5.Головні члени речення.Підмет
Головні члени речення
Як було вже зазначено, традиційний поділ членів речення на головні і другорядні пов'язаний із високим ступенем граматичної абстракції. Загальні принципи розмежування головних і другорядних членів випливають із формально-синтаксичної організації простого речення.
Відповідно до синтаксичної традиції головні члени утворюють предикативну основу речення, а другорядні не беруть участі у її формуванні. Щоб здійснити поділ на сукупності головних членів речення, з одного боку, і сукупності другорядних членів, з другого боку (тобто вирізнити члени речення, які входять до предикативного мінімуму речення, і члени речення, які до нього не входять), потрібно абстрагуватися від багатьох конкретних мовних фактів. Тому синтаксична традиція в цьому питанні передусім зорієнтована на речення як абстрактний зразок, що не підлягає численним видозмінам, пов'язаним із мовленнєвою ситуацією. Особливо це стосується виділення головних членів речення. Вищий ступінь граматичної абстракції у кваліфікації головних членів речення стає очевидним за зіставлення їх із компонентами семантико-синтаксичної структури речення. Зокрема, з погляду семантико-синтаксичної організації речення другорядні члени ' з суб'єктним значенням такою ж мірою необхідні, як і головний член речення — підмет, пор.: Дитина не спить — Дитині не спиться; Дідусь сумний — Дідусеві сумно.
Традиційне вчення про головні члени речення найбільшою мірою спрямовано у формально-синтаксичну організацію речення. Це простежуємо, наприклад, у синтаксичній диференціації відмінкових форм із суб'єктним значенням. Саме завдяки предикативному зв'язкові (взаємозв'язкові) з присудком називний відмінок іменників відрізняється від непрямих відмінків із тотожною суб'єктною семантикою, які поєднані з опорним головним членом підрядним (односпрямованим) зв'язком. Називний відмінок у функції підмета не тільки залежить від присудка, але й сам визначає форму присудка щодо категорій числа, роду й особи. Кваліфікація підмета як головного члена речення грунтується на тому, що він перебуває з присудком у взаємозв'язку й утворює з ним предикативну основу простого речення.
Внутрішню диференціацію головних членів речення побудовано на формальних показниках і пов'язаних із ними семантичних особливостях. До головних членів належать підмет та присудок у двоскладному реченні, поєднані предикативним зв'язком, і головний член односкладних речень як абсолютно незалежний компонент.
3.1. Підмет
У традиційному синтаксисі підмет виділяють за рядом формальних і семантичних ознак. Відповідно до цього підмет е головним членом двоскладного речення, що має форму називного відмінка іменника, з яким узгоджується присудок (формальні ознаки), і позначає носія ознаки, вираженої присудком (семантична ознака). Подане визначення підмета стосується, звичайно, найтиповіших випадків його функціонування.
Подамо ширший перелік ознак підмета, виділивши його власні ознаки та його співвідносність із компонентами семантичної й комунікативної структури речення. Підметові притаманна така сукупність формальних і семантичних ознак: а) входить у структурну схему речення як його головний член; б) позначає носія предикативної ознаки; в) у типових випадках співвідноситься з «даним» (темою) при актуальному членуванні речення; г) співвідноситься з суб'єктною,позицією семантико-синтаксичної структури речення; д) виражається спеціалізованою відмінковою формою — називним відмінком іменника, займенника тощо; е) перебуває у двобічному (предикативному) зв'язку з присудком; є) поєднується з присудком способом (формою) предикативного зв'язку — координацією; ж) займає типову позицію перед присудком. У типовому вияві зазначені формальні і семантичні ознаки стосуються сфери мови. У сфері мовлення деякі з них нерідко бувають невираженими.
Підмет як носій предикативної ознаки може охоплювати компоненти з різною семантикою. В ролі підмета виступають синтаксичні елементи, що означають: а) діяча: Ходить мати в городі (Л. Костенко); б) носія стану: Діти спали на руках у матерів (3. Тулуб); в) носія якісної ознаки: Мабуть, ще людство дуже молоде (Л. Костенко); г) об'єкт дії: Мій перший вірш написаний в окопі (Л. Костенко); д) процес: Першою думкою в Остапа було тікати (М. Коцюбинський) та ін. З-поміж указаних семантичних різновидів синтаксичних елементів найбільш «пристосованими» до семантики підмета є елементи з семантикою діяча, носія стану та носія якісної ознаки.
Одну з найвиразніших диференційних ознак підмета становить спосіб його вираження. З цього погляду підмет буває простий і складений.
Основним засобом вираження простого підмета є іменник у називному відмінку (сюди належать як власне-іменники, так і субстантивовані слова, тобто слова, вжиті у значенні іменника). Найчастіше субстантивуються прикметники, дієприкметники, займенникові прикметники, числівники: Новий метушиться в темряві трюму (Ю. Яновський); Визволені не можуть забути своїх визволителів (О. Гончар); Деякі тихо перешіптувалися (О. Довженко); Трапом зійшло до шлюпки ще двоє (Ю. Яновський). Синтаксичного характеру іменника набувають також частки, вигуки, різні форми змінних слів (навіть особові форми дієслів). Про їх часткову субстантивацію свідчить хоча б те, що вони можуть сполучатися з прикметниковими означеннями: / кожне «ні» — вогненне чує «так»... (М. Рильський); Твоє журливе «ку-ку» спливало, як сльози на плакучій березі, і змивало мою втому (М. Коцюбинський) ; / кожне оте його «любці», кожне оте «цілуй!», вилітаючи з гарячих солов'їних грудей його, обгорталося пахощами бузку й конвалії... (Остап Вишня). Частковій синтаксичній субстантивації підлягає також інфінітив, тому що він переміщується в типову для іменника підметову позицію: Спинитися — вмерти з одчаю й знемоги (М. Бажан).
Складений підмет виражається цілісними конструкціями, зокрема кількісно-іменниковими сполуками і сполуками іменника (або субстантивованого слова) у називному відмінку з іменником (або субстантивованим словом) в орудному відмінку з прийменником з: Невеликі три літа марно пролетіли (Т. Шевченко); Серпень з вереснем стискають один одному правиці (М. Рильський). Окремий тип складеного підмета становлять форми, до складу яких не входить жодне слово в називному відмінку,— сполуки числівника в родовому чи знахідному відмінку з прийменниками до, близько, понад, по та іменника в родовому або знахідному відмінку: На перший погляд йому, може, літ до двадцяти добиралося (Панас Мирний); Тут буває по дві-три посівні кампанії на рік без єдиної збиральної (О. Довженко).
У ролі підмета може виступати речення, що вживається, зокрема, як назва твору чи іншого об'єкта: «Ой видно село», і «їхав козак на війноньку» мають своїх відомих на ім'я — не всім, звичайно,— авторів (М. Рильський).
В усіх випадках використання прості і складені підмети, вжиті не в формі називного відмінка, формуються 3^ зразком називного відмінка й займають його позицію. Це підтверджується можливістю заміни сполуки з непрямими відмінками формою називного відмінка, пор.: Близько тисячі студентів приїхало Студенти приїхали.