Глава 13 Організація місцевого самоврядування в Україні

§ 1. Поняття і система місцевого самоврядування

В Україні

Поняття «місцеве самоврядування» відображає комплексне явище,

яке має багато значень і характеристик. По-перше, місцеве самовряду-

вання можна розглядати як принцип здійснення влади в державі та

суспільстві, що передбачає встановлення децентралізованої системи

управління, визначення на законодавчому рівні форм взаємодії цент-

ральних і місцевих органів влади. По-друге, воно може розглядатися як

право громадян самостійно вирішувати питання місцевого значення на

певній території, коли держава визнає самостійність місцевого самовря-

дування в межах його повноважень і бере на себе обов’язок створюва-

ти необхідні умови для їх здійснення. По-третє, місцеве самоврядування

можна характеризувати і як форму, спосіб організації влади на місцях, що

здійснюється з урахуванням історичних, національних та інших традицій.

Загалом можна зробити висновок, що місцеве самоврядування — це

система організації і діяльності громадян, яка забезпечує самостійне, під

власну відповідальність вирішення питань місцевого значення, управління

комунальною власністю, виходячи з інтересів всіх жителів даної тери-

торії. Ця система є сукупністю організаційних форм та інститутів пря-

мого волевиявлення, виборних та інших органів місцевого самовряду-

вання, через які реалізуються принципи та функції місцевого самовря-

дування.

Поняття місцевого самоврядування дається в ст. 3 Європейської

хартії місцевого самоврядування 1985 року, відповідно до якої воно

означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в ме-

жах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою

суспільних справ, що належать до їхньої компетенції, в інтересах місце-

вого населення.

У Конституції України 1996 року проголошено, що «в Україні ви-

знається і гарантується місцеве самоврядування» (ст. 7) і закріплено по-

няття місцевого самоврядування як права «територіальної громади —

жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів

191

кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місце-

вого значення в межах Конституції і законів України» (ст. 140). Аналіз

наведених положень дає підставу зробити висновок, що місцеве само-

врядування як об’єкт конституційно-правового регулювання виступає

як засада конституційного ладу України; специфічна форма народовлад-

дя; право жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної

громади) на самостійне вирішення питань місцевого значення.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» в ст. 2

закріплює більш розширене поняття місцевого самоврядування, яке

трактується як гарантоване державою право та реальна здатність тери-

торіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у

сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або

під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядуван-

ня вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і за-

конів України.

За Конституцією України право територіальної громади на місцеве

самоврядування здійснюється громадою як безпосередньо через різно-

манітні форми прямої демократії (місцеві референдуми та вибори, за-

гальні збори тощо), так і через діяльність виборних та інших органів

місцевого самоврядування, тобто шляхом представницької демократії.

Сукупність різних організаційних форм здійснення місцевого само-

врядування утворює систему місцевого самоврядування. Згідно зі ст.5

Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ця система

включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сіль-

ського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищ-

ної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні

інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації

населення.