодавець) померла, (див. коментар до ст. 1220). З цими юридичними фактами закон пов'язує появу у спадкоємців права на прийняття спадщини, а у всіх інших осіб — обов'язку не перешкоджати їм у здійсненні цього права. Після прийняття спадщини спадкоємець стає учасником тих самих правовідносин, суб'єктом яких раніше був спадкодавець, тобто фактично відбувається заміна суб'єкта у правовідносинах, учасником яких був спадкодавець.

Крім цивільних прав, до спадкоємців переходять також і майнові обов'язки спадкодавця (наприклад, сплата боргів, відшкодування заподіяної шкоди тощо).

Спадкування регулює книга шоста ЦК. Порядок здійснення прав спадкоємців регулюється також Законом "Про нотаріат". У судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. №7 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування". Спадкове право захищає власність фізичних осіб, стимулює їхню матеріальну зацікавленість у результатах праці, врешті, зміцнює сімейні відносини, оскільки закон відносить до спадкоємців осіб, пов'язаних зі спадкодавцем кровним походженням, шлюбними відносинами, усиновленням. Нормами спадкового права передбачено захист прав неповнолітніх, а також непрацездатних осіб.

2. Основні поняття та принципи спадкового права(відкриття спадщини, час і місце відкриття спадщини, спадщина, спадкова маса, спадкодавець, спадкоємець)

Відкриття спадщини регулює ст.1220 ЦК. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Таким чином, відкриття спадщини — це виникнення спадкових правовідносин при настанні певних юридичних фактів: а) смерті особи; б) оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Встановлення часу відкриття спадщини має важливе значення. На день відкриття спадщини визначається кількість спадкоємців і склад спадщини. З часу відкриття спадщини починають обчислюватися строки на прийняття або відмову від неї. До спадкування застосовується законодавство, що діяло в момент відкриття спадщини.

Час відкриття спадщини визначається в залежності від того, котра із вказаних обставин є підставою виникнення спадкових правовідносин.

Якщо підставою виникнення спадкових правовідносин є смерть спадкодавця, то часом відкриття спадщини визнається день його смерті. Факт смерті спадкодавця підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органом реєстрації актів цивільного стану.

Якщо ж підставою виникнення спадкових правовідносин є оголошення фізичної особи такою, що померла (ст. 46 ЦК), то моментом відкриття спадщини визнається день набрання законної сили рішення суду про це. Якщо ж фізична особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, то вона може бути оголошена судом померлою від дня її вірогідної смерті.

Якщо в свідоцтві про смерть спадкодавця вказаний тільки місяць або рік смерті, то часом відкриття спадщини слід вважати останній день вказаного місяця або року.

3. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

4. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місце відкриття спадщини(ст.1221) — останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Під «місцем відкриття спадщини» мається на увазі не «місце», як точка на місцевості, конкретне помешкання, дім, вулиця і т.п., а певний населений пункт (місто, село тощо).

Місце відкриття спадщини може не співпадати з місцем смерті спадкодавця, якщо він помер не у місці свого постійного проживання (наприклад, під час перебування у відрядженні, санаторії, місцях позбавлення волі). У цих випадках місцем відкриття спадщини визнається той населений пункт, де громадянин постійно проживав до виїзду. Так, місцем постійного проживання студентів, військовослужбовців строкової служби, осіб, позбавлених волі вважається місто, село, селище тощо, у якому вони постійно проживали до навчання, призову на військову або альтернативну службу, присуду про покарання у вигляді позбавлення волі. Проте у випадку смерті громадянина, що постійно проживав у будинку для осіб похилого віку та інвалідів, місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться ця установа.

Місцем проживання малолітніх або осіб, що перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків, усиновителів, опікунів.

Стосовно громадян України, які постійно проживали за кордоном, місцем відкриття спадщини буде країна, де вони постійно проживали. Свідоцтво про право на спадщину в такому випадку видається консульською установою або дипломатичним представництвом України (крім випадків, коли держава, де постійно проживав померлий, має на це виключну компетенцію). Щодо громадян України, які тимчасово проживали за кордоном і померли там, місцем відкриття спадщини буде їхнє останнє місце проживання в України до виїзду за кордон.

У таких випадках місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться нерухоме майно або основна його частина. Це може бути місто, де громадянин мав квартиру; село, в якому знаходиться земля, що належить спадкодавцю на праві приватної власності тощо. Якщо ж спадкодавець мав одночасно декілька квартир, будинків, земельних ділянок і т.п., що знаходилися у різних населених пунктах, то місце відкриття спадщини визначається з урахуванням вартості цього нерухомого майна. Де знаходиться майно більшої вартості, там і відкривається спадщина. Якщо померла особа не мала нерухомості, то місцем відкриття спадщини вважається те місце, де знаходиться основна частина рухомого майна. Наприклад, якщо в одному місці після смерті особи, котра не мала постійного місця проживання залишився автомобіль, а в іншому — телевізор, то спадщина відкривається у місці, де знаходиться рухоме майно більшої вартості (автомобіль тощо).

Це можуть бути: свідоцтво органів РАЦС про смерть спадкодавця, якщо його останнє постійне місце проживання і місце смерті збігаються; довідки житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, із місця роботи померлого тощо.

Відносини спадкування регулюються законодавством місця відкриття спадщини. Правильне визначення місця відкриття спадщини має значення для встановлення органів, які мають вживати заходів щодо її охорони, яким слід подавати заяву про прийняття спадщини або відмову від неї, претензії кредиторів. Нотаріуси за місцем відкриття спадщини приймають заяви спадкоємців про прийняття спадщини або про відмову від неї, видають останнім свідоцтво про право на спадщину.

Особу, яка померла та залишила після смерті певні права та обов'язки, називають спадкодавцем. Спадкодавцем може бути лише фізична особа.

Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава. Однак при цьому фізичні особи можуть успадковувати і за заповітом, і за законом, у той час як організації і держава спадкують за наявності вказівки про це у заповіті.

Необхідною умовою спадкування для фізичної особи є те, що вона має бути живою на момент відкриття спадщини. Але закон захищає також права дітей, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися.

після його смерті (так званий «постум»). Мертвонароджена дитина прав на спадщину не має.

Що стосується усіх інших суб'єктів цивільного права, то вони можуть бути спадкоємцями лише за заповітом. Зокрема, на підставі заповіту можуть отримати майно у спадщину юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права, (див. коментар до ст. 2 ЦК).

Спадщина(ст.1218)- це усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Усе, що передається у спадщину називається спадкова маса.

Принципи спадкування: